Меню

“Сучасний Шерлок” | Вітання з дзвіниці учасника☺

Букнет “Сучасний Шерлок” | Вітання з дзвіниці учасника☺

“Сучасний Шерлок” | Вітання з дзвіниці учасника☺

Вітаю ♥

Отож, враження з дзвіниці учасника (тікайте, тут дуже багато букв про все і ні про що)… 

Коли почали лише говорити про цей конкурс, я була така далека від участі, як від нас зіроньки в небі… І, раптом що, то не тому, що я жлобина (хто забув, або не знав, спочатку планувалася грошова винагорода переможцю, на яку власне мали скинутися учасники, якщо я правильно зрозуміла). Річ у тім, що до цього я в жанрі детективу не писала, та й взагалі, якщо чесно, вважала себе недостатньо кмітливою для нього.

Для мене детектив – то перш за все логіка і стратегія. Вигадати злочин і мотиви не проблема, але вибудувати адекватне розслідування і подати його так, щоб читач не здогадався про все з перших сторінок і міг повноцінно “вести розслідування” разом з героєм – ось де складність. Більше мене лякало хіба як викладач з програмування змушував в програмці щось змінити, аби інакше трішки працювало. 

Втім, про цей конкурс так багато говорили, що “непохитна” Торі спокусилася і почала мучити читачів своїми детективними потугами в творі “Ти мене не знайдеш”. Виявилося, писати в цьому жанрі хоч і складно, але довлі цікаво. Це ж як головоломка, але ти її не розгадуєш, а вигадуєш. 

Та щось я занадто багато лірики розвела (знов дорвалася до клавіатури називається). 

Що я власне хотіла сказати?…  А, так, згадала!

Конкурси на Літнет – то круто!

Зараз розповім чому. 

 

Випробування власних сил в новому жанрі

Ну, це, мабуть, взагалі будь-якого літературного конкурсу стосується. Не знаю, чи то лише в мене така халепа, але за законом підлості, постійно натрапляю на конкурси, де приймають твори “не мого” жанру, або ж тематика, в якій навіть поганенького оповіданнячка не нацарапала. 

Тому, як правило, доводиться, так би мовити, виходити з зони авторського комфорту. Подібні поштовхи до саморозвитку допомагають відточувати вміння, що ніколи не зайве. До того ж, іноді навіть не здогадуєшся, де відкриєш свого внутрішнього письменницького генія. Тому, коли питають, чи варто спробувати щось в новому жанрі, відповідь даю однозначну: “так, звісно!”. 

 

Гарантований читач

Ніщо так не гріє душу (і его) письменника, як читач. В конкурсах, де ти відсилаєш рукопис на електронку і чекаєш результатів – справжня каторга. Мало того, що 99 із 100, що вкотре пролетиш, як фанера над Парижем, так ще й ніхто твоє творіння, окрім журі, не почитає. Адже, ці нелюди, як правило, не приймають твори, які хоча б десь засвітяться. Скажете, “тю, дочекайся результатів і зливай в мережу”. Ага, а як же моє бідненьке ображене письменницьке его?! Що не кажіть, а я не повірю, що є автор, який не засмучується, коли програє конкурс (хоч вперше, хоч всоте). Але коли викладаєш твір тут, то завжди гарантовано хоча б кількох читачів, але знайдеш (як мінімум, конкуренти і поціновувачі жанру). А це:

а) втішає, коли програєш;

б) додає натхнення;

в) дає змогу дізнатися, чи здатен твій твір зацікавити (вже вибачте, але думка 3-5 чоловік журі не може слугувати остаточним показником, бо людей і смаків таки “тріііііііішечки” більше).

 

Фітбек від читачів і журі

Думаю, не варто писати про те, на скільки це важливо для автора. Не просто зірочка і/або коментар типу “дякую, було цікаво” (не подумайте, мене це також дуже тішить), чи навпаки – “не сподобалося” (хоча, коли твір не дуже, то частіше взагалі просто мовчать), а “живий” відгук, де конкретно написано, що зайшло, а що було не дуже. 

