Тимофій Гаврилів. «Кант танцює»

Тимофій Гаврилів. «Кант танцює»

«Кант танцює», або Відповідь на «Польові дослідження з галицької мемуаристики і подорожньої літератури»

Як повідомляє zbruc.eu, на відміну від історії української літератури й – дещо меншою мірою – порівняльного літературознавства, у нас кволо випрацювана і, за поодинокими винятками, практично не розвивається теорія літератури. Щодо спогадового та подорожнього письменств, така ситуація не лише в українській науці, хоча тревелістику та мемуаристику досліджують назагал доволі активно – сьогодні знову після пригаслого сплеску сімдесятих – вісімдесятих років. Бракує теорії подорожі та спогадування (і універсальної, і для літератури), дарма що про памʼять написано чимало, а довкола історичної памʼяті і топографії памʼяті точаться жваві дискусії. Тож спроби створити теорію подорожньої і спогадової літератури мали б усіляко вітатися й заохочуватися, найперше – уважним прочитанням і фаховим аналізом.

Завдання, яке раз по раз ставлю перед собою, – вивести літературознавство, ба й сам спосіб мовлення в науці із заскорузлості, з шаблону – для нових поглядів і свіжого сприйняття. Наука – не статика, а динаміка, постійний рух – ідеї, думки, слова. Такими були книжки есеїстики «Знаки часу» (2001), «Текст між культурами» (2005), «Шкіц філософії сумʼяття» (2011), а також дослідження «Форма і фігура» (2009). Це саме стосується й видання «Стратегії мемуарної та мандрівної літератур західноукраїнських письменників другої половини XIX – першої половини XX століття» (2020), з різницею, що це – колективна монографія, перша в нас спроба комплексного підходу до спогадового та подорожнього письменств товариства дослідниць та дослідників, як то і личить науці.

Обмежені час та ресурси не дали змоги відповідальному редакторові залучити більше фахівців й охопити більше матеріалу і ще глибше та різнобічніше проговорити його. Щоб створити в гуманістиці дослідження правдивої універсальної вартості, потрібно з десяток, деколи й десятки років. Організація науки й досліджень (не лише в Україні, та в Україні в драстичнішій формі) не надто сприяє глибині, часто ж навпаки – заохочує поверхневість. Така ситуація не дає змоги авторам вповні присвятитися написанню, а рецензентам – прочитанню. А вимога постійного змінювання тематики взагалі вбиває фундаментальну науку.

Позаяк я запропонував для «Стратегій» теоретичний підмурівок, то почуваюся зобовʼязаним публічно відповісти на публічну критику. Попередніми абзацами цю відповідь уже розпочато, тож далі зосереджуся на двох важливих темах, порушених критикинею: жанри й ідеологія.

Те, що рецензентка – не теоретик літератури, видно з нерозрізняння жанрів, видів, різновидів літератури (те, що вона розкішно знає українське письменство, також очевидно і викликає пошану). Це не так закид до пані Харчук, як проєкція на загальну ситуацію, адже й відповідні енциклопедії та довідники не усувають плутанини. Спогадове й подорожнє письмо з одного боку і роман з іншого – величини різного плану. Спогадове і подорожнє письменства – різновиди літератури факту, які послуговуються – значною мірою – тими самими жанрами: від щоденника до роману. Sic, роману.

Жанри давно вже перестали бути недоторканними (насправді, що переконливо демонструє масив створених художніх текстів, а також дискурс про них, ніколи й не були). Поглянувши на історію роману останніх сторіч, ми побачимо незмір напродив різних творів, особливо креативно підійшло до роману двадцяте сторіччя, коли роман став полем ґрандіозних жанрово-структурно-композиційних експериментів. Автобіографії, мемуари, великі та цілісні описи подорожей часто-густо за своїми художніми та поетикальними якостями вповні відповідають романові. Роман розпадається на фікційний і нефікціний, дарма що здебільшого і традиційно цей жанр асоціюється з фікційною літературою. Фікційне письменство проникає в спогадове й подорожнє письменство, де почувається, як у себе вдома, а мемуаристика й тревелістика, наносячи візит у відповідь, взуваються у хатні капці фікційної літератури й, забувши, що вони позичені й хатні, чимчикують собі зручно і затишно геть.

Звісно, спогадове і подорожнє письменство близькі не лише цим. Вони близькі структурно, змістово і філософськи. Теоретичні описи, подані в теоретичних візіях «Феноменологічна і прикладна цінність мемуаристики та тревелістики», говорять про це, теоретичні міркування оперто на численні знані і мало знані приклади, подано також досить загальних знань і загально-оглядової інформації, щоб читач, понадто спеціаліст, міг легко зорієнтуватися і отримав яскраву картину. Мало того, літературознавчий дискурс вбудовано у філософське уявлення про життя-як-подорож. Це не стирання і не розмивання меж, це – розширення їх.

Що ж до ідеології, то «Орієнталізм» Саїда і призма постколоніальних студій неуникна, коли йдеться про тексти Яблонської чи Левинського, особливо Яблонської, яка ословлює те, що згодом теоретично сформулює Едвард Саїд. В Яблонської це вмотивовано, Софія Яблонська-Уден з різних спонук, більшість яких для кожного зрозумілі, ототожнює себе з колонізованими спільнотами, виявляє до них симпатію, не цураючись критики. Її тексти балансують на межі між обʼєктивністю документалістики і субʼєктивністю поезії, між критичністю і замилуванням. Так і витворюється баланс оповіді.

«Цивілізація. Як Захід став успішним» Ніла Ферґюсона жодним чином не уневажнює Саїда, навпаки: ілюструє і, безперечно, доповнює. Ферґюсон «називає конкуренцію, науку, власність, медицину, споживання й працю, її етику тим, що відрізняє Захід від решти світу й пропонує розглядати колонізацію не тільки як явище негативне, бо попри все саме західна модель опанувала світ», – пише Роксана Харчук. Мене бентежить оце ніяково-принагідне «попри все». До того ж, наче медицина, наука, праця, етика – винахід Окциденту. Іншими словами, наче канібалізм острів’ян може виправдати винищення їх європейцями (в цю пастку потрапив свого часу ще Жуль Верн у «Дітях капітана Ґранта», й видно, як він усвідомлював це і шукав вихід).

Саїд говорить про те, що (і чому) склянка порожня, тоді як Ферґюсон мріє, як файно, коли вона була (би) повною. Методика віртуальної історії Ферґюсона не замінить науково вивірених методик вивчення реальної історії. В багатьох аспектах Ферґюсон спорідненіший з Василем Кожелянком, ніж з серйозними науковцями (штрих до плинності меж і розмитості жанрів). Прикласти Ферґюсона до Яблонської – це в найкращому разі не зовсім дотепно покепкувати з її візій і почуттів, з її настанови і поглядів, урешті-решт, з її описів. Бо саме цивілізаційну пиху відкидає українська мандрівниця, фільмарка, письменниця, феміністка Софія Яблонська-Уден, і нема на те ради.

19.12.2020

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Тимофій Гаврилів. «Кант танцює»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Полювання на нареченого та Зустріч з минулим!

Вітаю, любі читачі! 

Я до вас з чудовими новинами!

По-перше, я та моя люба співавторка Софія Чайка  продовжуємо радувати вас “полюванням на промо-коди”. Ми даруємо вам можливість знайти промик на чудову історію “Наречений

20% знижка на бестселери видавництва Фабула!

“Заборонений: Історія життя і боротьби Василя Стуса” 
У романі надзвичайно насичено змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі — де утримували в’язнів

Інтереси України потребують закону про ембарго на імпорт книг із РФ…

Нині знову дискутується питання про цілковите припинення або значне обмеження ввезення до України книжок із РФ, що відповідало би інтересам нашої держави, пише ukrinform.ua.

Таке переконання висловив

Українська ілюстраторка отримала золото на IJungle 2020 Illustration Awards

Українська ілюстраторка Альона Шостко стала однією із переможниць європейського конкурсу IJungle 2020 Illustration Awards. Про це повідомляється на офіційній сторінці премії у фейсбуці.

Острозькій Біблії – 440 років. У передмові Московської Біблії використали текст…

Виповнилося 440 років із часу появи Острозької Біблії – унікального видання, що справило помітний вплив не лише на розвиток української культури, а й культури інших народів, які користувалися церковносл

Перейти до блогу