Як книжкова ілюстрація розповідає про погані звички, смерть у відпустці та боротьбу з фортепіано

2021-03-22 11:52:50 Катерина Носко

Книжкова ілюстрація асоціюється переважно із графікою на замовлення для засобів масової інформації чи реклами. Втім, часи змінюються, й ілюстрація стає самостійним видом художньої практики, а не лише допоміжною частиною для текстової оповіді. 

Ілюстраторки та ілюстратори працюють з iPad, анімаційними програмами, звертаються до серйозних, подекуди сенсобуттєвих тем. Суспільне підготувало огляд книжок сучасних авторів, щоби переконатись у цьому.

Чи є комерційне замовлення мистецтвом?

Серед широкого кола глядачів мистецька цінність ілюстрації піддається сумніву у зв’язку із її призначенням, подібно до фотографії. Бо якщо робота виконана як комерційне замовлення, то чи дійсно ми її можемо вважати мистецькою? Відповідь – звісно, можемо. 

Найбільш визначні твори світового мистецтва, які сьогодні експонуються у музеях або мають статус культурних пам’яток, були створені також і на замовлення. 

Ілюстрація як художній медіум має низку особливостей: вона є частиною книговидавництва й рекламних кампаній, розповідаючи візуальні історії, а також використовується для сатиричних висловлювань, пов’язаних із соціальними та політичними подіями.

Сьогодні ілюстрація виходить за рамки художнього оперативного реагування на зміни у світі, а художники висловлюються на різні теми: від романтичних стосунків, балансування між відпочинком та роботою до міркування про те, як прожити життя, щоби в кінці ні про що не шкодувати. Як бачимо, цей спектр тем відомий нам з поля традиційного мистецтва, такого, скажімо, як живопис і скульптура. Крім цього, популярність ілюстрації зростає завдяки новим технологіям, можливостям тиражування та вільного розповсюдження зображень. 

Ілюстрація та вічні питання про життя, смерть та любов

Один із найбільш помітних та популярних художників-ілюстраторів сьогодні — Брайн Рі зі Стокгольма, автор ілюстрацій до колонки Modern Love у New York Times. Він, як і більшість сучасних ілюстраторів, працює на межі різних галузей: кінопроєкти, мода, анімація. Це передусім відкриває можливості для експериментів, що розширює межі ілюстрації як такої.

Його перша книжка Death Wins A Goldfish (“Смерть виграє золоту рибку”) — це сумна і водночас іронічна історія про життя. Останнє досить непомітно минає і у певний момент змушує шкодувати про те, що дні були прожиті не так, як би хотілося. Власне, ідея книжки заснована на особистій історії автора. Колись він став артдиректором у щоденній рубриці газети в Нью-Йорку. Одночасно з цим його батько, який усе життя багато працював, пішов на пенсію. Тоді Брайн у нього запитав: “Чи маєш ти для мене якусь пораду зараз, на початку мого кар’єрного шляху?”. Батько відповів у двох словах: “Працюй менше”. 

Тоді Брайн Рін почав думати: “Ок, батько пропонує працювати менше, але хто тоді працює найбільше? Гадаю, що смерть, мабуть, найефективніша”. Так автор вирішив створити серію ілюстрації про смерть, яка ніколи ще не відпочивала, завзято виконуючи свою роботу. Згідно з сюжетом, HR-відділ підрахував кількість вихідних днів, що назбиралась за час роботи смерті, та написав їй на електронну адресу лист із проханням піти у відпустку на рік.

Книжка має структуру щоденника з короткими коментарями-нотатками. Наприклад, у березні смерть виграє золоту рибку на державному ярмарку, і відтоді починає ходити на побачення, вдосконалювати себе, знаходить друзів, відвідує музеї, п’є коктейлі на пляжі, проводжаючи сонце, відвідує музеї. 

У кінці відпустки вона ділиться власними висновками про те, що людські посмішки важливо рахувати, а проведений час з іншими людьми — цінний. Звучить очевидно, втім, не так просто втілюється на практиці. Книжка є приводом, щоби ще раз про це задуматись.

Ще одним виданням Брайна Рі є Avoid This (“Уникай цього”). Заснована на щоденних вправах у скетчингу (замальовка/начерк), книжка збирає ілюстрації про побутові ситуації з нашого життя, зокрема, з проявами некоректної поведінки щодо інших. Avoid This фіксує, що люди вже вчинили. Серед сюжетів: дивитись у ліжку телевізор, коли поруч партнерка скролить стрічку; закидати ноги у літаку на місце сусіда або недоречно торкатися до нього; чхати у лице людині, що стоїть поруч; заглядати у чужий екран ноутбука.

Перегляд збірки змушуючи то сміятись, то дратуватись, мимоволі пригадуючи себе у подібних ситуаціях.  

Не тільки про вічне, а й про хобі 

На основі своїх нарисів для журналу New York Times художник та аніматор Крістоф Німан створив книжку про власне захоплення грою на фортепіано під назвою “Pianoforte”. 

Багато хто навчається музикування у шкільному віці, але там само ця царина продовжує надихати та інтригувати у зрілому віці. Тож кожен, хто має чи мав стосунок до музичної сфери чи самого процесу навчання, відчує резонанс із цією книгою. Автор крок за кроком (розворот за розворотом) розповідає про те, як він вивчав ноти, як навчився грати їх у правильному порядку, як впадав у паніку, коли дізнався, що існують акорди, і як його мозок протестував проти натискання окремих клавіш одночасно.

Видання оформлене у чорно-білих кольорах подібно до клавіш піаніно. 

“Гра на фортепіано неймовірно складна, але це одна з небагатьох речей, які в наш час тримають мене в розумі”, — пише автор. Веселі ілюстрації з короткими підписами здатні розказати про “щасливу боротьбу ілюстратора зі своїм фортепіано”.

“Самі того не усвідомлюючи, ми вільно володіємо мовою картинок”, — каже ілюстратор Крістоф Німан. 

Можливо, у цьому ховається секрет популярності ілюстрацій та широкого кола її шанувальників та шанувальниць. Тільки на цих кількох прикладах бачимо, як художникам вдається викликати різні емоції та активізовувати розум без зайвих слів.

Сучасна ілюстрація – це художній рух, де меж стає менше, а можливостей оповідати візуальні історії – дедалі більше.

Оригінал статті на Читомо: Як книжкова ілюстрація розповідає про погані звички, смерть у відпустці та боротьбу з фортепіано