Токсичні стосунки та як з ними жити у повісті Юлії Баткіліної «Перехід»

Токсичні стосунки та як з ними жити у повісті Юлії Баткіліної «Перехід»

Юлія Баткіліна. Перехід – Видавничий дім «Комора», 2023 – 168 с.

 

Письменницю Юлію Баткіліну дебютанткою не назвеш. У авторки вийшло кілька книжок для дорослої та підліткової читацької аудиторії, з анотацій та уривків яких стає зрозуміло, що прозаїкиню понад усе цікавлять людські взаємини. Вони ж, так у світі повелося, простими не бувають, тому є невичерпним джерелом для творчих інтерпретацій. 

Видавництво «Комора» нещодавно представило нову книжку Юлії Баткіліної «Перехід» – повість про пересічних українців, які намагаються не лише опанувати державну мову, мешкаючи в зросійщеному місті, а й виправити свої життєві помилки. 

В основі кожного нашого вчинку лежить вибір, а вже він – той чи інший – має під собою причини, зумовлені багатьма чинниками. Цей ланцюжок якраз і описує авторка «Переходу». Повість розповідає про дуже різних людей, яких об’єднує участь у розмовному клубі. З тих чи інших причин вирішивши вчити українську, герої книжки знаходять для себе прихисток, острівець, на якому можна бути собою, прагнути чогось більшого поза нав’язаних суспільством чи родиною ролей. Мова у Баткіліної стає поштовхом до змін, інструментом, за допомогою якого персонажі оновлюються, позбуваються токсичних стосунків, бо наважуються на конкретний вибір. 

 

Тож, нумо знайомитись. Керівниця клубу – Уляна. Тиха, забита жінка, яка все своє життя поклала на прибирання, куховарство та догоджання членам своєї сім’ї. Для неї щотижневі зустрічі за розмовами на різноманітні теми є можливістю вийти з тіні, втекти від зневаги, якою Уляну щедро «обдаровує» чоловік, бо він, мовляв, все життя гарував і може легко замінити її, недолугу, прибиральницею, кухаркою та повією.    

Наступний – Микола. Воював, потім волонтерив, вліз у політику й з усіх сил намагається не бути Коляном. Підтягнути мову його зобов’язує рід діяльності, та у клубі він несподівано знайде щось дуже схоже на кохання, якого потребує як ліків проти самотності.  

 

Його непримиренною опоненткою є Любка. У цій «літній пані, пишній, мов булка» легко впізнати сусідку чи родичку, яка завжди краще за всіх на світі знає, як слід чинити у будь-якій життєвій ситуації. Якщо бути мудрою людино, то неважко зрозуміти, що за такою гіпертоксичністю часто ховається якась особистісна драма, самотність чи втрата, біль від яких можна вгамувати лише на короткий час, якщо перекричати й витіснити чимось іншим. Так і в Любки, яка посварилась з єдиним сином. 

 

Іще одна учасниця клубу – Ліза. «Їй було, може, років двадцять п’ять, майже хлопчача стрижка з єдиним грайливим хвостиком на потилиці, сіра практична сорочка, темні джинси». Щодня Ліза приходила додому, у велику квартиру в центрі міста, де жінку зустрічала тиша й зачинені двері кімнат бабусі та матері. Бо їй оголосили бойкот через українську мову. «Маленький жіночий клан» цієї родини видається гіршим за банку зі зміями. У родині Лізи панує ненависть, брехня, давні образи. Вихована на цьому всьому, наша героїня не вміє будувати стосунки із чоловіками, навіть маючи поруч того, хто готовий допомагати й турбуватись про неї. 

Іще є подружжя Сашка й Тоні. Вони в розмовному клубі не прямо, а опосередковано, бо зробили свій вибір, свій перехід. Сім’я вирішила залишитись у на 98% російськомовному місті, виховувати там сина й доньку, відстоюючи своє право на українську. Сашко і Тоня шукають няню, яка б розмовляла з їхніми дітьми державною мовою, а заразом удають, що не помічають кризи стосунків. Вона ж настала через те, що Тоня втомилась бути домогосподаркою й прагне професійного розвитку, а Сашко вперто в, звісно, з найкращих міркувань, заперечує право дружини на самовираження. 

 

За кожним зі згаданих персонажів стоїть своя історія, яка стрімко розвивається. Так, Уляна піде від аб’юзера й завдяки романтичним стосункам із Миколою згадає, що таке гідність. Любка, наштовхнувшись на новій роботі на неймовірно прискіпливу колегу, несподівано знайде підтримку Сашка і, можливо, навіть стане тією україномовною нянькою, яку він так довго шукав для своїх дітей. Ліза ж зрозуміє, що давно має поруч того єдиного, заради якого буде ладна пережити всі істерики матері. 

 

Несподівано у бурхливі події повісті увійде війна. Та навіть вона не вплине на вибір тих, хто вже зробив свій перехід, визначився, на чиєму боці… 

 

У Юлії Баткіліної вийшла реалістична книжка з актуальним центральним конфліктом – мовним, який авторка описує дуже обережно й коректно, максимально наближено до української довоєнної реальності, в якій у певних областях країни кожна україномовна людина автоматично сприймалась як львів’янин чи львів’янка. І вже від нього малює лінії до конфліктів менш глобальних, але теж важливих і значущих. Так, вони можуть здатися не аж такими глибокими, бо токсичні стосунки – ось вони, типові, бери й роби з них історію перемоги ображеної сторони над кривдником. Але література для того й існує, щоб акцентувати навіть на очевидному, щоб тих, хто вагається у прийнятті свого важливого рішення, підштовхувати до змін. До того ж авторка чітко визначила форму свого твору як повість, що не зобов’язує до надмірних складнощів сюжету та характеротворення. 

 

І, на нашу думку, все було б із «Переходом» добре, якби саме на ньому письменниця чи видавництво поставили крапку в книжці. Але ж ні. До повісті додали окреме оповідання «Катя, її скандал і нарешті – кава», що втомлює повторюваністю конфлікту дорослих дітей та батьків, які не хочуть відпускати чад у самостійне життя, бо власного, по суті, не мають. Затягнуті робочі інтриги на роботі Каті теж не сприяють позитивному враженню щодо цього твору, як, врешті, і вчинок героїні у фіналі оповідання, більше схожий не на вибір, а на підліткову екзальтацію. 

 

Повертаючись до «Переходу», наостанок додамо, що попри вже воєнні реалії його фіналу, точно передану авторкою атмосферу тривоги й розгубленості, повість залишає по собі теплі й світлі емоції, бо її персонажі – впізнавані й зрозумілі типажі – на останній сторінці остаточно стають близькими. І як тут не повірити Миколі у пікселі, який авторитетно стверджує, що ми переможемо. Нам всім треба звідкись черпати надію, то чому б художньому твору не стати її невеличким джерелом.   

Купити книжку 

 

Матеріал створено за підтримки ПЕН Україна. 

Оригінал статті на Suspilne: Токсичні стосунки та як з ними жити у повісті Юлії Баткіліної «Перехід»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Канівському музеї на Тарасовій Горі відбулася презентація унікального видання «Шевченковий…

Про це повідомила на своїй сторінці у фейсбуку Валентина Коваленко.

«Друзі, МИ ЦЕ ЗРОБИЛИ!

Антиімперська, антимосковська риторика Шевченкого Слова сьогодні зрідні духом кожному українцеві, хто ста

В Ужгороді оголосили короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози…

16 травня в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф.Потушняка під час презентації нової художньої книжки «Птах у своєму гнізді» письменника, Шевченківського лауреата, сценариста к

21 подія Книжкового Арсеналу, яку радить Читомо

Книжковий Арсенал у 2024 матиме близько сотні подій, у попередні допандемійні та доповномасштабні роки кількість заходів досягала і 450. Попри зменшення обсягу подієвої частини, її смис

Як допомогти постраждалим від обстрілу друкарні й видавництву

Компанія «Фактор» відкрила збір коштів для допомоги постраждалим від ракетного обстрілу друкарні Factor Druk, скоєного росією напередодні. Про це на своїй фейсбук-сторінці повідомила Юл

Стали відомі імена загиблих працівників друкарні у Харкові

Компанія «Фактор» оприлюднила імена загиблих працівників друкарні Factor Druk внаслідок російського ракетного удару по Харкову 23 травня. Про це повідомила Читомо комунікаційна менеджер

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"