Меню

Трохи щодо «бідних авторів», яких грабують видавці

Букнет Трохи щодо «бідних авторів», яких грабують видавці

Трохи щодо «бідних авторів», яких грабують видавці

Трохи щодо «бідних авторів», яких грабують «видавці-кровосіси».

Спершу, як завжди, трохи побазікаю про те, про се, а потім в кінці засвічу першоджерело своєї “мудрості” (смайл з розумним «відом»).

Як і належить молодому автору, після першого свого роману, я, як казала моя найкраща подруга Іринка, «понатикала пір’я у дупу» і била на жалість п. У. тим, як нам молодим і талановитим важко пробитися у широкий світ слави і визнання. Саме тому йому довелося так багатослівно мені все пояснювати, бо ж моя «скромна самовпевненість» його збивала з пантелику.

І знов трохи відступлю. Знаєте, що я завжди добре усвідомлювала в цьому житті? А те, що мати добрих вчителів – це великий привілей і удача. Не знаю, яке складається загальне враження від цієї моєї писанини у цих блогах (дехто, наприклад, вважає, що я просто скиглю ( скиглячий, непризнаний геній))). Та насправді, хотілося б наголосити: як би не склалися мої відносини з тим піар-агентством – я їм вдячна, і вдячна всім, хто мене чогось вчив і вчить у цьому житті. Так, часом так хочеться послати усіх цих вчителів подалі, і зухвало фиркнути, щоб не тицяли у мої недоліки. Та головне не забути потім перепросити, адже за невдячність доля б’є не по-дитячому.

Правду сказав п. У. про шлюб. Адже те, що зараз відбувається між мною та тією агенцією, щось дуже схоже. З одного боку: була любов, були зітхання, ейфорія і… розчарування. Так, такий от банальний цикл. Та що поробиш? Тепер треба цивілізовано розійтися і подякувати один одному, а не претензії виставляти. Був час, коли я себе вважала ображеною стороною, та то вже давно у минуло. Тепер я хочу на свободу, а їм хочу побажати усього найкращого. Хіба хто винен, що ми не пара, «як туфлі від Прада і сумка з базара»))) (ой ну прямо «ріфмопльот»)) кличте Потапа, може йому потрібен текстовик))).

Тож вся ця «мудрість», що далася мені з роками і горами помилок, звісно, зовсім не дає відповідей, стосовно того, що робити далі, зате дає тему на чергове «словоізліяніє» у блозі.

Оскільки, сьогодні я хочу бути лаконічною, додам лише, що після осмислення нижческазаної інформації, я зрозуміла правила гри у яку вв’язалася.

Вибачайте, що сьогодні не так весело, як завжди ( треба було може який анекдот вставити, та щось нічого культурного в голову не лізе).

Тож читайте, діліться враженнями.

П. У., щодо «бідних авторів», яких грабують «видавці-кровосіси».

«Те що Ви прочитаєте в Інтернеті про стосунки автор-видавець, як правило пишеться авторами, які не вміють і не хочуть працювати, та які думають, що написавши одну «нєтлєнку» вони зразу стануть мільйонерами, а видавці повинні стояти в черзі за їхніми творами і платити їм шалені гонорари — бажано авансом… Тому до цієї інформації треба ставитись дуже критично.

Що ж до того, що «видавці заробляють, а автори залишаються з носом», то ось Вам стандартна європейська видавнича статистика (в Україні та Росії вона ще гірша для видавців): 20% книжок, які видають видавці (зауважте — власним коштом), є абсолютно збитковими, 70% — дають нульовий прибуток, і лише 10% дають той прибуток, який дозволяє видавцям покривати збитки, виживати і розвиватись. ( ст. на 2013 р.) Але авторський гонорар потрібно виплачувати з усіх видань, у тому й зі збиткових — авторів це «не гребе». І нема на то ради.

Що ж до гонорарів у 500$, (це ціна за твір, з усіма авт. правами на той час. І стосовно цього я його питала) то по-перше, якщо це аванс — то навіть за європейським мірками це досить непогано, а по-друге (те що стосується ЕКСМО, АСТ та ін.), як правило це ПОГОДЖЕНА З АВТОРОМ плата за ЗАМОВНИЙ твір, написаний, як правило «лівою задньою ногою».

