Трохи про котів

2022-02-15 06:35:34 Кристина Асецька

Трохи про котів

Вітаю з Днем закоханих! Саме у цей день хотілося б порекомендувати Вам якусь романтичну книжечку. Я переглядала свою бібліотеку і мій вибір зупинився на одній цікавій історії. Здавалося б стандартна історія, розвиток стосунків між босом та підлеглою. Але не так все просто, якщо бос героїні може перетворюватися у кота. На додачу ще й хлопець героїні не сприяє розвитку цим стосункам. Медіна вже й сама не рада цій роботі й намагається звільнитися, але від жовтих очиськ боса так легко не втекти. Легка, весела історія для покращення настрою.  Мова йде про любовне фентезі “Мій бос – кіт” Бетсі Прусс.

Єдине, що я ненавиджу у цьому світі-це свого клятого боса! Здається, цей пройдисвіт не бачить нікого, крім мене. Його ціль-знищити, покарати, звільнити! Воно й не дивно що у свої двадцять сім містер де Арт досі не одружений. Я б давно звільнилась з цієї нестерпної роботи, якби не почуття до нього. Але хто ж знав, що він злиться через всі розповіді моєму коту. І хто знав, що кіт-це мій бос.

Веселий уривочок:

Вирішивши не псувати настрій ще й босу, я награно посміхнулась. Нехай він і зрозумів, що посміхаюсь не з власної волі, але суть -посміхаюсь же.

-Я наче… -продовжуючи посміхатись, містер де Арт почухав шкіру за вухом. -не дозволяв тобі сідати.

-Гммм… -я ще більше зашкірилась, відкидаючись на спинку крісла. -А я сіла. Звільніть мене.

-Хм. -бос багатозначно хмикнув, після чого й взагалі тихо засміявся.

-Що смішного? -мої щоки почали боліти від посмішки, але ж, якщо почала, то вже й закінчу цю справу.

-Напищений індик. -Зрозуміло. Все мені з ним зрозуміло. Позвав мене сюди, аби нотації почитати? Сама не знаю, чому його любу секретарку образила. А, знаю. Тому що вона така сама індичка, як і бос її. А мені він ніхто! Ось так. -Гадюка підколодна. Довгонога паскуда. Усе це я почув менше, ніж за добу. Цікаво, що буде через місяць?

-Якщо Ви будете захищати Ості…

-Я не для того тебе покликав. -чоловік вмить посерйознішав, рятуючи мене від болю у щоках.

Він встав з крісла та відчинив одну з шаф. Нічого собі… у нього там що, запас сорочок на цілий рік?

Усі, мов одна, білосніжні.

-Тримай. -містер де Арт простягнув мені сорочку, незручно переминаючи з однієї ноги на іншу. -Вона трохи завелика для тебе, але, це краще, ніж брудна блузка.

-Не треба, я…

-Хоч цього разу не сперечайся.

Більше нічого не кажучи, він пішов до дверей.

-З Ості я поговорю, не хвилюйся.

Коли двері зачинились, я, мов мала дитина, почала посміхатись.

Найгірший бос у світі щойно дав мені свою сорочку, аби я переодягнулась? Я сплю? 

Приємного читання!

Оригінал статті на Букнет: Трохи про котів