Меню

Як ви читаєте книги?

Букнет Як ви читаєте книги?

Як ви читаєте книги?

Букнетівці, як ви читаєте книги? Просто у своє задоволення чи маєте заниканий на задвірках свідомості списочок, з яким звіряєте кожний поворот не туди? Я виявила, що не можу читати книги у своє задоволення. Неодмінно маю приглядатися до підводного каміння, вишукувати цікаві ходи, оцінювати подачу та образи. І ось останнім часом мене стало турбувати, чи не заходжу я далеко в цих своїх оцінках, чи ж це просто закономірний розвиток подій, що розпочався тоді, коли я вирішила читати книги, як автор? Наразі читаю одну книжку, яка має кілька пунктів із мого списку, і, до всього, вона така нудна, що лише обіцяна шокуюча кінцівка утримує мене від того, щоб кинути ту книгу. І я відчуваю непідробний жах через це!

Отож я бажаю дізнатися, чи одна така вибаглива, чи є читачі, які теж мають свої критерії до книг. Для цього представляю дещо зі свого таємного списку, а саме те, що не подобається. Нагадую, що це суто моя думка, вона суб’єктивна та сформована поступово завдяки читацькому досвіду (хто не знає, я багато читаю й полюбляю писати рекомендаційні відгуки).

 

1. Мері Сью. Так, коли героїня в захваті від самої себе, усе їй підвладно й працює на її благо, і всі челенджі до снаги, хіба вона може зацікавити? Вона не розвивається, читач лише спостерігає за її черговими успіхами, адже вона така красуня, розумниця, свята дівчина (або бісове стерво). Як не назви, а образ – дивина! – не зміниться. А ось глибокі продумані персонажі, зі своїми слабкостями та сильними якостями торкають душу, схиляють на свій бік, змушують за ними стежити.

 

2. Одна лінія сюжету, і та любовна. Тут потрібно уточнення. Якщо проблематика дійсно глибока, автор висвітлює психологічну, соціальну складові, наповнює текст деталями, має додаткових персонажів, які підтримують ведення цієї лінії, то це добре, це мені може сподобатися. Але коли, окрім заплутаних почуттів, основаних на формулі люблю-ненавиджу, в історії більше нічого немає й читачу пропонується спостерігати за безглуздими, часто непояснимими емоційними гойдалками персонажів, це дуже швидко призводить до нудьги.

 

3. Стосунки люблю-ненавиджу, коли вони саме у форматі крайнощів. Тобто спочатку головний герой знущається над героїнею (або навпаки – тут грає роль суть, а не перестановка доданків), зневажає її, чинить капості, підставляє, обманює, навіть застосовує фізичну силу, щоб принизити чи завдати болю. А потім стається диво – він закохується і все йому пробачається.

 

4. Недостовірність та поверховість. Я відчуваю, коли мене хочуть обдурити. Якщо автор концентрується на тому, щоб викликати емоції в читача, і розтікається думкою, цураючись конкретики й деталей теми, або викривляючи проблему чи лажаючи з описами теми (бо не знає, як воно в реальному житті буває), у мене виникає відчуття дарма витраченого часу.

 

5. Безглузді, марні, беззмістовні ситуації. Сцена зустрічі друзів, яка не має жодного стосунку до історії, не приносить інформації, не розкриває персонажів. Сцена розглядання себе у дзеркалі й обдумування, що там і там є прищі, а що буде, якщо хтось побачить. Сцена описів на три абзаци, з яких читачу насправді потрібен лише один, бо далі він губить суть того, що відбувається. Таких сцен багато, на жаль. Треба безжально їх різати, але що поробиш, коли навіть редактори західних авторів не бажають цього робити?

 

6. Порожні діалоги. Це до пункту вище. Те саме – не несуть інформації, не грають на персонажа.

 

7. Зміщення акцентів. Одначе я виявила, що дуже не люблю, коли в серії книг зміщуються акценти розповіді. Наприклад, у першій та другій книгах велася оповідь від першої особи й читач приймав історію очима головного героя. А у третій та четвертій автор подумав, що йому затісно, і перекинув усе на кілька персонажів, часто, нецікавих для читача (бо всім не вгодиш, і комусь подобається один другорядний персонаж, а комусь – зовсім інший). Кут змінився, історія набула нових акцентів, іншого ракурсу, а читач хоче звичного, того, чим його заманили на початку, його улюбленого головного героя, за якого він уболівав, але ж, зараза, його так мало…

 

8. Висвітлення історії очима всіх в одній главі. Оце просто бомба авторської самовпевненості. Перший абзац – очима головного персонажа, другий абзац – очима другого персонажа… І якщо тих персонажів осіб так п’ять, то ще можна вижити, а якщо вони розбиті на парочки й у кожної особиста драма, яку неодмінно необхідно розповісти читачеві? А якщо ще й з інтимними сценами (так-так, тими самими, з деталями)?.. То в мене був досвід на все життя, як не треба писати.

 

9. Сцени сексу. Дуже мені подобається, коли спочатку книга заявляється в жанрі янґедалт, а потім далії в серії з’являється рейтинг 18+. Нащо тоді було в підліткову прозу пхати першу книгу, якщо далі автор спускає пар? І таке враження, що у книгах 18+ автори змагаються між собою, хто детальніше опише та краще зіграє на емоціях читача, бо інтимний зв’язок часом такий, що я трішки хвилююся, а чи персонажам справді добре одне з одним… Чи то вони лише на публіку грають? Про чуттєвість не завжди йде мова…

 

10. Нерозумні персонажі. Це коли вони постійно впродовж історії туплять. Якщо це не комедія, сатира чи щось подібне, де тупість героя – це його козир, то ні, не чіпляє.

 

11. Багато нецензурних слів. Українська лайка колоритна, її варто застосовувати замість матів та похабних слів. Звісно, бувають винятки, але, все ж, не люблю, коли зловживають.

 

12. Непродуманий і поверхневий фентезійний світ. Ні-ні, якщо вигадуєте світ на цілий роман, то не треба лінуватися, треба працювати над ним, розбудовувати його. Інакше він залишиться штучним.

 

13. Відсутність динаміки й переливання з пустого в порожнє. Теж часте явище. Розвиток персонажа зупинився, час завмер, піщинка в морі розмірковує, яке ж паскудне в неї життя. Звісно, тут також бувають винятки, але то треба, щоб було дійсно майстерно написано. Але ж Кадзуо Ішіґуро лише один, і то не ви. Жартую. Але в кожному жарті є частка жарту.

 

14. Відверте копіювання сюжету. На щастя, мені такого траплялося дуже мало. Можливо, воно просто боїться мені траплятися.

 

На цьому, мабуть, зупинемося, бо й так багацько назбиралося. Хтось страждає чимось подібним, зізнавайтеся?) Як тільки ви усвідомите, що вам не подобається, ви станете цього уникати.

 

Хочу додати, що книги бувають різними й нерідко так трапляється, що наче книга хороша, а не заходить, наче нема в ній нічого з ось такого переліку, а не знаходить вона відгуку у ваших серцях. Так буває, то нормально. Кожна книга має припасти на свій час, на свій момент, у який її найбільше потребують. Тому я вважаю, що варто розділяти, коли книга відверто не подобається через якісь внутрішні критерії (як ось у мене, печаль-біда) і коли вона просто не для вас на конкретний момент, або ж навіть не ваш жанр. Це, все ж, трохи різні моменти, які бувають у кожного читача)

 

Оригінал статті на booknet.com: Як ви читаєте книги?

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення