#щопочитати. Дюна. Ф. Герберт

2021-01-14 16:35:08 Оксана Кириченко (Aillin Ai)

#щопочитати. Дюна. Ф. Герберт

«Дюна», «Месія Дюни», «Діти Дюни». Френк Герберт

 

Мабуть, розпочати слід з того, що це серія книг у науково-фантастичному жанрі, яка має назву «Хроніки Дюни». Шість книг написав сам автор, а наступні цикли-продовження писав його син Браян Герберт у співавторстві з Кевіном Дж. Андерсоном. Про створення цієї саги, її шлях до читацьких сердець та проблематику сприйняття можна прочитати в передмові до «Дюни», що написана сином автора. Спершу я вважала, що дарма її читала, що вона містить забагато спойлерів, але згодом зрозуміла, що передмова допомогла зрозуміти ці три книги, хоча самого Френка, звісно, з її допомогою не збагнути. Окрім того, що то була складна людина)

 

Про кожну з цих книг потрібно писати окремо. Хто читав, зрозуміє, у чім тут річ. Ця фантастична сага має багато шанувальників – кажуть, що вона для любителів фантастики, як «Володар перснів» для любителів фентезі. На жаль, зарахувати себе до шанувальників «Хронік Дюни» я не можу, але безперечно, ця сага незвичайна, глибока й варта своєї уваги.

 

«Дюна» оповідає про фантастичний всесвіт Галактичної імперії, якій підкорюється сила-силенна кількість планет. Цей усесвіт є спадком людства, його майбутнім. Деякі елементи релігії та організацій мають посилання на минулі поняття й вірування, які уважний читач здатний помітити. Численні зноски й термінологічний словник наприкінці книги дозволять краще зрозуміти устрій усесвіту та не заплутатися в численних деталях, якщо це сталося. Загалом автор проробив дійсно фантастичну роботу над своїм авторським світом і створив дещо настільки масштабне, що воно здатне на самостійне існування у літературній вічності.

 

Особливою планетою в цьому всесвіті є Арракіс, який також називають Дюною. Там, у глибинах пустель, видобувається унікальна речовина меланж (або прянощі), яка не важлива для функціонування Космічної Гільдії, що має монополію на пересування між планетами, та Бене Ґесерит – давньої організації, що займається ментальними і фізичними тренуваннями дівчаток (звісно, вся та діяльність значно глибша, ніж просте визначення). І ось Імператор віддає Арракіс у розпорядження родини Атрідів. Призначення не уникнути, а Лето Атрід, батько головного героя «Дюни» Пола, чудово розуміє, що проти нього готують змову за участю самого Імператора. Утім, знання не завжди рятує – ця думка мимоволі закріплюється у свідомості, поки читаєш книги далі. Бо навіть передбачення майбутнього, яке відкрив для себе Пол Атрід, не вберегло його від джигаду.

 

У «Дюні» Пол виступає центровим персонажем. І йому ж читач найбільше симпатизує. У «Месії» постать Пола стає суперечливою й незрозумілою, а його мотиви – надто туманними. Саме тому друга книга може розчарувати – це спіткало багатьох прихильників саги. Але я раджу прочитати «Діти Дюни», до всього, осилити до кінця книгу – саме наприкінці стають зрозуміліші персонажі, їхні мотиви, проблеми й шляхи, які вони обрали для вирішення цих проблем. Саме наприкінці третьої книги виникає почуття масштабу, якого я не відчула у другій книзі через завелику кількість рефлексій персонажів та їхню зацикленість на собі.

 

«Дюна» – це взірець балансу динаміки й повільного ритму. Перше видання було в 1956 році – довго видавці боялися братися на такий обсяг фантастики, ще й із купою складних назв. Редактори хапалися за голови й казали, що ніхто того не читатиме. Тоді так не писали – так кінематографічно, як Френк Герберт. Ця книга – суцільне захоплення майстерністю письменника, його світом, його складними й глибокими персонажами, інтригами родин, традиціями й віруваннями людей, самими Арракісом – суворим краєм, що вчить виживанню. «Дюна» тримає до останньої сторінки, перетягує всю увагу, не дозволяє відірватися. Вона назавжди в моєму списку улюблених книг.

 

«Месія Дюни» і «Діти Дюни» – це дещо зовсім відмінне від першої книги. І тут трохи рятує передмова, яка була в «Дюні», адже ти готовий, що це буде дещо відмінне, лише не знаєш, як сильно. А дуже, дуже сильно. У них зовсім інша ритміка, тональність, мінімум динаміки й багато-багато рефлексій персонажів, які у своїй філософії й містифікації ведуть сюжет. Мені того всього виявилося забагато. Я радію, що дочитала «Діти Дюни» й спромоглася зрозуміти Пола, навіть прониклася співчуттям до нього. Радію, що сенс усіх дій інших персонажів став для мене чіткішим і логічнішим. Проте на цьому волію зупинитися. Здається, я вхопила свою шалену дозу меланжу й отримала передбачення майбутнього у наступних книгах саги)

 

Інші відгуки можна знайти тут: Відгуки книгогриза. Також запрошую в інстаграм oksanaaillin та на сторінку Оксана Кириченко “Aillin Ai”.

У соц.мережах публікуються всі новини, анонси, цікавинки щодо книг. Відстежуйте, щоб нічого не пропустити. У блогах на Букнет залишається лише рубрика #щопочитати.

Оригінал статті на Букнет: #щопочитати. Дюна. Ф. Герберт