Школа молодого автора: редагування написаного.

Школа молодого автора: редагування написаного.

Школа молодого автора: редагування написаного.

Мій досвід боротьби з помилками.

Проте не буду зараз сперечатися і з тими письменниками, які вважають, що  важливіше – аби твір був цікавий, а помилки може потім виправити і коректор чи літературний редактор. Зрештою, частина читачів також розділяє цю думку, хоча, можливо, якби твір був грамотніше написаний, то й читачів мав би більше…

У мене є “пунктик” щодо помилок, мабуть, це дещо професійне)) Але все одно час від часу їх допускаю, знаю свої “слабкі місця” – це розділові знаки  та русизми. От загадка для мене, звідки останні беруться, бо я виросла в україномовному середовищі, останнім часом  читаю та дивлюся фільми  переважно українською – і все одно іноді, коли намагаюся  підібрати найвідповідніше слово, приходять на гадку частіше російські варіанти. Тоді доводиться “зариватися” у словники. Але є в цьому великий плюс – я  не тільки на письмі, а й в усному спілкуванні почала користуватися більш чистою українською мовою. 

У процесі написання того чи іншого розділу книги, як тільки виникає сумнів у значенні слова чи його правописі, відразу, не відкладаючи, перевіряю, як воно пишеться і чи взагалі підходить сюди за змістом. Раніше, боячись  збитися з ходу думки, не виправляла помилки відразу, писала, як лягає на душу, а вже потім вичитувала. Але побачила, що таким чином багато недоліків залишаються непоміченими. Тому тепер при найменшому сумніві  виправляю відразу. А вже, як закінчу розділ, уважно  перечитую його, і тільки потім викладаю. Тоді ще раз перечитую – уже в версії для читачів, тому що там інший шрифт і можна помітити те, що пропустив раніше. Наприклад, у мене клавіатура домашнього компа часто замінює коми крапками – це, звісно, лише одруківки, але все одно неприємно. Допомагає текстовий редактор, який підкреслює одруківки та дає змогу їх виправити.

Перед написанням нового розділу перечитую попередній – це, по-перше, допомагає налаштуватися на потрібний настрій, а, по-друге, часто “свіжим оком” виловлюєш ще якісь негаразди, які відразу після написання не помітив ( наприклад, немилозвучні збіги, коли багато приголосних  чи голосних “вкупочці”, або повтори одного й того ж слова).

А коли уже весь твір закінчений, то перечитую його повністю – тепер уже, щоб перевірити, чи немає смислових неточностей, “ляпів”, на кшталт того, що якогось другорядного героя на початку книги  звали одним ім’ям, а  ближче до фіналу перейменували,  або не співпадає хронологія… І все одно регулярно щось десь і пропустиш, тому завжди вдячна уважним читачам, котрі допомагають виправити недоліки. 

Не помилки, але недосконалості.

Як я вже згадала вище,  крім орфографічних та пунктуаційних помилок у нас усіх трапляються “огріхи” тексту. які хоч і є допустимими, але значно впливають на читабельність твору. Тому останнім часом я ще й читаю написане вголос. Так легко відчути певні моменти немилозвучності або неправильної побудови речень. На мою думку, мова художнього твору має литися гладенько і рівно, а не стрибати з гірки у ямку ( хіба що за винятком тих випадків, коли автор робить останнє спеціально, для передачі якогось драматичного, напруженого моменту).

Милозвучність (евфонія) – здатність мови до мелодійного, гармонійного звучання. Поширеною є думка про те, що українська мова – одна з найбільш мило­звучних у світі. Щодо неї часто вживають епітети – солов’їна, співоча, калинова та ін. Ефект милозвучності у мовах зазвичай пов’язують з особливостями артикуляції: звуків і звукосполучень .

1. Українська мова уникає збігу голосних: вона йде (пор. він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос. паук), руїна (пор. рос. руина).
Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і твірної основи: виорати, приозерний, переінакшити.

2. Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних:
а) запорозький (запорож + ський), французький (француз + ський), кравецький (кравець + ський), ткацтво (ткач + ство) (див. § 12, п. 1);
б) їжджу (а не «їзджу»), щепа (а не «счепа»), козаччина (а не «козацьчина») (див. § 13);
в) радісний (радість + ний), проїзний (проїзд + ний), дошка (а не «дощка») (див. § 14);
г) свято [с’в’ато] (а не «св’ято» [свйато]), цвях [ц’в’ах] (а не «цв’ях» [цвйах]) (див. § 17, п. 1);
д) щастя (а не «щасття»), Поволжя (а не «Поволжжя»), жовчю (а не «жовччю» і не «жовч’ю») (див. § 20, п. 2);
е) розібрати (роз + брати), надіслати (над + слати), підігріти (під + гріти) (див. § 31, п. 3);
е) сказав усе (а не «сказав все»), він іде (а не «він йде»).

3. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних): росте вглиб і вшир (з не «росте углиб і ушир»), вірю в справедливість (а не «вірю у справедливість»).
Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний), а вони — утікати; а ти — іди додому; роман І.С.Тургенєва «Батьки і діти» (після слова батьки робиться пауза, бо ці поняття протиставляються); але: поема Миколи Бажана «Батьки й сини» (після слова батьки нема паузи).

Побудова речень – оригінальність чи простота?

Частенько у творах наших авторів трапляються речення, написані, за влучним висловом моєї колеги Анни  Дейни, “мовою майстра  Йоди”. Тобто, порядок слів у них незвичний, не такий, яким люди говорять у житті. Можливо, це робиться з метою оригінальності, прагнення бути “не як усі”. Чи просто автор пише швидко і лінується потім перечитати те, що написала рука, яка не встигає за поривом творчої думки.

І все ж, таким прийомом ( який місцями допустимий для пожвавлення мови окремих персонажів) зловживати категорично не рекомендується. Бо такі тексти, де велике нагромадження складних для розуміння фраз, які читачеві доводиться перечитувати по кілька разів, аби зрозуміти, що саме автор хотів сказати, читача втомлюють, а часом справляють протилежний ефект – замість серйозного, комічний.

Щоб не вийшло щось на кшталт :

“То немає у вас практики”, – похитуючи головою, каже.

“А де її взяти? – все холоне, адже нам важливе і це.

“Ти маєш на увазі, як правильно писати навчитися?”

“Так”, – схвильовано виказую те,  що не виходило в мене ніколи.”

Одним словом, не ускладнюймо собі життя там, де можна просто написати:

 – У вас немає практики, – похитує головою.

 – А де її взяти?

 – Ти маєш на увазі, як правильно навчитися писати?

 – Так, – відповідаю трохи схвильовано.

 – Більше читайте хороших книг, і буде вам щастя))

Бо дійсно, коли ми читаємо твори, написані гарною, мелодійною мовою, то й самі на автоматі пишемо просто і легко, без зайвих “реверансів”.

Ось побачите, чим яснішою і милозвучнішою буде мова ваших книг – тим більше читачів до вас потягнеться))

 

 

Оригінал статті на Букнет: Школа молодого автора: редагування написаного.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Новенька пара обкладинок. Тиць))

Доброго вечора усім!)

Нещодавно мала змогу створити парочку ось таких ось естетичних одежинок. Можливо, комусь щось припаде до душі:) Якщо впала в око котрась – не соромтесь – пишіть у коментах, а там якось я зв’яжусь з

Наша ВІйна

Ситуація гранично проста, як би хто не намагався викручуватися, мов вуж на сковорідці, говорячи про “перше”, “друге” чи “десяте”.

Портал відверто заявив про свою проросійську та антиукраїнську політику і

Кілька слів і від мене

Я довго думала, чи писати мені цей блог, чи ні. Підозрюю, що після його прочитання можуть у мій бік полетіти “тапки”. Проте ось Влада написала в коментарях до флешмобу, що саме він став поштовхом до такої критичної ситуації,

Фінал історії !!! Візуалізація.

Фінал  «Тільки не він»  !!!

Дорогі читачі, книгу завершено!

Щиро запрошую усіх, хто любить читати залпом, цілу історію.

 

 

 

Подорожуємо разом героями…

 

Невеличка цитата з цієї романтичної

нова книга “З повагою до адміністрації”

До вашої уваги мій новий роман про кохання.

ось тутечки

Перейти до блогу

Нові автори

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng

Tadeй Кількість робіт: 8 Ruslan Barkalov Кількість робіт: 7 AnRе Кількість робіт: 5 Володимир Віхляєв

Віхляєв Володимир Вікторович народився 23 червня 1986 року в смт. Приазовське Приазовського району Запорізької області. Проживає в місті Запоріжжя. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національної асоціації адвокатів України, Спілки адвокатів України, Науково-експертної ради Асоціації адвокатів України. Академік Міжнародної літературно-мистецької академії України Магістр права та менеджменту […]

Перейти до "Нові автори"