Завдяки “Сучасному Шерлоку” я змогла такі отримати. Якісь виявилися позитивними, якісь – не дуже. Але вони були чесними. І за це я дуже-дуже вдячна. Любі мої колеги-автори, я розумію, що критику ковтати важко, але вона життєво необхідна для самовдосконалення, тому припиніть накидатися на тих читачів, які посміли підмітити недоліки у ваших творах, бо вже всі бояться чесно свою думку висловити, а це погано. 

До слова, ви ще підіть пошукайте конкурс, де журі згоджуються відгуки писати. Цінуйте, чи що, коли до вас з розумінням ставляться!

 

Підтримка й допомога

Як кажуть, сам в полі не воїн. Коли почала викладати детектив, нервувала так, ніби вперше свою писанину давала комусь почитати. Та тут одразу посипалися слова підтримки від авторів і читачів, а дехто навіть підмічав доцільні недоліки і вказував на речі, про які я не задумувалася до того, чим допомагав зробити твір кращим і логічнішим. Ще раз дякую за це!

 

Знайомство з новими авторами й цікавими творами

Я – та сама несповна розуму, яка прочитала всі твори, подані на конкурс (навіть ті, що вже зникли з конкурсу і/або Лінету взагалі). І зовсім про це не шкодую. Я мала задоволення ознайомитися з безліччю цікавих робіт (можливо, не всі оповідання виявилися детективними, але цікаві… майже всі) і відкрити для себе творчість авторів, для яких давно не могла знайти часу, або про яких взагалі раніше не чула. Навряд я прочитала б аж скільки творів за такий короткий термін, аби вони не були подані на конкурс.

Хоча це дуже добре видно з моїх нещодавніх публікацій в рубриці “Що Торі на Літнет сподобалося” (я про цю, цю і цю). Думаю, ще пару детективних випусків у цій рубриці не за горами. До того ж, від кількох людей отримувала коментар про те, що цікаво було б дізнатися, як виглядає мій список фаворитів (о, до речі, не буду ставити окремою перевагою, бо це більше для мене персонально втіха, та помітила, що ця моя рубрика таки для декого цікава). Не обіцятиму, але можливо трохи згодом таки зроблю його і опублікую на своїй сторінці у Фейсбук (тут в блозі і в Інстаграм вже писала про конкурсні твори, тому треба розширяти горизонти – добре, де мене нема, але я своїми лаписьками й туди дотягнуся, не сумнівайтеся).

 

Нові незаплановані твори

Ніяких Аскольда (“Ти мене не знайдеш”) й Ангеліни (“Темні секрети складних взаємин”) в моїй голові й близько не крутилося. Вони народилися лише завдяки конкурсу. До того ж, це чи не вперше, коли я плюс/мінус задоволена творами, написаними мною спеціально для конкурсу. Не кажу, що вони ідеальні і не потребують покращення (дуже навіть навпаки), але в порівнянні з попередниками… До того ж, твори – то як діти, а дітей любиш завжди, якими б вони не були (типу викрутилася). 

Коли тільки написала їх, то думала перетворити в два цикли, але зараз вже не впевнена, що варто. За свіжими роздумами, “Ти мене не знайдеш” виглядає доволі цілісним оповіданням, яке легко можна зіпсувати продовженням, а “Темні секрети складних взаємин”, як виявилося, не дуже зайшли читачам і не запам’яталися (хоча, як не дивно, назбирали трішки більше зірочок – парадокс). До слова, якщо відпишетеся в коментарях, що думаєте з цього приводу, буду вдячна (ото розмріялася, ніби хтось аж сюди дочитає).

 

Фух! Виговорилася. Привіт тому, хто дістався аж сюди:) Сказала не все, що хотіла, але й так вже забагато тексту…

Тому, підсумовуючи, хочу ще раз подякувати організаторам конкурсу, журі, адміністрації сайту і всім, хто знайшов трішки часу і зірочок для моїх Аскольда й Ангеліни.

 

Цілуночки,

Ваша Торі

Оригінал статті на litnet.com: “Сучасний Шерлок” | Вітання з дзвіниці учасника☺

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення