Уроки виживання та продуктивної злості в романі «Мій прапор запісяв котик»

2026-01-11 22:00:00 Анастасія Герасимова

Лєна Лягушонкова. Мій прапор запісяв котик. – Урбіно, 2025 – 336 с.

 

Роман української драматургині Лєни Лягушонкової став одним з найяскравіших літературних дебютів 2025 року. Якщо читачі, судячи з відгуків в мережі, не можуть дійти згоди, як ставитися до цієї відвертої книжки, ще й з великою кількістю абсентної лексики, то літературні критики мають більш консолідований погляд на «Мій прапор запісяв котик». Звідси й наявність роману в переліку найкращої прози «Вибору Читомо 2025» та перемога у премії «Книга року BBC». 

Далі розповідаємо, які уроки виживання, фізичного та емоційного, можна знайти в автофікшні, що переносить на кілька десятиріч в смт на Луганщині.       

Урок 1: якщо тебе не люблять, протестуй

«Мій прапор запісяв котик» – книжка про дівчинку, жінку, іншу. Про формування особистості, дорослішання, пошук місця в суспільстві, в якому, здається, все наперед визначено стереотипами та соціальним статусом. Авторка проводить читача приблизно десятиріччям з життя оповідачки. З дитинства нараторка знає, що вона негарна, хвороблива, народжена для того, щоб стати помічницею для мами, але в чому конкретно має полягати допомога, не розуміє. Опозиція «дитина – дорослі» в книжки Лєни Лягушонкової є дуже промовистою. Тут і конфлікт поколінь, бо батьки оповідачки народилися й сформувалися за СРСР, сама ж дівчинка застала якраз крах імперії з усіма наслідками в 1990-х, і родинні травми, що переходять у спадок, як, наприклад, провина за єврейство, бо за лінією тата героїня належить до народу Авраама.

 

Стикнувшись із тим, що «протилежність любові – не ненависть, а байдужість», оповідачка доволі швидко доходить висновку, що бажане можна отримати за допомогою протесту.

 

Якщо її матір хвилює лише те, що скажуть люди, то це ж чудовий простір для маніпуляції. Кричи, лежи на підлозі, не їж – роби так, щоб за твою поведінку було соромно, бо сором підштовхує дорослих до поступок. Втім, протест нараторки, скоріше, класичний дитячий, підлітковий, такий, що не виходить за межі нормальності складних періодів кристалізації особистості. 

 

«Мама надійно оберігала мене від досягнень», – констатує оповідачка. Що за таких умов робити? Або змиритися й прийняти, або протестувати. Тому героїня книжки вчиться на відмінно, розвиває свої артистичні таланти й мріє вирватися із кола гіперопіки – завершити навчання в школі, щоб поїхати на навчання до Донецька… 

Урок 2: де народився – там і стокгольмський синдром розвинув

Географія роману Лєни Лягушонкової заслуговує окремої згадки. Але не тому, що авторка робить на ньому акцент чи, не дай Боже, спекулює. В принципі, події книжки могли б відбутися на Півночі, Півдні чи в центрі України. Оповідачка мешкає в селищі міського типу. Поїздка в районне місто – це подія, навіть якщо маршрут пролягає до лікарні. Мегаполіс тут є вершиною мрії, здійснення якої можуть дозволити собі або заможні, або дуже наполегливі. Втім, є один цікавий регіональний нюанс. «Із Варшави чи Лондона, чи навіть зі Львова видається, що Луганськ і Донецьк – це близнюки-браття», – пояснює нараторка. – «А це – різні культури». І далі: «Донецьк – це олігархи, концерт Ріанни, Ахметов, Євро 2012 і троянди. Луганськ – побратим міста Секешфегервар, що в Угорщині». Зрозуміло, що бунтарка Лягушонкової прагне опинитися саме в першому обласному центрі. Але її спроба вступити до Донецького університету провалиться, тож доведеться йти на поступку, підкорюватися обставинам й повертатися в межі малої батьківщини.

 

Ще один регіональний нюанс Лягушонкова додає вкрапленнями, зауваженнями, які завжди доречні, бо доповнюю оповідь, актуалізують її із сьогоденням, згадуючи війну. Цей персонаж з патріота перетвориться на колаборанта, цей – битиме ворога у 2020-х, той загине під час бомбардування… Тож війна незримо, але відчутно присутня в романі, бо її неможливо відняти від людей з Донеччини чи Луганщини. 

Урок 3: якщо ти жінка, здобувай соціальний капітал

Шкільні роки, навчання у виші – це все етапи соціального життя героїні, які вона проходить з величезним прагненням любові, попри те, що нараторка «дуже швидко звикає до людської нелюбові». Дружба закінчується для дівчини зрадою та розчаруванням. Перше кохання – дивною поведінкою хлопця. Про специфічну батьківську любов ми вже згадували. Людська близькість в романі «Мій прапор запісяв котик» видається чимось недосяжним, бо емоційно зрілих персонажів в книжці практично немає. Їх і у реальному житті не так вже й багато, будьмо чесними. Лєна Лягушонкова чесна. Тому без купюр переповідає міркування дівчат-підліток про стосунки з хлопцями, описує пробудження сексуальності героїні роману, її пригоди в гуртожитку, мета яких – здійснити перехід до стану жінки, ба більше – відчути, що ти «годна», що можеш подобатися, сприйматися іншою людиною не як об’єкт для жалості.   

Чи можна вважати «Мій прапор запісяв котик» феміністичним романом? Певною мірою. Книжка Лєни Лягушонкової як констатує ті чи інші суспільні норми, наприклад, те, що чоловік має право вибору й можливість відмовитися від того, чого не хоче, так і оприявлює деякі табу. Наприклад, на матюки. Так, жінки теж їх вживають, бо відчувають розпач, злість, бо теж прагнуть економити свій мовний ресурс, особливо в критичних ситуаціях. Вдавати, що цього немає в реальному житті, а тому й не може бути в книжці, – лицемірство чистої води. Хочете високого й благородного, читайте Лесю Українку чи Джейн Остін. «Мій прапор запісяв котик» – гіперреалістичний роман, в якому мова передає дух часу, а не мрії про те, яким він міг би бути, якби світом правили рожеві єдинороги.   

 

Фінал роману – про те, що мета досягається різними шляхами. Вони можуть не подобатися мамі, татові, сусідам, «родичам, Супер-Маріо, алкашам під “стєкляшкою”», але книжка Лєни Лягушонкової якраз про силу триматися своїх бажань і прагнень. 

Замість висновків

У довколалітературних колах існує думка, що українській сучасній літературі бракує книжок про 1990-ті. За кілька років до повномасштабної російсько-української війни, згадайте, цікавість до буремних часів серед молоді досягла свого піка. Тоді ж (2021 р.) вийшов роман Артема Чеха «Хто ти такий?», що мав біографічну основу. Книжка Лєни Лягушонкової – також про 1990-ті, ще й 2000-ні, але з постійною оглядкою на війну. Так, дуже кортить порівняти ці два твори в контексті їхнього читомого потенціалу для тих, чиє дитинство та юність припали на більш пізні роки.

 

Якщо роман Чеха – це, передовсім історія (в сенсі story, а не history), то «Мій прапор запісяв котик» Лягушонкової – радше спогади на межі з терапевтичним письмом, автофікшн, що «кидає виклик літературі, розхитує уявлення про реальність, істину, щирість і вигадку, прориваючись крізь занедбані галереї у просторі пам’яті».

 

Це, між іншим, цитата з доробку французького письменника Сержа Дубровського, родоначальника синтетичного жанру, яка ідеально пасує роману Лєни Лягушонкової. 

 

Власне, зосередженість авторки на субʼєктності оповідачки, відсутність поглибленої образності чи багатоплановості сюжету, привʼязка до місця й часу дії роблять «Мій прапор запісяв котик» вразливим. Історія літератури, і української теж, знає чимало прикладів талановитих творів, які були надто акцентовані на тому чи іншому періоді. Коли ж минав час і читачі з наступних поколінь вже не могли відчути й зрозуміти реалії минувщини, книжки викидало за борт. Спробуйте, наприклад, зараз прочитати фейлетон Остапа Вишні «Усипка, утечка, усушка й утруска» чи щось із сатири на радянське життя одеситів Ільфа і Петрова. Жартів, які колись цитували бумери, не зрозуміє й частина міленіалів, вже не кажучи про представників покоління Z. 

 

Тож, спираючись на це побоювання, хочеться, щоб проза Лєни Лягушонкової росла й міцнішала, розповідала ціннісні історії, можливо, більш універсальні, а від того зрозумілі ширшому колу читачів. В тому, що вони викликатимуть резонанс, сумнівів не маємо, бо дебютний роман «Мій прапор запісяв котик» підняв для самої авторки доволі високу планку, аж таку, що навіть мама вже не вбереже від подальших літературних досягнень. 

Купити «Мій прапор запісяв котик» Лєни Лягушонковрї

 

Оригінал статті на Suspilne: Уроки виживання та продуктивної злості в романі «Мій прапор запісяв котик»