Топ 3 найстрашніших і наймістичніших снів
2021-03-11 10:59:47 Анилаг Аберт

Топ 3 найстрашніших і наймістичніших снів

Велике дякую Наталії Дев’ятко за цей чудовий флешмоб. Якось в мене герої особливо не цілуються, не зустрічаються, вкрай рідко кохаються) А от жахастики їм сняться з жахаючою періодичністю)

Сон №1

Яніна готується до сну. Мама уже поринула в неспокійну дрімоту, Олеся загралась надворі зі своїми однолітками, а під Луїзиним ліжком притаївся чорт.

Волохатий, з копитами, а замість очей дві червоні жарини.

Волоски на руках піднялися сторчма, вздовж спини курсує холодна липка хвиля.

Якщо спробує підвестися чорт ураз змінить позу. Не для того рогатий пробрався у їхню хату, аби тільки за ними спостерігати.

До кімнати вбігає Луїза і прямує до свого ліжка. Під подушкою в неї книжка, ні, це не книжка, це конспекти зі школи. Луїза сідає на ліжко й спокійно гортаючи зошит, ворушить губами. А, буває, заплющить очі і аж примружиться – наче щось приємне згадає.

Яніну аж розпирає від цікавості. От якби підійти і заглянути у той зошит, але ж чорт…

Хоча рогатому теж неабияк цікаво.

Невмілий дитячий почерк, літери похнюпились вліво…

Людина повна всякої скверни, а, особливо, жінка.

Бог спершу створив чоловіка, а потім жінку – для його, чоловікової, втіхи.

Жінка створена із зіпсованого матеріалу і тричі обпльована чортом – недолуге створіння.

Жінка спокусила рогатого чорта, той злигався із нею і так народилася перша у світі дитина.

Її лоно нечисте ще з Єви, тому будь-який чоловік має повне право ввійти в нього і відплатити праматері за той, перший гріх.

Яніні стало так зле, що аж потемніло в очах. Десь поруч вдоволено гикав чорт, а Луїза перегорнула ще кілька сторінок і помацала пальцями сховок, якийсь там скарб, у власноруч склеєному конверті. Ґудзик. Звичайний коричневий ґудзик. Вона його вертіла і так і сяк і навіть притискала до своїх губ. Потім знайшла десь нитку і почепила його на шию.

Хтось розсипав стекло, там, де починався підлісок. Луїза швидко по ньому бігла, не розбираючи дороги, і її гарні ступні ураз зробились яскраво-червоними. Яніна ж навпаки – летіла, не торкаючись землі, і таким чином слідувала за сестрою.

Аж ось сестра зупинилась і повернулась до неї. Взамін очей – чорні вуглини.

Вранці, Яніна усвідомила, що захворіла і річ навіть не в тому, що під собою вона знайшла калюжу крові і вони з мамою весь день поповнювали запаси гігієнічних прокладок – нашивали їх із підручної тканини, а кров ота лилася цілий тиждень й Яніні так це остогидло, що вона навіть не виходила з дому.

Річ була у ледь помітних змінах.

Той дивний сон безповоротно й остаточно відгородив її від дитинства. Тяжкого, невеселого, але дитинства.

Сон №2

Індійська кухня. Дабук. Мені життєво необхідно його приготувати.

Інгредієнти: морква, морепродукти (особисто я обсмажила і нарізала дрібними кубиками кальмара), сіль, листя салату, карі, оливкова олія.

З цим будь хто справиться, навіть дитина.

Ніж вислизає з рук, я промокаю лоба. Перемикаю кондиціонер на більш потужніший режим.

Ніби і прохолодніше, але напруга ні на мить не відпускає.

Не пам’ятаю, звідки взявся цей рецепт, але сьогодні він поліз у мене з голови і ось я тут, чаклую на кухні.

– Моя чаклунко, кого зібралась пригощати?

Він стоїть позаду.

Сіль, листя салату і… тіло коханої людини.

Дабук подають на тілі коханої людини.

На мої плечі опускаються руки. Підштовхують, направляють.

Я маю з’їсти дабук і він прокинеться. У нього таке жорстке і жовте тіло, наче пергамент. Немовби він мумія і йому тисячі років. Я акуратно викладаю страву на впалий живіт, прикрашаю зеленню випуклі ребра, торкаюсь їх вологими губами і плачу. Я плачу над трупом Іллі, не припиняючи жерти… Я з’їм дабук і він… воскресне? З нього злізе, спаде нерівними клаптями ця коричнева кірка, а під нею пульсуюче серце і оголені струмені нервів.

Цей сон, цей треш, розпочався кілька місяців тому. Один з незліченної кількості інших. Сюжети, у яких домінує смерть чи занепад, але так само часто я бачу наше з Іллею весілля, трепетно-болісним шлейфом розтягується у вічності і наша перша шлюбна ніч.

Рахую блискучі зорі, а він стягує з мене мереживну сукню і обережно цілує ключиці.

У нас вагон часу. Кілька мільярдів годин.

Покриваюсь мурашками, тихенько шепочу:

– Я живу у страшному світі. Цей світ дуже схожий на справжній, але тебе взагалі у ньому немає.

Сон №3

Куди це я забрела? Місце, не те, щоб похмуре (бували і похмуріші), але тут яскраво-виражене… амбре.

Дуже сильно тхне тухлятиною.

«Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга?

Усе навколо безлике і змазане, а ще усюди порозкидано пір’я. Тонни білого пір’я, окремими кущами, і я їх обережно обходжу (про всяк випадок) і думаю: до чого дожилися? Уже викидають в посадках пір’я, а не використаний туалетний папір чи пластикові пляшки. Якісно-новий рівень неподобства.

Щиро ненавиджу людей, які убивають наше довкілля.

А потім… вона показується із-за дерев. Моя мама усе ще квінн, правда, трішечки обгоріла й облізла, але це її, здається, не хвилює. Вказує напрямок чорним вертлявим пальцем – вгору. Дивлюся, а на деревах висять на ниточках… звичайні курячі яйця.

Це від них такий… екзотичний запах? Замурзані, шкаралупа в крові, судомно стискаються, наче дихають. Бідні мої!

– Що мені з ними робити? – запитую.

– Ти мене розчаровуєш, – шипить, за деревами, мама.

– З’їсти? Розбити?

– Це яйця-переростки, з них вилупиться примара.

Що ти верзеш, мамо?

– Але конкретно ти повинна приготувати із них дабук і врятувати свого Іллюшу.

– Чому раніше не показала мені ці чарівливі яйця?! Хоча б пів року тому.

– Тому, що ти жирна і тупа корова і ти мене все ще неймовірно дратуєш.

Начхати. Уперто тягну руку до найближчого яєчка і… воно радісно висолоплює свої гострі, у два ряди, зубки і прокушує мені руку.

Не знаю, може, я б його ще й змусила пошкодувати про свої войовничі манери, але тут задзвонив будильник.

Дякую, що дочитали)