Уривок твору” Картина в подарунок”

2025-06-27 22:00:00 Адріан Анжелворд

 Глава перша

Безхмарне блакитне небо радісно дозволяло теплим сонячним променям яскраво гратись на полірованій поверхні новітнього космічного лайнера, ніжно торкаючись молекулярно вкарбованої у метал назви цього блискучого судна — “Вічність”.

Космопорт міста Саранти був грандіозний. Серед білосніжних та сріблястих високих адміністративних будівель з прозорими напівсферичними дахами швартувались як військові фрегати для дальнього патрулювання, які виглядали як велетенські необроблені смарагди конусної форми, так і звичайні цивільні транспортники для недовгих курсувань між обжитими зоряними системами.

Але саме лайнер “Вічність” був перлиною космопорту. Величезний, наче військовий фрегат, він був виконаний у сріблясто-блакитній кольоровій гамі, яка елегантними лініями та візерунками охоплювала все судно. Вище, до верхньої палуби, додавалось трішки золотих відтінків, які гармонійно впліталися в домінантний блакитний кольоровий саван. Самий верх лайнера вінчав величезний прозорий купол, наче перлина, що слугував дахом оглядового майданчика для пасажирів. Витончені форми судна робили його схожим більше на витвір мистецтва, ніж на діючий космічний транспорт, немов це був грандіозний монумент величі пасажирського міжзоряного перевезення. Саме ж місто Саранта споглядало за космопортом десь у мерехтливій далині і, з усіма своїми надзвичайними гострокінцевими будівлями, здавалося іграшковим у порівнянні з величчю космопорту.

Кайрин Вальтор, молодий, талановитий, але трішки замкнутий та сором’язливий дослідник Загадкової Матерії на межі Дальнього Всесвіту, із щирим захопленням споглядав мистецьку витонченість грандіозної “Вічності”. Він постійно рефлекторно протирав окуляри, рівняв копну русявого неохайно укладеного волосся і, трішки розкривши рота, намагався роздивитися кожну ідеально гармонійну деталь будови лайнера.

Він навіть уявити не міг, що його коротенький теоретичний доповідь щодо будови Загадкової Матерії принесе йому неочікувану славу, а винагородою за його прискіпливі та детальні дослідження буде значний грошовий внесок на особовий рахунок та перепустка у перший клас на першокласний міжзоряний лайнер для багатіїв.

Він із мамою удвох завжди жили, використовуючи невеликий статок, залишений у спадок, та його невеличку зарплату викладача перших курсів Міжзоряних Університетів. Вони не знали скрути, але й величі заможного життя також ніколи не відчували. І ось тепер, ще місяць тому нікому невідомий викладач із Землі, тепер має право перебувати серед можновладців та багатіїв, а його дослідження розповсюджені на всю Галактичну Спільноту…

Кайрин також постійно підтягував рукави легкої сірої кофти, пошитої з досить дешевого, але вже надмірно витягнутого за довгі роки носіння матеріалу. І хоч Сонце сяяло достатньо потужно, зігріваючи травневий день настільки, що можна без остраху гуляти у сорочці з коротким рукавом, Кайрин не міг не одягнути цю кофту, вирушаючи у таку надзвичайну подорож.

Ця кофта була для нього особливою. Матуся подарувала йому її на його стодесятиріччя, і з того часу він вже майже п’ятдесят років одягає її на всі важливі зустрічі! І ця подорож не повинна бути винятком. Це, в його уяві, було так, наче він узяв із собою частинку мами.

Кайрин, розглядаючи прекрасний космічний корабель, не помічав бурхливого натовпу навкруги: земляни в яскравому кольоровому одязі, величні високі асмодарці у світлих, надзвичайно коштовних білих шатах, сутуріанці у бойових червоних обладунках, стримані у бляклих просторих одежах Годеонівці, жерці Світлих Богів у золотих рясах із блакитним відливом, і навіть одноокі представники з народу Красерів. Увесь цей пістрявий натовп гомонів і пересувався вздовж велетенського космопорту, немов один живий організм.

З захопленого споглядання рукотворної дивовижі громадянського космічного флоту Кайрина вирвав грубий поштовх у спину. Він навіть подався трішки вперед і обернувся. Перед ним, на голову вищий за самого Кайрина, височів, посміхаючись, Бальтор Вайнс — його знайомий колега та опонент щодо досліджень Загадкової Матерії. Стрункий, підтягнутий, добре збудований, наче атлет, з майже аристократичними рисами обличчя, акуратною зачіскою та яскравими зеленими очима, Бальтор більше походив на фотомодель, ніж на науковця.

Вони з Кайрином були давно знайомі, ще зі студентської лави. Бальтор та Кайрин із самого першого курсу і потім упродовж наступних двадцяти років навчання були більше суперниками, ніж друзями чи знайомими. До того як Бальтор вступив у Всегалактичний Універсаріум Міжзоряних досліджень, він не знав собі рівних у розумі. Але ось на загальних парах він дізнається про якогось зачуханого “курпедлика” з іншої групи, який, як говорили, розумом такий, а може навіть сильніший, ніж Бальтор. Це немислимо!

Бальтор одразу викликав на математичну дуель просторових рівнянь із підвищеною складністю. Звісно, Кайрин, шморгаючи носом та страждаючи від нежитю, набагато швидше та коротше вирішив ці рівняння. Обуренню Бальтора не було меж, і він вирішив використати останній козир — вирішення просторових рівнянь підвищеної складності з ухилом до надматеріального зв’язку з пі-мезонами вільних атомів. Ці рівняння були настільки складними, що навіть не всі викладачі наважувалися за них братися. Бальтор був впевнений, що таке рівняння Кайрин не вирішить, і Бальтор не вирішить, і це буде нічия для обох, і це хоч якось збереже його обличчя серед інших студентів.

Бальтор обрав найскладніше з рівнянь. Аудиторія ахнула. Викладач нервово почав потирати окуляри. Бальтор завзято кинувся до дошки, ніби насправді намагався вирішити рівняння. Кайрин, нахмурившись, залишився на місці і, притуливши кулак до рота, нервово перебирав очима. Бальтор обернувся до нього і вже відчував смак перемоги, бо сам він вже накреслив добряче символів, виводячи логічний ланцюг висновків, який, звісно, на цьому і завершувався. У цей момент Кайрин невпевнено покрокував до дошки, промовляючи до себе: “Мабуть, ось так…” — і почав неквапливо, але невблаганно виводити досконалі математичні висновки, які приводили до остаточної вірної відповіді. Аудиторія завмерла… Викладач більше не протирав окуляри, а просто дивився з відкритим ротом… Бальтор застиг у шоці… Кайрин завершив креслення, неквапливо поклав крейду і, повертаючись до аудиторії, поправив окуляри і неголосно сказав: “Якось так, я вважаю…” — Аудиторія вибухнула! Рішення рівняння, звісно, було вірним. Весь червоний Бальтор підійшов і, нагнувшись до вуха Кайрина, неголосно сказав фразу, яку потім використовував постійно, коли йому програвав і: “Може, ти і виграв у дуелі розуму, але я завжди буду переможцем у жіночих серцях!” Навіщо він це казав і потім повторював раз за разом цю фразу? Адже Кайрина ті дівчата не цікавили зовсім. Вони всі ніяк не дотягували до його мами, яка для Кайрина була еталоном жіночності та людяності. Його мати, маючи вроджену генетичну ваду, сама тягнула трьох дітей, і Кайрин із самого дитинства усвідомлював, як це важко, і захоплювався своєю матір’ю. І якщо в його житті з’явиться дівчина, то вона має внутрішньо нагадувати матір, і не матиме значення зовнішність. Красива обгортка Кайрина ніколи не цікавила.

Оригінал статті на Букнет: Уривок твору” Картина в подарунок”