Чи справді російські книжки – найбільша загроза на українському ринку

2021-01-22 15:47:00 Марія Бліндюк

Упродовж останніх п’ятьох років український медіапростір подеколи заповнюється заголовками про захоплення російськими книжками українського ринку, “літературну руку Кремля” та прірву, в яку от-от звалиться вся індустрія.

Два найбільших книжкових дистриб’ютори в Україні – “Книгарня “Є”” та Yakaboo – регулярно влаштовують війни заяв про відмови від продажу російських видань. І ледь не кожен пост на тему засилля російського контенту збирає сотні коментарів.

Але що вийде, якщо перекласти всі цифри? У якій позиції насправді російські видання на українському ринку – редакторка Суспільного Марія Бліндюк дослідила це питання разом з експертами та дослідженнями.

На початку січня Віталій Руденький, лектор Інституту лідерства та управління УКУ, опублікував дослідження, що вкотре спровокувало хвилю обурення щодо “проникнення російської книжки в Україну”. Щоправда, це дослідження без жодних джерел і посилань. У матеріалі Віталій застерігав, що за три роки Держкомтелерадіо дозволив ввезти 185 мільйонів примірників російських книжок – мовляв, чотири книжки кожному українцю.

Проте є важливі моменти: по-перше, це дозволи, з яких реалізують тільки частку; по-друге, цей орган працює за законом 2016 року. Держкомтелерадіо має забороняти ввіз книжок антиукраїнського змісту, і це все, що він може робити з російськими книжками. Виходить, що запит людей на більшу кількість заборон – це запит на сильнішу цензуру та запит на вихід інституцій за межі своїх компетенцій. Запит на сильніший контроль через нестачу довіри до себе? Чи зможемо ми проконтролювати себе і своїх співвітчизників і купити українську книжку замість російської?

Говорячи про цю проблему, часто апелюють до вартості російської книжки – нібито вона дешевша, а отже, спираючись на поведінкову економіку, читач купить її. Насправді це не зовсім так. Виробництво книжки в Росії дешевше, ніж виробництво в Україні: ширші наклади, триваліший досвід і краще налагоджена комунікація з правовласниками. Тільки от ціна російської книжки буде вищою – саме через середню ринкову вартість, а ще через податок.

До речі, Україна – одна з небагатьох країн, де книжки не обкладаються ПДВ. Російське видання може бути дешевшим тільки в одному випадку – якщо воно підроблене. Це може бути контрафактний передрук російського видання в Україні за нижчою ціною, адже собівартість такого продукту смішна – для виготовлення не потрібні права, переклад чи якісний папір. Або це взагалі безкоштовний піратський контент.

Про піратство регулярно говорять видавці. Саме зростання популярності телеграм-каналів і сайтів із піратськими файлами у вільному доступі зупиняє видавництва у продажі електронних версій книжок за суттєво нижчими цінами. Оборонці піратського контенту порівнюють доступність літератури з доступністю медицини та мотивуються ледь не благодійними намірами.

Просвітницьку функцію, яку нібито виконують пірати, насправді мають втілювати бібліотеки. І ні, це не тотожні явища. Адже книжки в бібліотеки закуповує держава, щороку виокремлюючи на це бюджет та експертів, які добирають списки літератури для держзакупівель. Проте Олександр Афонін, президент “Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів”, наполягає, що держава виділяє недостатньо грошей на закупівлю, а українські бібліотеки потребують реформ (а ще промокампанії – давно ви були в бібліотеці?).

Вартість готової книжки формується спершу з авторського гонорару або купівлі прав, перекладу, дизайну, верстки та ілюстрування. Також можуть бути додаткові позиції: права на сканування музейних матеріалів, фактчекінг чи наукове редагування. Далі додається додрукарська підготовка, власне друк та промоційні витрати. Ірина Батуревич, оглядачка книжкових ринків та керівниця аналітичного відділу УІК, пояснює, що найбільша витрата у виробництві книжки – це друк. І що більше примірників – то нижча ціна за одиницю. А в друкарнях розповідають, що за останній рік суттєво впали наклади: із середньої цифри 3000–3500 примірників до 700–800.

Натомість російських книжок справді ввозять менше. Це помітно навіть за офіційними даними фіскальної служби: у 2011 році в Україну імпортували російської друкованої продукції на 26 мільйонів доларів, а у 2019 – на 2,5. Але жодне дослідження читання в Україні не покаже таку разючу різницю у виборі мови.

Останнє опитування Українського інституту книги вперше за часи незалежності показало, що українці радше оберуть українськомовне, а не російськомовне видання. Щоправда, різниця між кількістю респондентів 5 %, але вона є. У дослідженні також вказано, що здебільшого це відбулося внаслідок зміни думки тих, кому раніше було байдуже, якою мовою читати.

А інше дослідження – від “Читомо” 2018 року – показувало, що вибір мови залежить від віку читачів: зумери частіше обирають українську, а от бумери радше візьмуть російський переклад. Отже, можна припустити, що статистика “українізуватиметься” ще й зі зміною поколінь.

Ті ж, кому вигідно працювати в межах російськомовного ринку, стверджують, що без російської книги нам буде нічого читати. І тут Ірина Батуревич визнає, що серед україномовної книжкової продукції справді є незаповнені ніші, які успішно заповнює російськомовна література, навіть зараз.

Зрештою, цьому є історичне пояснення – за даними Книжкової палати, з 2011 до 2013 року україномовний книжковий ринок майже всуціль складався з держзамовлення підручників. Тобто, якби вам захотілося почитати в цей період щось із новинок українською, обирали б ви між підручниками з географії та підручниками з біології. За часів президентства Віктора Януковича в Україну необмежено ввозили російські культурні продукти, зокрема з різноманітною пропагандою. А україномовний ринок був у анабіозі.

За дослідженням лондонського Chatham House, Королівського інституту міжнародних відносин, в умовах російської агресії дедалі більша кількість українців виявляє підтримку українському національному продукту. 77% українців зі Сходу та Півдня у 2017 році визнали себе українцями за національністю в порівнянні із 66 % у 2012 році. А лояльність до використання української мови в цих регіонах зросла з 23 % до 39 %. Отже, ідеологічне заохочення також працює на користь українського видання.

Окрім вибору мови читачами, її також обирають правовласники. Ірина Батуревич пояснює, що держава навряд зможе прямо вплинути на закордонного агента, який надає перевагу співпраці з російським, а не українським видавництвом. Так само засновник видавництва “Лабораторія” Антон Мартинов вважає, що ми зможемо конкурувати з будь-якими сусідами, окрім росіян.

За кількістю споживачів більші ринки тільки в англійської, китайської, іспанської, німецької та французької мов. Український інститут книги планує заохотити розвиток українських видавців та розширити їхній асортимент завдяки грантам у 2021 році. Це може допомогти врегулювати й нездорову конкуренцію з російськими видавцями, що видають мільйонні наклади на весь пострадянський простір.

Тож на українському ринку забагато чинників, що дають зелене світло російській книжці. Забагато, щоби держава могла розв’язати цю проблему впродовж декількох років. Російський ринок справді значно більший. За часів Януковича в Україні видавалися майже тільки підручники, а російська література ввозилася без обмежень. Українським читачам здебільшого однаково, якою мовою читати, тільки би дешевше, а краще – безкоштовно.

І поки держзакупівлі в занедбані й забуті бібліотеки недостатньо великі – квітне піратство, яке не піддається врегулюванню. Насамкінець, Держкомтелерадіо не може заборонити ввозити в Україну російські книжки, в яких немає антиукраїнського змісту, тому що цей орган керується законом. Ситуація з наріканнями на Держкомтелерадіо нагадує передвиборчу плутанину в повноваженнях президента, коли він має і з послом поговорити, і стихійні ринки на Дарниці прибрати.

Вирішити ці проблеми можна порційно. І насправді, якщо дивитися на статистику, а не тільки на дані останнього року, – ситуація потроху змінюється на краще. З’являються нові видавництва, що не тільки заповнюють прогалини в українських перекладах, але й отримують права на заборонені в Росії книжки та випереджають російські видавництва за швидкістю перекладу. Ринок обростає фахівцями, а відтак видання стають якіснішими та різноманітнішими. Зрештою, українські читачі все-таки обирають україномовне видання: чи то з ідеологічних, чи то зі споживацьких міркувань.

Думка авторки може не збігатися з позицією редакції

Оригінал статті на Читомо: Чи справді російські книжки – найбільша загроза на українському ринку