Як ти книжку назвеш, так вона і читатиметься
2020-05-05 21:00:00 Анна Пахомова

Поговоримо про назви!

Як відкриєш наш Букнет, так і диву даєшся, до чого недолугі і довгі бувають назви у книжок. Я вже мовчу про десятки однакових і неоригінальних. Щось типу “Навчи мене кохати”, “Розтопи моє серце” яке можна було б хоч би трансформувати в “Уроки кохання для хама”, або з поширених – “Гра в кохання”, чи купа інших із словом “гра”, чи то “Гра Наталки”, чи “Гра професора Чурикова”. Третім за поплярністю після слів “кохання” та “любов” в назвах фігурує слово “Крок”.

І так можна продовжувати ще довго.

Але ж є неймінг як розділ маркетингу! Неймінг – це підбір назви для формування бернду. І його принципи успішно можна застосовувати для вибору назви твору.

Роль неймінгу у маркетингу дуже важко переоцінити. Читач може нічого не знати про книжку, її автора, та неймінг спонукає складати певне враження та уявлення про неї. Яким воно буде: привабливим чи відразливим? Все залежить від вас, або людей які професійно займаються неймінгом.

Вдалий неймінг – це найкоротший шлях до успіху.

Отож, яка на мою думку назва має бути у книжки?

1. Коротка. Пояснення просте – чим коротша назва, тим більший шрит можна для неї обрати, і відповідно, на обкладинці вона буде більш помітна. А здатність вимовити її на одному диханні покращує її сприйняття.

Не треба намагатись вмістити в назву увесь сюжет книги. Назва накшталт “Неймовірні пригоди екологічного інспектора Іванова, або Розслідування смерті видри в міському саду” звісно змістовна, але хто таке запамятає? Інша справа, якщо це буде щось типу “Видри зникають непомітно”.

2. Легка для вимови. Звучні, легкі для запам’ятовування слова, що спонукають читача відкрити книжку. В назві має бути гачок, що зачепить уяву читача, а не змусить його позіхати від нудьги. “Аритмія”, “Пульс”, краще ніж “Ритми її закоханого серця”.

3. Автентичність. Вгорі сайту є віконечко пошуку. Берете і забиваєте туди назву, та перевіряєте, чи немає вже такої самої на сайті. Потім, спробуйте перевірити так само назву в гуглі. Це зменшить кількість непорозуміть між авторами, та не буде плутати читача.

І на останок ділюсь невеличким конструктором, який я тепер часто використовую для генерації назви своїх книжок.

«іменник — прикметник» («Таємне кохання», «Закохана відьма»)

«скоєння— чого-небудь» («Підкорення норовливого», «Приборкання Короля драконів»)

«істоти— чиїсь» («Сім Королів Азерота», «Чорнокнижкник Місячної Долини», «Відьма з проклятого ордену»)

«зробити чого-небудь» («Вийти заміж за боса», «Забути хама», «Вбити Тінь»)

«імя— посада» («Ольга – коханка Петра Першого», «Фіона – Темна Чаклунка»), сюди ж «діяч — речі» («Заклинатель Скелетів», «Капітан корабля», “Вартовий душ”)

«зроблені — особливим чином» («Приречені вижити», «Закляті коханці»)

«знаменням — кого-то» («Іменем крові», «Іменем Вовка», «Під вітрилами кохання», “Орден Смерті”)

«дата — чиясь» («Час Кохання», «Рік Чорного неба», «Місяць Крука»)

«таке і сяке», або “два іменника” («Старший інспектор і схиблений ангел», «Старий і море», «Роза і Чортополох»)

«фіговина — діяча» («Талісман Володаря світу», «Іграшка для мажора», «Сіра миша для шефа»)

А як підбираєте назви книг ви?

Оригінал статті на Букнет: Як ти книжку назвеш, так вона і читатиметься