Фінал “Магічного полювання”!

2021-01-06 18:50:56 Іса Тарк

Фінал “Магічного полювання”!

“Магічне полювання”

Уривок:

“З’явився Довгов’язий і моє життя повернуло на стежину хаосу…

Я стояла у тронній залі. Серйозно. Сама досі шокована, що у цій, як виразився Бліад — фортеці, є тронний зал. Отже, я стою перед Бліадом, що розслаблено сидить на троні із закинутою ногою і вислуховую сміховинні звинувачення. Так і хочеться показати йому універсальний жест.

— Сивілла Лінкольн, із роду мисливців Лінкольн, вчинила ряд злочинів проти нечисті, а саме: вбила на Магічному полюванні — Єхидну. Гноллу, та охоронця боліт в нашому, Прикордонному лісі. Після озвучення скоєних мою «злочинів» нечисть, що була присутня, заричала, зашуміла й закричала, деякі навіть копитами тупали по кам’яній підлозі. Так, тут присутня нечисть різного рівня, і вони з цікавістю наглядали за процесом. Рада, що їм весело, та мені зовсім не до веселощів.

— Смерть! Смерть! Смерть!

Нечисть почала скандувати вирок для мене. І тільки після цих слів, я зрозуміла, що ситуація катастрофічна.

— Тихо! — викрикнув Бліад.

Миттєво запанувала тиша. Нечисть, одразу, без зайвих запитань та роздумів виконала його наказ. А Довгов’язий сів рівно на своєму троні й спокійно заговорив.

— Стратити? Останню представницю славетного роду Лінкольн? — Блідолиций зробив паузу й дивився на своїх підданих, а на мене навіть не глянув, — Занадто легко й необдумано. Втрачати такий екземпляр?..

Я екземпляр? Ні, це вже всі межі переходить! Я настільки обурилась, що не втримала язика, який, можна сказати, утримувала зубами…

— Я не екземпляр! Добирай слова Блідолиций, Довгов’язий, Білявий… Виродок! Самопроголошений король нечисті! Самозванець! — в кожне слово, я вкладала цілу тону люті, яка виривалась з мене.

— За ці слова, ти помреш на місці! Людино! — не знаю точно звідки, та перед мною з’явився командир нечисті, той самий, якого я вчора бачила коли він відкривав портал. А слово “людина”, він промовив з огидою. І мені стало зрозуміло, як він любить людей та якої про них думки.

Та його тон, то найменша моя проблема, бо в його руках була величезна дворучна сокира (сокира з довгою ручкою, щоб тримати обома руками). А командир був такий величезний й дужий, що сокиру тримав однією рукою. Я відступила на крок та мені звело ногу і я впала… на холодну, кам’яну підлогу. Потім ще й захлинулась власною слиною і закашлялась. Це викликало сміх у нечисті, яка ще нещодавно, викрикувала «Смерть».

І чомусь, в цей не відповідний момент, я пригадала «казку», яку почав мені розповідати батько і яку я сама дочитала уже дорослою… “Мова потиличників”, якщо ми не слухаємо серце, Вищі сили застосовують мову знаків і сигналів…”

 

 

 

Оригінал статті на Букнет: Фінал “Магічного полювання”!