Спільноблог 1.

2021-02-22 16:25:02 Олена Скуловатова

Спільноблог 1.

Historia est magistra vitae – історія вчителька життя

 

Тож спільно з Мар’яною Долею ми вирішили запустити проєкт: “Спільноблог – історія вчителька життя”.

 

Ідея в том, що щотижня по черзі ми писатимемо невеликі історичні нотатки, вишукуючи цікаві факти, чи згадуючи ті, про які дізналися в процесі роботи над власними книгами.

 

Тож, кому цікаво читати блоги, які несуть трошки більше, ніж рекламу, підписуйтесь на Олена Скуловатова та Маряна Доля й долучайтеся до обговорення. 

 

Сьогодні від мене історія про спотворення історії, або як три роки на Київщині існувала окрема республіка й підручники про неї призабули.

 

Що ми взагалі знаємо про події 1917-1919 років? Крім Аврори, яка чомусь пальнула в палац та того, що перемогли більшовики. Мало знаємо і тільки те, що було треба, бо ж історію пишуть переможці.

Отже, на Київщині, в селі Медвин існувала республіка. Як? От так. Зібралася місцева громада та представники сусідніх сіл (1919) й вирішили, що в бардаку, який відбувається, а тоді був справжній безлад. Влада постійно змінювалася, як в тому фільмі про весілля в Малинівці, коли мужик шапку міняв і кричав: “Власть меняется!”.  Хто тільки не приходив на Київські землі: більшовики, меншовики, есери, петлюрівці, денікінці… ну і дістали народ, довели. Отже, селяни вирішили, що вони тепер окрема республіка й заручившись підтримкою УНР, створили власний уряд, військо та товариство “Просвіта”, яким керував легендарний бандурист того часу Антін Петюх. 

Управлялися вони досить успішно й справи пішли в гору, а так, як поміщиків не було й землі ще до того розподілили, господарська українська душа мала де розгорнутися. 

Проте більшовики зміцнювали позиції і якась там суверенна республіка в їхні плани не входила. Тож вони присилали своїх представників з вимогами: то продуктів дайте, то чоловіків для фронту, то взагалі не викаблучуйтеся й примикайте до решти… 

Ну дістали ті посли тож їх одного дня вбили й в ополонку покидали. Почали більшовики війська слати, не великі, так загони. Тож селяни чули заклик, кидали городи й хапаючи вили йшли на зустріч ворогу й таки давали відсіч. Трималася республіка три роки. Уявіть! кілька сіл протистояли такому тискові. 

Але їхня доля була визначеною. Коли дійшло до Москви, на придушення Медвинського повстання вислали кінний загін Будьонного. Ту саму легендарну “конницу Будьонного”.  

Ці виродки прийшли в село, взяли в заручники чоловіків від вісімнадцяти до тридцяти років (за різними даними від 80 до 300 осіб) й почали вимагати продукти для продрозгорстки. А на ранок всіх застрелили, поранених порубали шаблями…

Криваві були часи. Поступово більшовики перемогли, хто міг втекти в еміграцію, хтось намагався воювати партизанськими методами, більшість причетних до повстання (а це майже все село) знищили, заморили голодом, деяких добивали вже в 1939. Стирали навіть пам’ять про це відчайдушне повстання.

Зараз Медвин тихе село поряд межі з Черкаською областю. Немає вже того розмаху, як був колись. Лишень камінь біля будинку культури встановлений за незалежності та високий хрест над урочищем, де відбувся розстріл нагадують про ті часи.

І може б ніхто не дізнався про Медвинську республіку, та один емігрант, на ім’я Іван Дубинець в Америці написав книгу “Горить Медвин” і її примірник нелегально доправили в рідне село. Люди читали під каганцями, переписували від руки, тримали свою пам’ять в таємниці, щоб вже зараз розказати дітям про славне минуле.

А мій підручник писав про героїчних червоних, які боролися з “бандитськими загонами”… історія річ суперечлива.

 

На цьому прощаюся, а наступну історію про історію, чекаємо від Мар’яни Долі.

 Діліться вашими думками, ідеями, а може хтось хоче долучитися до проєкту… 🙂 Ми відкриті до комунікаці.

 

Оригінал статті на Букнет: Спільноблог 1.