Меню

Флешмоб – знайомство героїв

Букнет Флешмоб – знайомство героїв

Флешмоб – знайомство героїв

Вечір добрий.)

Дякую Марині Гайдар за цю честь (посилання на її блог).

А вашій увазі пропоную трохи стьобу над іграми та (таке популярне на порталі) протистояння характерів.)))

Пам‘ятайте, знайомство героїв інколи буває шкідливим для їхнього здоров‘я!

 

Я сиділа на троні й потирала задубілі кінцівки. Вже світало. Через руїни стін пробивалися перші сонячні промені і освітлювали залу своїм золотом. Кроки. Я почула кроки! Ну, нарешті! Не пройшло і пів року! Міг і прискоритися, враховуючи, що на тебе чекає дівчина. Я інтуїтивно відчувала, що це чоловік. Та й статистика була на моєму боці. Так, приймаємо найбільш пафосну позу. Гра починається.

Він зайшов до зали. Так, це був чоловік. У чорному обладунку, обличчя приховував шолом, а в руці красувався меч, на лезі якого було видно якусь зелену субстанцію. Бідний орк, то, напевно, його кров. Але що найдивніше, я не знала цього гравця.

–  Віддай кристал. – почувся приємний чоловічий баритон.

–  А то що? – я встала і попрямувала у його бік.

Темрява була моєю стихією, і вона прямувала за мною, огортаючи кожен сантиметр цієї руїни. Хлопче, все так просто не закінчиться. А тепер я хочу бачити твоє обличчя. Різким порухом руки я кинула в його бік гостре чорне лезо. Воно зірвало шолом з його голови і трохи розсікло щоку. Нічого, потерпить. Він вхопився за обличчя скоріше від несподіванки, аніж від болю. Бачу, що не з ніжних і тендітних. Знаєте, а мені вже починає подобатися! Так, у світі Саренрей біль цілком реальний, не такий сильний, але реальний. Гра майже для мазохістів, якщо дозволите. Не очікував? Ти прийшов сюди з надією мене вбити і не очікував, що я чинитиму опір? Тоді ти ідіот.

Він дивився на мене поглядом, повним ненависті. Не секрет, що на мене всі так дивляться. Навіть свої. Я профі, і я вбиваю. Що ще?

Декілька випадів. Невдалих. Я розчинилася в темряві, що огорнула залу. Сміх, мій сміх… Думаю, я непогано граю зло. Матеріалізувалася за спиною, охопивши однією рукою його шию, а іншою вибивши меч.

–  Темрява поглине і тебе… – прошепотіла на вухо, ввігнавши вільну руку по лікоть у його грудну клітку.

Я відчувала тепло крові і як пульсує серце, як воно згасає у моїй долоні. Саренрей так просто не здолати. Починай заново. І гравець повернувся до останнього збереження, а я пішла шукати серед руїн трохи снігу, щоб хоч якось обтерти руку від крові. Наступного разу треба не так криваво, а то з такими темпами заляпаюся вся і буду як та свинюка. Фу, не треба так.

Я сиділа на тому ж троні і гралася кристалом, що висів на ланцюжку, як кіт із мишею, коли мій “герой” прибіг знову. Цього разу навіть шолом зняв. Який хороший, швидко вчиться.

–  Мені потрібен кристал.

–  Цей? – я відпустила камінець – і він полетів вниз, наскільки дозволив ланцюжок. – Нащо він тобі? – продовжила я.

–  Щоб стати даркіном.

–  Тебе як хоч звати, хлопче?

–  Арес.

Тримай себе в руках, тримай у руках! Ха-ха-ха, на честь бога війни. Не вистачає ще, щоб “Арес111”. Так, сміятися з нікнеймів гравців мені не можна, бо то не політкоректно, тому я видихнула і продовжила: 

–  Ти хоч знаєш, що таке бути даркіном?

–  Я знаю лише те, що ти повинна померти. Зло не має панувати в цьому світі!

І він знову кинувся на мене з мечем. От звідки такі беруться? Зло те, зло се… Не зло зробило з цього місця руїну. Чорні стрічки обвили його кінцівки, стисли шию. Він хапав ротом повітря, а того не було. Ні, хлопче, починай заново, раз я зло.

Наступного разу Арес зайшов до зали і без шолома, і без меча. Самогубець чи що? Або щось задумав. Він підняв руки догори й повільно наближався:

–  Я хочу поговорити.

–  А ти впевнений, що мені це цікаво?

Темрява загусла і перетворилася на спис, що був приставлений до його горла. Він обережно обійшов його і сів на східці перед троном. Дивак та й годі! Нетипово. Десь на десятий раз я б однак дала себе вбити, адже гра повинна колись закінчитися. Але тут… Ну-ну, побачимо що з цього вийде. Гравці інколи теж починають розмови про своє особисте. Скаржаться там на життя, а я, як психолог на сеансі, все це слухаю. Повинна слухати, бо подітися нікуди.

–  Я придбав цю кампанію із різдвяною знижкою. Давно не грав. Думав, що з першого разу пройду як забавку. Я навіть забув що це за світ. Чому тут така руїна?

–  Вашому імператору захотілося слави, слави борця проти нечисті.

Я слухала це і розмірковувала. Невже він зараз буде випрошувати в мене той кристал? А фіг тобі! Знаємо, плавали. Такі кадри теж інколи трапляються.

Я спустилася до нього і сіла поруч, готова слухати філософські трактати на тему “яке у нього складне життя”, але все виявилося трохи не так. Тільки я опинилася поруч, як він дістав звідкись кинджал і ввігнав його по саме руків‘я мені під ребра. От козел! Треба витравити з себе ось це жіночне “пожаліти”. Повелася як дівчинка. Дурепа! Рот наповнився солонуватим присмаком крові. Він вирвав з моїх рук кристал на ланцюжку і заворожено подивився на нього. Як мала дитина. Годі, я награлася. Я тобі ще відплачу! Витягши його кинджал, я з усієї дурі встромила його йому у плече, поки цей гівнюк радів своїй перемозі. Це була своєрідна мітка, мітка того, що я зіграю з ним іще, але наживо. Помста буде солодкою. Розлютив ти мене, Аресе! А тепер гру закінчено. Я розчиняюся в темряві і зникаю. Така рана мене не вб‘є, вбити може лише інший даркін…

Саренрей

*автор арту талановита Марина Гайдар.) я вже дякувала за цю візуалізацію, але вона варта того, щоб подякувати ще! Дивовижна робота.)

Також дякую, що завітали, і це ще не вечір.) На черзі ще 5 флешмобів… а цей передаю КТГорошку (навіть цікаво, яке знайомство пан обере, бо там є дуже і дуже колоритні).

Оригінал статті на booknet.com: Флешмоб – знайомство героїв

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення