Сім нереально красивих книжок “під ялинку”: подарунки з підтекстом

Сім нереально красивих книжок “під ялинку”: подарунки з підтекстом

Книжка – найкращий подарунок. З цією доста банальною фразою часто можна посперечатися, адже неправильна книжка може розчарувати як дарувальника, так і того, кого обдаровують. Але не в цьому випадку! Ці сім книжок нереально красиві – добре видані, грамотно ілюстровані, тонко продумані. Щоби стати ідеальним подарунком, для них треба знайти відповідного власника – і репутація “найкращого дарувальника” у вас у кишені.

Кому яку з них подарувати, ми вам порадимо – і репутація “ідеального непроханого порадника” у нас у кишені. А щодо кишені, то по ній цій книжки не аж так ударять, їхня якість перевершує ціну. Тут, знаєте, що головне? Купивши ці книжки, таки притримати їх на подарунок, а не залишити собі.

“Тетяна Яблонська. Щоденники, спогади, мемуари” (“Родовід”, упорядниці Гаяне Атаян та Ірина Зайцева) – подаруйте вуйні, яка на родинних збіговиськах відтягує всю увагу розповідями зі свого буремного життя

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Може стати несподіванкою, що видатна українська художниця Тетяна Яблонська все життя писала – не тільки есе про колег, а подекуди короткі мемуарні нариси, які хоч і нечасто, та з’являлися в офіційному друці, але й доста інтимні щоденникові записи, фрагменти-спогади, короткі й цілісні есе-роздуми.

Ці матеріали – блокноти, зошити, окремі аркуші – зберігалися в родині. Нині її донька і онука провели титанічну роботу, упорядкували записи, об’єднали їх в тонку (не буквально, бо книжка грубенька) мудру і чутливу історію непростого життя.

Відомі факти з біографії: виховання в родині художників, які трималися автономії, бодай ілюзорної, від радянської влади; батько навчав доньок малюнку, і дівчата вразили всіх виваженою технікою, коли вступали до Київського художнього технікуму; заміжжя і народження дітей, евакуація з воєнного Києва, перші локальні виставки, гучні міжнародні експозиції, державні нагороди за те, за що згодом – “державні догани”, депутатство, звинувачення в формалізмі, звинувачення в націоналізмі, сформована школа живопису – всі ці факти стають дуже приватними і страх якими цікавими історіями.

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

В книжці є два нариси-фрагменти – своєрідні дороговкази до читання. Тетяна Яблонська згадує своє дитинство в Смоленську і Одесі. Зафіксовані спогади про своє дитинство змушують її побачити власних дітей інакше – як повністю сформованих особистостей. І вона бачить: вони “живуть своїм життям”, “вже запасають красу”. Оце сусідні “життя” і “краса” – тут причина і наслідок. Жити своїм життям – це значить уміти запасатися красою. І тоді ти готовий до випробувань, і готовий випробувати себе.

Другий фрагмент: Яблонська розказує, що її найкращі роботи створювалися тоді, коли писалися в поганих умовах – в просторовому обмежені чи за нестачі інструментів та матеріалів. Тоді вона збиралася і працювала не завдяки, а всупереч. Бо “головне – до кінця мобілізуватися”. Два короткі фрагменти – і перед нами постає на повний зріст неймовірна жінка. І зріст її – врівень велетням. Всупереч, а не завдяки.

Прочитавши про перипетії професіональної кар’єри, почитавши відверті есе по колег, щойно дочитавши до кінця есе з назвою “Страх”, бо інакше не назвеш те, що відчуєш, коли випадає жити в часи, котрі тут же стають Історією, повертаєшся подумки до прохідного начебто моменту на початку книжки.

Батьки навчали дівчат дома, їхні підходи різнилися. Скажімо, читали “Дворянське гніздо” Тургєнєва, батько міркував про моральний обов’язок людини-перед-вибором, а мати казала, що тільки любов заслуговує того, щоб їй віддатися. Ех, – запише Яблонська, – я схожа на матір. І до нас впритул наблизиться вразлива жінка, який дуже часто доводилося обирати. І то не любов. Чесна книжка.

“Прибуття”, Шон Тен (Видавництво) – подаруйте другу, який не вміє читати, але приховує це

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

В графічному романі Шона Тена нема слів, зате є щемлива історія і неймовірної краси та глибини сепія-малюнки, схожі водночас на дагеротипи з історичного архіву і на фантазії сюрреалістів з музею сучасного живопису. Художник насправді в роботі використовував фото з архівів острова Елліс та елементи з картин Магріта, Далі, Міро.

В містечку, на яке насувається небезпека (крихкі будинки обвивають чорні мацаки), живе родина: тато, мама, донечка. Умовна азійська зовнішність чоловіка, але хустка на голові жінки наведе на думку, що це штетл, хоча шапка на дівчинці схожа на перуанські плетені шапки. Шон Тен уникає персоніфікації, навіть літери і цифри у нього – чудні “кракозябри”, які щось нагадують, але ним не є; те саме стосується і людей: когось нагадують, але ними не є. Батько подається за океан шукати долі.

Нова країна вітає задушливою самотністю, компанію чоловіку складає домашня тваринка. Він розгублений, адже звичаї в новій країні йому незнані, речі невпізнавані, а люди (і не-люди) незрозумілі. Нескоро і нелегко знаходиться робота – на конвеєрі великого заводу. Тепер він може надіслати гроші додому. Рідні приїдуть до нього в їхнє нове життя!

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Так, це історія про еміграцію. Ах, які розкішні там є цитати з «Нових часів» Чапліна, коли лайнер наближається до нібито-острова Елліс, але замість статуї Свободи емігрантів зустрічає скульптурна група з двох сюрових близнюків (і думка про башти-близнюки і про те, що не існує на світі місць цілковито безпечних, вирине автоматично).

Перші дві сторінки роману – це фото різних за віком, статтю, расою людей з дуже етнічно виразною зовнішністю, але вони всі однаково напружені, навіть трішки перелякані, сильно насторожені. Такий вигляд можуть мати тільки фото на паспорт, це вони і є, під ними просто проситься печатка з написом «прибуття». Печатка з незрозумілими значками невідь-якою мовою.

У героя є кілька провідників в новому світі: та тваринка, наприклад, схожа водночас на песика і котика, ще кілька так само іммігранти, який він зустрічає, вони принесуть в сюжет уже свої історії, до кінця не прояснені. А де ми знаходимося? Ми в минулому? Ми в майбутньому? І чому ми ностальгуємо за чимось, чого не знаємо, не розуміємо і нам тут ніхто нічого не пояснить, бо тиша навкруги – мова нового світу нам ще невідома. Він прибуває в нову країну, заселяється в крихітну кімнату робітного дому, відкриває валізку, дістає з неї фото родини, що вечеряє, і прибиває його на стіну, забиваючи цвях своїм мештом. І от це ми розуміємо: знаємо цю тугу за “своїм”, за миттю абсолютного розділеного щастя, де б воно не було – в минулому чи майбутньому.

“Куди і звідки”, Романа Романишин, Андрій Лесів (Видавництво Старого Лева) – подаруйте подрузі, яке перейшла в березні на дистанційну роботу і відтоді з дому не виходила

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Відразу після діаграми, де дев’ять чоловічків-в-русі відривають гепу від стільця і роблять перший крок, буде картинка з зафіксованим рухом ноги, той самий перший крок, але крупним планом, і дорогою та нога взується. Коментар під картинкою розкаже, що перше взуття винайшли понад 40 тис. років тому. І підморгнуть автори: нині важить не тільки зручність, а й стиль взуття. Тож ми мусимо повернутися до тих мештів, оцінити стиль і зручність. Симпатичний ботик, тільки шнурівка в нього задовга, кінець теліпається, от просто зараз людина-в-русі через нього перечепиться.

Глибинна іронія цієї книжки зачаровує.

Ти спромігся встати і зробити перший крок, перед тобою відкривається весь обшир і всі перспективи, ти на шляху здійснення мрії, та поглянь уважно, чи зав’язав шнурки, а то за другим кроком лежатимеш, ніжний друже, обличчям на асфальті, але в напрямку мрії, звісно.

А от, скажімо, сторінка про винайдення колеса, де останній рядок починається з волів, що тягнуть воза, а закінчується малям, яке тягне на шворці іграшкового вола на колесах. Хто везе тебе, того зрештою повезеш ти, – карма, страшна ти тітка, нумо впрягатися.

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Чи ще один розворот, де на протилежних вершинах ромба – найвища точка світу Еверест і найнижча Маріанський жолоб, а між ним рухаються відчайдухи, що пишаються тим, як прокладали вектори руху, і забуваються, що це вектори втечі від собі-подібних. На вершині самотньо, в глибині поготів. І тому лінії, що позначають маршрут, прошивають наскрізь людські фігурки. Шлях від себе і шлях до себе – не лише питання напрямку, а й наміру. Готовий впасти так глибоко, щоб піднестися? І самостійно, прошу.

Книжка про рух – буквальний і символічний – не може бути щонайменше «двошаровою», в доброму сенсі іронічною. Адже створила її Аґрафка, а таких тонко-чутливих авторів, як Романишин і Лесів, ще пошукати. “Куди і звідти” – кросовер, де малечі пропонується дізнатися про рух і відстань, про транспорт і напрямок, а дорослі можуть поміркувати про те, як зіщулюється стрімко світ, як все мізернішає наше уявлення про відстань.

Можна звернути з маршруту, можна мріяти, що кордони – це лише лінії дотику, але вчасно згадати, що вільні мандрувати, куди хочуть, тільки вітер і вода. Всі рухливі постаті в “Куди і звідки” автономні, вони не заступають на територію одне одного, не пристають до траєкторії інших тіл. Рух – це обмеження, в тому числі і добровільне. (Шшшш, тільки дітям цього поки що не кажіть). Рух – це свобода, і від себе зокрема. (А от про це не забудьте розказати).

“Старша Едда” (Видавництво Жупанського, переклад Віталія Кривоноса) – подаруйте мамі, яка думає, що це в вашому житті щось незрозуміле коїться

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Ґудрун, дочка Ґ’юкі, шокована, коли бачить на землях свого чоловіка Атлі своїх братів – вона знає, що це зрада і пастка, ба більше, вона попередила братів про неї, передавши каблучку з вовчим хутром на ній. Упертюхи не послухалися і приїхали до вождя гунів, що приманив їх щедрими посилами. Упертюхи-готи, авжеж, сконають у стражданнях. На Атлі-гуна ж чекає бенкет: сестра, щоби помститися за смерть братів, убила синів вождя (та ж і своїх, бо народила від гуна!) і нагодувала їхніми серцями Атлі. Далі прийшла черга й самого гуна та його воїнів – Ґудрун підпалила їхні палати. Жодна потому жінка в броні так не мстилася.

Не поспішайте засуджувати, адже і автор цієї найдавнішої зі скандинавських пісень месницю не звинувачує і не виправдовує. Він просто розказує нам її епічну історію помсти, а це вже наші проблеми, якщо від тієї історії століттями кров холоне в жилах читача.

Тор загубив свій молот. (Знову! Коли він уже реально зрозуміє, що регулярні пропажі його молота відбуваються саме тоді, коли поруч ошивається братик Локі?). Виявилося, що на цей раз ним заволодів велетень Трюм (що значить Гамір) і поверне його тільки тоді, коли за нього піде красуня Фрейя. Квіточка така не для Гамору зростала, тож Тор переодягається в жіноче вбрання, бере з собою такого ж транс-Локі – тепер вони Фрейя та її служниця, котрі приїхали до потенційного нареченого Трюма. Ніхто підміни не помітив. Ну до самого бенкету, коли ця ніжна жіночка змолотила махом бика, вісім лососів, три діжки меду і легкий десертик, яким пригостили панянку.

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Реготати над жоновидним Тором, який найменше з усього міфічного пантеону надається до маскування під жінку, а заодно замислитися, чому наші уявлення про жіночку, що харчується самим листочком латуку і сонячним світлом, були б зрозумілі і в XIII ст., можна цілком. Тут же, поки ми регочемо над ними, вони регочуть над нами – такою-бо і є добра комедія.

Від високого епосу до найнижчої комедії, від драматичного пафосу до солоної насмішки – записані у ХІІІ ст. Семундом Мудрим давньоісландські пісні розказують про богів і героїв, то тримаючись шанобливої дистанції, то необачно наближаючись до великих. Десяток міфологічних пісень – цікавинки про суворих скандинавських богів. Два десятки героїчних пісень – власне, про героїв, які зуміли заслужити собі рівну з богами славу, будучи смертними. Важко визначити, коли ці пісні прозвучали вперше, – говорять чи не про ІХ століття. Українською вони звучать вперше нині.

“In progress. Дрес-код України доби Незалежності”, Зоя Звиняцьківська (ArtHuss) – подаруйте кузинці, яка позичила була гроші на сумку Біркін і не віддає

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Формально ця книжка є каталогом масштабної однойменної виставки, що відбулася кілька років тому в Мистецькому Арсеналі. Однак її можна читати цілком автономно (а може, саме так і слід читати) як оригінальну репліку в розмові про історію моди.

І вчитатися тут треба в кожнісіньку детальку.

Скажімо, міркуючи про структуру книжки, на початку Зоя Звиняцьківська зауважить, що період від 1997-го до 2000-го вивчений мало. Це були часи, коли вулична мода (зліпити щось із того, що під рукою) почасти протиставлялася високому гламуру, яким послуговувалися колишня номенклатура і нові багатії: гламур був статусним, як гламуру і годиться.

І от його тепер дуже складно вивчати. Багаті люди в своє життя і в свої гардероби пускають неохоче. А ще уявлення про “па-багатому” за ці часи дуже змінилося, за строї, які носилися наприкінці 90-х і які були знаками престижу, тепер буває соромно не тільки тоді, коли ти шастала в лосинах з Міккі Маусом, а й тоді, коли вишивала в палантині з чорнобурки. І от прочитали та дивимося опис артефактів.

Більшість предметів, там повідомляють, передані до роботи дизайнерами чи власниками. А от гламурні моделі від Сергія Бизова чи Ольги Сімонової супроводжує лаконічне “із приватної колекції”. Оце і є закрита спільнота і маловивчена територія. І таких моментів-детальок в книжці – сила-силенна.

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Авторка цілком слушно зауважує: робота моди – збереження пам’яті, попри наше уявлення про її швидкоплинність, одяг запускає ностальгійний спогад не згірше за їжу. Але природа спогаду полягає в тому, щоб уміти забувати цілими шматками. І тоді нам треба от такі лаконічні підписи, за кожним із яких – “забута” авантюрна історія. Не вірите? Ще одну розкажу.

Перша половина 1990-х, з Незалежністю приходить уявлення про нові свободи, всі і всюди починають пробувати, як далеко можна посунути особисті і суспільні кордони. Робить це і мода – авангардна прецінь. 1994 року Олексій Залевський представляє саркастичну колекцію “Пристрасті за пляшкою”, де силует і фактура сукні кореспондує таки з пляшчиною. В книжці є фото з тодішнього показу.

А от представлена на виставці сукня – це авторська реконструкція, про що підпис і свідчить. Попри те, що наші дизайнери 1990-х інакше, ніж митцями не називалися, твори свої вони епохально-значущими не вважали і не зберегли. Хоча можуть за потреби детально відтворити. Ви тільки гляньте, яка красива репліка про історію нашої моди складається тільки з самих атрибуцій робіт.

Три великих розділи з багатими матеріалом і тонкими спостереженнями. Від авангарду початку 90-х і гламуру кінця 90-х до антигламуру і етноурбанізму 2010-х, від пишного домашнього оксамитового халату з китицями, змодельованого з радянського прапору, до тішотки з тризубом. І так, це все – про візуальні коди, які нас формують. Треба бачити!

“За такі гріхи бог ще подякує”, Таня Малярчук (Меридіан Черновіц) – подаруйте колишньому і тут же заблокуйте його в месенджерах, хай посидить і подумає

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Перша поетична книжка Тані Малярчук, ілюстрована колажами авторки, фактично артбук, який наголошує на своїй відкритості, граничній відкритості, на розмиванні меж між досвідами авторки і читача, між словом і тілом – книжка “без шкіри”.

Навіть назва її не є по суті титлом, що давить тотальністю та за замовченням ладнає ієрархії “головне – другорядне”. Назва є цитатою – останній рядок першого вірша, виокремлений більшим шрифтом. В цьому світі все рівне і все рівнозначне, навіть будучи названим, воно не відкриває своєї природи. Все однаково недоступне, попри те, що очевидно збільшене. Плечі – щоби носити наплічник. Руки – щоби хапатися за чужі руки. Очі – заплющити. Живіт – втягнути. Коліна – схрестити, бо уже не умієш уклінно просити відпущення гріхів. Бо ти сама собі хрест. Гріхи – щоб дякувати. Чи носити на тих плечах, як той наплічник, довіку.

Про що така книжка може бути? Тільки про любов. Слово “любов” звучить тут так часто, як тільки може собі дозволити поетична книжка, і з кожним разом наростає розгубленість: цим словом називають стільки речей, що воно стає мірилом – мірилом того, що не існує, у його неіснуванні. Про яку любов може бути така книжка? Про ту, якої уже нема. Про ту, якої іще нема.

“а власну шкіру віддам без вагань / доброму шевцеві / який змайструє чоботи в яких ти зможеш ходити по воді”.

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Короткі, часом надкороткі верлібри складаються в щемливий сюжет, і його підхоплюють колажі. Вона говорить до когось: звинувачує, прощає, тут же виправдовує і перепрошує – допоки не складеться враження, що вона говорить до себе. В одному з перших віршів відбувається саме такий діалог: він дотепно називає її вірші верблюдами (співзвучно до “верлібрів”), вона парирує: ні, це колібрі (бо то мінімалістичні верлібри, одновірші часом). І уже поглядом берешся шукати вушко голки, в яке має пролізти верблюд, і ті птахи небесні, що живуть піклуванням Отця.

Щоби побачити на колажі поруч дівча в святковому віночку, наче до конфірмації. І все тут стримить в царство небесне, і на всіх голок не вистачить. Важкий той діалог, хто б їй не правив за співрозмовця, бо в результаті має стати щастям добровільно обране нещастя.

Мусите пам’ятати “Звірослов” Малярчук – химерну колекцію десятків видів самотностей. В ній бракувало тієї самотності, яка приносить благо. Ну от, тепер колекція завершена. Подякували.

“Монстриця”, Марджорі Лю, Сана Такеда (Т. 1-2, Рідна мова, переклад Ярослави Стріхи) – подаруйте молодшій сестрі, все так, без уточнення: просто молодшій сестрі

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

Глибоко продумане і тонко втілене епічне фентезі про Майку Піввовк – напівкровку з потаємників, онуку королеви вовків, яка ділить своє тіло зі старим богом, а саму її від наймогутнішої живої древньої, що уміла приборкувати богів, відділяє лише два покоління, і хоча схожа Майка на людину, нею не є. Коротше, фентезі про монстрицю. Візуально – це такий собі ретро-фантастичний азійський світ початку ХХ ст., а елементи і стилістика ар-деко в ньому просто зачаровують.

Їй шістнадцять. І майже все її життя тривала Велика війна. І в першій же сцені ми побачимо її в рабстві: її нарід у війні програв. Були собі колись Старі Боги, про них уже мало хто пам’ятає, бо ніхто після зустрічі не виживає – вони самим дотиком випивають життя. Точніше, витягують лілій. Такий Бог тепер живе у Майці. Є тут тепер дві раси – Люди і Древні. Древні – не гуманоїди, вони походять від звірів і схожі на них. Від союзу Древніх і Людей народжуються Потаємники, яких наразі ненавидять і ті, й інші. Три фракції ведуть між собою війну, у людей є відьми-кумейки, що навчилися видобувати з Потаємників і Древніх лілій, розчленовуючи і поїдаючи їх. Лілій гоїть рани, надає сил і навіть воскрешає з мертвих. Лілій – це влада і життя. Лілій – це війни і геноциди.

Сім нереально красивих книжок "під ялинку": подарунки з підтекстом

А ще в цьому світі триває матріархат: всі вищі чини – жінки, стратегічні шлюби – лесбійські, але солодкими казочками про віддане сестринство навіть немовлят уже не годують. Рідна тітка Майки при першій же нагоді планує відірвати небозі голову. А найближча Майкова подруга-кохана скидається на ідеальну іуду. В матріархаті владу має не жінка, а Мати. І всі шляхи ведуть до Імператриці-шаманки, яка викувала маску, що з її допомогою прикликала Старого Бога, і тепер уламки цієї маски шукатиме Майка.

Книжка про юну розлючену жінку. Де лють і безжальність Майки, а де її паразита-бога – годі розібратися. Той факт, що десь на десятій сторінці коміксу головна героїня, що їй ми співчували доти і далі будемо, з’їсть врятованого з рабства хлопчика, уже підкаже: просто не буде. Майка – ренегатка. Вона – потужна зброя, отож її собі хочуть всі фракції і раси. Боляче стає, коли вона доходить до думки, що й мати – єдиний її зв’язок з реальністю – зачала дитину, бо знала, що та буде могутньою носійкою демона-бога. Всередині Майки – більше, ніж один монстр, з яким треба зжитися.

Дуже красиво: коли Майка прикликає силу, що таїться в ній, і перетворюється на смертоносну зброю, вона позбавляється частини свого тіла. Другий том історії вона завершує однорукою. За лють (навіть праведну і справедливу лють) завжди платиш частиною себе.

Оригінал статті на Читомо: Сім нереально красивих книжок “під ялинку”: подарунки з підтекстом

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Новинка!!! Знижка!!! Подарунки!!!!!

Мої любі,у мене стартувала НОВИНКА!!!!

Мега гаряча!! Емоційна!! Буду дуже вдячна вам за вашу підтримку!!!!

Безневинна для Звіра

– Дівчина тепер моя! – Накриває мене своєю похмурою тінню.

– Прошу … не потрібно …, – намагаюся

У Львові вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

16 липня у Львові біля Меморіалу Героїв Небесної Сотні вшанували пам’ять семи учасників Революції Гідності, Героїв Небесної Сотні, мешканців Львівщини, які народилися у червні та липні. Про це повідомля

Блаженний лик

(мініатюра рукопису книги “Відлуння”)

Вже скоро… прочиняються двері минущого і зникає грань цьогосвітньої присутності. Поринаючи у води кришталевих озер, які сповнюють ключі-джерела дивини творення однієї душі

Анонс новинки – “Пограємо?”

Любі читачі,

хочу сказати, що завтра (точніше – вже сьогодні вночі) вийде моя нова книжечка – 

❤️ “Пограємо?” ❤️

Лишу вам трохи інформації, щоб ви змогли вже ознайомитися з нею:

 

 

Анотація:
Він

Новини та Новинка!

Всіх вітаю! Незабаром буде закінчення історії Марі та Дена! Так-так! Не Алекса, бо він показав своє справжнє обличчя! Іноді лиходії не такі, якими ми бачимо відразу!

“Все одно вона вже вважає мене лиходієм.

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"