Сум і оптимізм у праці «Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття»

2025-11-28 08:00:00 Володимир Молодій

– Богдан Кравченко. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття – Київ: Основи, 2025 – 320 с.

«Портрет українців», «Через що ми пройшли», «Інструкція з виживання», – цю книгу можна називати по-різному. Однак найкраще її описує вислів про те, що «історія пояснює сьогодення, а також здатна допомагати шукати відповіді на актуальні питання». Видавництво «Основи» видали «Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття» Богдана Кравченка влітку 2025 року – через 30 років після першого, лондонського видання. Кравченко співзасновник «Основ», і ця книжка продовжує серію текстів від своїх фундаторів, яка почалася з перевидання минулоруч праці Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі».

Ненаписана історія

Богдан Кравченко – канадський політолог і історик українського походження. Його книга – наразі чи не єдина праця, що настільки детально й повно аналізує українське XX століття. Вона народилася з докторської дисертації, яку автор захистив в Університеті Оксфорда. А ідея наукової роботи виникла з потреби заповнити білі плями в розумінні українців на Заході.

 

Коли автор почав цікавитися Батьківщиною своїх батьків, то зрозумів, що соціально-економічної історії України немає. На Заході українців часто сприймали, як росіян. Відповідно щось зрозуміти щодо української суспільства, простежити причинно-наслідкові зв’язки, увиразнити певні теми чи періоди було практично неможливо. Тим більше – знайти відповіді на елементарні питання про цілий народ: що це за люди? Як вони організовані? Чому з ними сталися всі ті драми впродовж останніх десятків років? Чи спроможні вони, бодай теоретично, здобути незалежність? Чи може, це просто мрія, яку в діаспорі переповідають дітям батьки? Власне, пошук відповідей на ці запитання Богдан Кравченко і реалізував у рамках дисертації.

 

Опрацьовуючи відкриті дані з доступних на той період джерел, науковець ставив собі за завдання показати, як під зовнішнім тиском і в межах всебічного спротиву до радянських реалій формувалася українська національна свідомість; звідки вона виникла й куди сягає її коріння; як «українство» вижило в горнилах урбанізації, модернізації, совєцької економічної, історичної й культурної політик.

Розпочав свій аналіз Кравченко із періоду напередодні Великої війни (Першої світової). З пояснення, власне, українських територій. Українські землі до 1914 року перебували в складі кількох імперій, і кожна з цих земель мала свою історію.

 

Зосереджується автор здебільшого на російських впливах. Пояснює, як російська імперія ліквідувала українське міське населення й запровадила найгіршу форму кріпацтва. У багатьох галузях часто російський вплив був, на жаль, багато в чому таким, що формував українців. Для прикладу, коли пишуть про урбаністичний розвиток у царській імперії, то як зазвичай наголошують на його контрасті із Західною Європою. Відмінності були величезні. На відміну від цивілізованого світу, у царській росії міста були політично й економічно безсилими. У містах тієї імперії проживала, порівняно, незначна частка населення. російські агломерації не могли створити належних умов для появи представницької демократії, значного прошарку буржуазії тощо. Ту саму дисфункцію росіяни принесли й в наші міста. Однак, попри це, саме в українських середмістях зміг зародитися націоналізм і патріотичний дух, який згодом поширився на всі території:

 

Урбанізація України, що відбувалася у ХІХ столітті, переважно проходила без участі українців. Як наслідок, трохи більше, ніж 5 відсотків, їх проживало в містах; вони були найменш урбанізованою національною групою на рідній землі.

 

Книга Кравченка детально заповнює пусті місця на полицях з назвою «Соціально-економічна історія». Як формувалися міста, яким був склад населення, чому політика росіян і поляків щодо українців була згубною й спрямованою на розмиття національних рис? Чому національні риси українці таки змогли зберегти?

Комплексне читання про складні речі

Читати книгу нелегко. Її мова непроста, насичена складними термінами. В Кравченка відсутня будь-яка художня складова. Її розділи називаються «Україна у Другій світовій війні» чи «Українське суспільство після Другої світової війни». Це не вільний есеїстичний виклад Тоні Джадта, а строго структурована праця. Одразу видно, що основою книжки є наукова робота. Стилем, формою і структурою подачі. В кінці кожного розділу є висновок, який узагальнює попередній виклад. Книга щедро ілюстрована графіками, таблицями й картами. Замість імен у книзі, автор пише лише першу літеру – форма притаманна держслужбовцям і науковцям.

Певне нерозуміння у сьогоднішнього читача можуть викликати неперекладені цитати російських діячів різних галузей. Зважаючи на те, що цитати іншими мовами з решти документальних свідчень минулого перекладені українською, присутність російської в книзі може частину читачів неприємно здивувати. Але Кравченко аналізує об’єкт дослідження десятиліттями. Він особливо ретельно зупиняється на українському суспільстві 20-х років. Скільки було містян і селян, в яких галузях були залучені робітники, де і про що говорила культура тощо.  За тим – 30-ті, і в тексті стають помітні певні труднощі. Якщо про політику коренізації й НЕП 20-их відомо чимало, то з висвітленням процесів 30-х є проблеми. Втім, автор і сам звертає на це увагу:

 

Дослідженню цих років заважає брак даних. Коли режим повністю дозрів до свого тоталітарного стану, він почав забороняти інформацію, щоб приховати свої дії. Наприклад, перепис 1937 року оголошено «контрреволюційним», а його даних не опубліковано.

 

Однак і з відкритих джерел цілком реально простежити деталі індустріальної кампанії й цілковитої спрямованості на російські інтереси в усіх сферах тодішнього життя. Узурпований контроль над українською економікою, капітал в руках москви й витиснення з промисловості на території України усіх соків – звична суть колоніальної політики росіян щодо окупованих територій. У висновку автор доволі прямий:

 

Підбиваючи загальний підсумок 30-их років, не буде перебільшенням сказати, що найбільшим здобутком українців за це десятиліття було те, що вони змогли його пережити.

 

Совєцька темрява

Особливо детально проаналізовані й 40-ві, війна і повоєнне десятиліття. Кравченко пояснює підґрунтя десталінізації й причини подальшої совєцької темряви. У що все це виливалося для українців, наприклад, у темі освіти 50-70-их років:

 

З 1954 року знання української мови, на противагу знанню російської, перестало бути обов’язковою вимогою при вступі. Все це із загальною русифікацією українських вишів сприяло вступу до них студентів із росії.

 

Текст Кравченка надзвичайно пізнавальний для дослідників не лише соціально-економічної історії України. Автор аналізує російські офіційні джерела й найголовніші документи, наприклад, про дисидентський рух. Показує професії, освіту й теми дисидентських акцій і заяв. Значна частина статистики, яка подана в книзі, є показовою:

 

За національністю понад 77% дисидентів були українцями, 0,5% – росіянами, майже 10% належали до інших національностей, та переважно це були євреї та кримські татари. Решту понад 12% національності визначити не вдалося.

 

Стилізуючи цей огляд під текст Богдана Кравченка, дозволю собі висновок. З огляду на умови, в яких перебували українці у совєцькому союзі стільки років, їхні досягнення навіть на початок XX століття вражають. «Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття» надзвичайно сумна книга. Однак водночас вона може служити й невичерпним джерелом для оптимізму. Адже якщо українці пройшли всі ті тоталітарні катастрофи, заборони й геноциди, і на момент, коли ви читаєте цей текст, успішно протистоять російським вбивцям у масштабній за останні 70 років війні, – це далеко не найгірше втілення успіху української ідеї.

Купити книжку «Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття» Богдана Кравченка

Оригінал статті на Suspilne: Сум і оптимізм у праці «Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX століття»