Іноді історії повертаються

Вітаю, любі мандрівники Букнету!

Сьогодні хотіла б поділитись з вами стартом нової історії — «Ворони не моляться».

Знаю-знаю, історій про потраплянок зараз більше, ніж нервових клітин у автора перед публікацією нової книги, але для мене ця історія дуже особлива. Бо це насправді не зовсім новий роман. Це повернення.

Колись, ще на самому початку свого шляху на Букнеті, я написала свою першу історію про потраплянку. Вона була великою, хаотичною, подекуди незграбною, але я любила її всім серцем. Згодом я зрозуміла, що тексту потрібен час. Десь варто переписати деякі сцени, десь зробити героїв живішими, а ще десь перестати настільки натхненно та детально описувати готичні канделябри, ніби ті головні персонажі роману. А десь навіть чесно визнати, що сюжетні дірки не зникають, якщо дивитися на них трішки закривши одне око і виключивши світло.

Тому «Ворони не моляться» — це своєрідний перезапуск. Стара історія, яка виросла разом зі мною. Похмуріша, емоційніша й значно ближча до тієї книги, яку я насправді хотіла написати.

Ну і якщо уже зовсім чесно, то я просто не могла залишити своє перше фентезі доживати віку десь у темному кутку поруч із павучками, пилом і примарами нереалізованого потенціалу.

Тож запрошую вас у мою стару нову історію ♥️

Психологічна підтримка

Вашому «внутрішньому автору» потрібна опора.

Писати в часи змін — важко. Дозвольте собі професійну підтримку від психотерапевта Ірини Гавалешко, щоб знайти ресурс для творчості та нові сенси.

Отримати підтримку →

З любов’ю, ваша авторка Мельська