Стосунки між автором і видавцем (якщо автор працює з видавцем сам) є успішними лише у випадку, коли обидві сторони довіряють одна одній, мають довготривалі цілі і працюють з повною віддачою (і автор, і видавець), вони подібні до подружніх стосунків, — це важка довготривала співпраця, яка базується на взаємній довірі, але приносить справжнє задоволення обом сторонам. Нажаль, і найкращі шлюби розпадаються, але якщо Ви уважно проаналізуєте шлях найкомерційніших письменників у світі, Ви побачите, що в їхньому житті було максимум два-три «шлюбні контракти»…

А що робить більшість українських чи російських письменників? Якщо скористатись аналогією про подружні стосунки, то… правильно! — Більшість цих письменників «ведут беспорядочную половую жизнь», або й займаються «проституцією» («ну це канєшна в смислє пєрєносном», як казав Лесь Подерв’янський). Сьогодні вони підписують угоду з одним видавцем, завтра з другим, післязавтра, якщо запропонують гонорар на три копійки більший, то й з третім, хоча угода з другим ще не закінчилась і.т.д. Що є у результаті?

а) Хто має вивіряти авторські угоди з юридичної і фінансової точки зору? — Автор.

б) Хто має дбати про те, щоб Видавець вчасно розрахувався з автором і, попри «легку» поведінку автора, не обдурив його? — Автор.

в) Хто має боротись з піратськими виданнями? — Автор.

г) Хто має займатись промоцією автора та його творчості? — Автор (видавці у такій ситуації цього не робитимуть — бо це робота «на дядю»).

д) Чи може автор у такій ситуації отримувати достатні заробітки? — Якщо він не «супер-зірка» — то НІ.

е) З огляду на п. д) автор мусить заробляти собі на хліб ще чимось, окрім літературної праці.

є) Чи у автора (з огляду на все вищеперераховане) залишиться достатньо часу на творчість??? — Думаю, що питання є риторичним.

Але це теж був «ліричний відступ», який потребує невеличкого пояснення, адже у Вас напевно ж виникло запитання: «І чого ж він так захищає видавців?»

А все дуже просто. Розглянемо ланцюжок: автор-літературний агент-видавець з чисто економічної точки зору. Питання: «Хто у цьому ланцюжку створює додану вартість, яка є джерелом доходів для всіх трьох?» — Лише видавець!

Автор творить об’єкт потенційно цікавий для інвестицій, літературний агент створює цьому об’єкту образ, привабливий для інвестицій, а інвестує (тобто ризикує власними коштами та іншими ресурсами) власне видавець. І якщо видавець не вгадав з інвестиціями, то відповідати за все йому, аж до банкрутства чи й позбавлення власного майна, якщо він узяв кредит під його заставу, повіривши в перспективність інвестиції. Справжні видавці — люди одержимі — у більшості випадків їм було б і вигідніше і спокійніше покласти гроші на депозит, аніж так ризикувати. Але вони ризикують! І я їх за це поважаю, хоч би які дурниці вони інколи не робили.»

А що ж його робить українським авторам в цих умовах?

а) Якщо автор може не писати — не писати і не псувати собі нерви очікуванням чуда.

б) Діяти за принципом «Спасение утопающих — дело рук самих утопающих». Тобто робити те, що безуспішно намагався 15 років робити Курков, який (повторюю) вільно володіє англійською, німецькою і французькою — розсилати у всі можливі видавництва інфромацію про свої твори тією мовою, у яку країну пише автор.

в) Знайти в Україні видавця, який і видаватиме книжки власним коштом, і кваліфікованим літературним агентом буде — на жаль, я таких в Україні не знаю…

г) Спробувати знайти міжнародну літературну агенцію, яка візьме на себе оперування правами на твори автора (як зробив той же Курков). Імовірність — близька до нуля.

д) Передати управління правами на свої твори професійній українській літературній агенції — нажаль в Україні вона лише одна — і та наша. Однак з огляду на вищеописане, ми не в стані повністю власним коштом ефективно представляти навіть усіх тих авторів, які нам подобаються — в Україні пишуть багато і цікаво, але більше 100 романів, які сьогодні є у нашому каталозі прав, ми повністю за власні кошти представляти не можемо. Хоча автори, які вкладають власні кошти у підготовку чи промоцію власних творів отримують значно кращі фінансові умові, ніж ті автори, в яких ми самі вкладаємо всі кошти. Однак імовірність того, що того чи іншого автора захочуть видавати «за бугром» ніяк не залежить від того, хто вкладає гроші — ми, чи автор.»

«От така от ф…я, малята»

( Автор зобов’язується видалити текст листів, у разі звернення зацікавлених осіб “щодо порушення прав на особисту переписку”)

Оригінал статті на litnet.com: Трохи щодо «бідних авторів», яких грабують видавці

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення