Спільна історія. Частина п’ята!!!!!

Спільна історія. Частина п’ята!!!!!

Ну що ж, я перехопила естафету від неймовірних авторок!

1 частина – Ульяна

2 частина – Іва Дюваль

3 частина – DEKLIN

4 частина – Кайла Броді-Тернер

Історія дісталася мені вже сповнена соковитого сюжету та неймовірних персонажів.
Я вирішила не відставати й додати краплю власного божевілля в цей світ.

Як казали дівчата, радіо «Безкоштовне Божевілля за 1000 гривень» — в ефірі!

Тож пристебніть паски безпеки, бо педаль газу вже втиснута в підлогу!

 

Альзі й Кайрен різко повернули голови туди, звідки лунав голос.
Очі Альзі повільно округлилися.

Вона озирнулася навколо — ні Кайрена, ні розкиданих аркушів із частинами карти. Лише туман — густий, молочно-білий, що ковтав кожен звук і рух.

— Снівелю?.. — крикнула вона з насторогою.

Тиша. Лише глухий подих туману.

— Кайрен?.. — цього разу голос зірвався на крик, у ньому тремтіли паніка й злість. — Проклятий син!

Вона вилаялася, і кров у її жилах запалала гарячим жовтим світлом, що відбилося в очах. Альзі різко підвелася й рушила в той бік, куди зник Ельвіз.

«Знайду Ельвіза — разом розвіємо це марево… Головне, щоб я йшла правильно…»

Кайрен сидів на холодній землі з широко розплющеними очима. Ще мить тому він бачив небо, ліс, річку… й Альзі.
А тепер — нічого. Лише суцільна біла прірва туману.

— Ельзі?.. Ельзі!.. — голос його надтріснуто розлітався в порожнечі. — Це знову твої жарти? Це зовсім не смішно, чуєш?

У тумані попереду ледь окреслилася жіноча постать.

— Ельзі! Я тебе бачу! — видихнув він із полегшенням. — І клянусь, я більше не буду малювати, поки не припиниш ці трюки!

— Ельзі?.. — долинув до нього солодкий, п’янкий голос, від якого серце здригнулося. — Ой, любчику, боюся, ти помилився…

Ті ж самі солодкі ноти, але тепер у них бриніла грайлива лукавість.

Вона виринула з туману безшумно, наче привид. Її тіло огортало вбрання, що переливалося сірими, блакитними та крижаними відтінками — мов тіні світанку на замерзлому озері. Здавалося, тканина була частиною її тіла.
Волосся біле, як чисте срібло, ловило кожну крихту світла, мерехтіло, немов живий метал.
Обличчя — бліде, як повний місяць. Очі — непроглядно-білі, у їхній глибині клубочився молочний туман.
Губи мали ледь помітний синюватий відтінок, немов їх торкнувся подих крижаного вітру.

Під прозорою шкірою мерехтіли сріблясті вени, а по них текла кров, схожа на рідке срібло. Довгі, гострі нігті нагадували хижі кігті, теж холодно блискучі. У всій її постаті було щось потойбічне — наче вона була втіленням живого сну, що вийшов із глибин цього туману.

— А-а-а-Альзі!!! — заволав Кайрен і почав відповзати, розгрібаючи холодну вологу землю.

— Ох, як образливо… — вона надула губи й кокетливо схилила голову набік. — Невже моя сестриця тобі більше до вподоби?

— Се… се… сестриця?! — Кайрен захлинувся власним голосом.

— Авжеж, — вона кивнула, і срібні пасма волосся ковзнули по плечах. — Ми обидві — доньки Венсельзії.
Щоправда, Альзі — дракон Кривавого Місяця та Світла… — Вона повільно провела кігтями по власних пальцях, милуючись їхнім блиском. — А я… — вона поклала руку на груди, — Вельзіра. Дракон Повного Місяця і Туману.

Її голос на останніх словах став глибоким, майже урочистим.

— А ти у нас… — вона нахилилася ближче, і Кайрен відчув запах холодної роси та металу. — Хм, зачекай. Не кажи.

Посмішка стала хижою. І раптом, немов тінь, вона вже стояла впритул.
Холодний кіготь ковзнув по шраму під його ключицею, і хлопець закричав від болю.

Вельзіра повільно злизала краплю крові з кігтя. На мить її молочно-білі очі спалахнули червоним, але швидко знову вкрилися туманом.

— Цікаво, Снівель… — протягнула вона, вимовляючи його прізвисько так, наче перед нею був милий цуцик, із яким кортіло погратися.
— То ти у нас син теслі? — її погляд ковзнув до малюнків на землі. — А це що? Карта Дрієнгстату?.. Ммм… Як цікаво.
Раптом вона завмерла, немов у пам’яті спливло щось важливе.
— О-о-о… А Ельвіз нічого такий… цікавий. — її посмішка набрала хтивих ноток.

— Звідки… звідки ти все знаєш? — Кайрен витріщив на неї очі.

— Що? Ах, забула зовсім… — її губи знову розтягнулися у зухвалій посмішці. — Ти ж смертний.
Вона гордовито випрямилася.
— Розумієш, любчику, у кожного дракона свої здібності. У мене — туманне марево, читання крові й… — вона зробила драматичну паузу, виблискуючи білими очима, — ох, не стану ж я розкривати всі секрети.
Її сміх був тихим, але збудливо-лякаючим, наче шелест кігтів по крижаному склу.
— Любчику, скажи… А ти хотів би стати драконом? — вона схилилася ближче, так що холод її подиху торкнувся його щоки.

— Ні! Я не хочу бути потворою! — Кайрен майже виплюнув слова.

— Потворою? — вона відсахнулася, а потім розсміялася так, що його пробрало тремтіння. — Ха-ха-ха! О, любчику… А ти взагалі знаєш, звідки беруться дракони?

Він мовчав, розгублено кліпаючи, не знаючи, що відповісти.

— Думаєш, ми вилуплюємося з яєць? — вона пирснула саркастичним сміхом. — Ні, любчику. Ми теж були людьми.

Кайрен остовпів, його очі розширилися.
— Що?.. Але як тоді…

— Ну, я, наприклад, була донькою п’яниці, який щоночі продавав мене купцям за пляшку пійла. — Її щелепа стиснулася, голос на мить затремтів від люті, а срібні вени під шкірою спалахнули яскравіше. — Поки я не зламалася і не вирішила… покінчити з усім.
Вона говорила це дивно спокійно, наче смакуючи кожне слово.
— Але там… я зустріла дракона. Він вирішив, що я варта більшого, що моє життя має тривати. І от — я. Сильна. Чарівна.

Вона розкрила руки, немов демонструючи свою красу і силу, й усміхнулася з радістю, майже дитячою, але водночас моторошною.

Кайрен дивився на неї тепер інакше — не як на потвору, а як на істоту, що пройшла крізь пекло.
— Пробач… — промовив він тихо. — Я не думав, що ти колись була людиною.

— Любчику, а хочеш бути сильним? Жити століттями? Подорожувати, бути вільним і незалежним? — Її слова лилися в його свідомість, як музика, огортаючи думки туманом, наче серенада живого сну.

 

— Хочу… — мов зачарований, прошепотів він.

Вона схилилася до нього, гострим нігтем розрізала власну вену. Срібна кров засяяла, немов рідке світло, і почала стікати йому до вуст.

— Пий, любчику… пий. Тепер ти мій.
Її голос звучав, як заспокійливий шепіт, як щось рідне й небезпечне водночас.

Та раптом тіло Кайрена стиснуло від дикого болю. Немов тисяча крижаних голок прорізала його вени, він зігнувся, корчачись на землі.

— Що ти наробила?! — голос Альзі гримнув, як грім.

Вельзіра різко озирнулася. Перед нею стояла Альзі, а трішки позаду — Ельвіз.

— Швидко ви… — протягнула Вельзіра із захватом. — Але пізно. Тепер він мій цуцик.
Вона хижо посміхнулася.
— Але я готова обміняти його на демона. — Її погляд ковзнув на Ельвіза, і вона спокусливо прикусила губу. — Закладаюся, ти того вартий.

— Він мені потрібен! — зашипіла Альзі.

— Знаю, знаю… — з удаваною нудьгою перервала її Вельзіра. — Але скажи… ти справді думаєш, що він ще живий? Чи він уже був не смертним?
Вона підійшла майже впритул до сестри, в її білих очах закружляв туман.

Альзі поглянула на Кайрена, який корчився від болю, поки його вени палало сріблом.

— Він уже був драконом.

 

Сподіваюся, мені вдалося втримати планку та гідно передати  естафету Жанет Девлін
А від мене — маленький подарунок: візуал із чарівною Вельзірою.

  

Оригінал статті на Букнет: Спільна історія. Частина п’ята!!!!!

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Приєднуюсь до “Чорних первоцвітів”!❤⁠✿

Відчули перший подих «Чорних первоцвітів»? Неймовірно талановита Ольха Елдер створила щось особливе, і я щаслива нарешті стати частиною цієї темної збірки. Колеги вже розпалили вогонь своїми історіями, а я готова

Іронічне…

Кожний день пишу я опус, ще й встигаю вести блог,

Геніально все у мене – арка, сетинг, діалог !!!

Жодних сумнівів немає… Критика? То заздрість хамів…

Я ж талант непересічний – хоч пишу ще з помилками.

 

Згенерую і картинку,

За програмою Translate Ukraine у 2026-му перекладуть сотню книжок

Український інститут книги за підтримки vіністерства культури України відібрав 100 перекладацьких проєктів у межах програми Translate Ukraine 2026. Підтримані видання мають вийти у 33

Спойлер моєї нової книги

Моя нова книга про скарби тамплієрів в Україні, яку я планую почати писати в другій половині літа або на початку осені, буде базуватися не на містиці, окультизмі чи вигадках про таємні знання, які стали причиною того, що тамплієри

❤️ новинка вже на сайті❤️

(картинка клікабельна)

Як візуалізація від Gemini сформувала хобі та пристрасть Назара 

Попросила я його, значить, злбразити мені арт, де Назар чекає на Рі-рі піж під’їздом. Він має бути на машині, стояти біля неї. Ще

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Вальянос

Доброго дня. Мене звати Ірина і я пишу про війну, про повернення з війни мого чоловіка, про його адаптацію, про свою роль в цьому процесі і про свої емоції.

Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Микола Істин

Микола Істин  (1972 р.н.) –  поет, прозаїк, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Автор численних поетичних публікацій в інтернет-виданнях, і в друкованій літературній періодиці. Презентував ряд самвидавчих збірок, зокрема: «Літературне відкриття» (книгарня «Є», м. Івано-Франківськ, 2013 р.), «Поезія некстмодернізму» (Форум видавців, Львів, 2014 р.). Електронні версії книг розміщені в бібліотеках «Java», «Libruk», «Чтиво», та інших. Оприлюднював свою […]

Юта Радуга

Юта Радуга (Безхлібна Юлія Сергіївна) –  (народилася 14 квітня 1989 року на мальовничій Волині) — прозаїк, письменниця, копірайтер, перекладач, самовидець, букініст, ментор, меценат на різних інтернет ресурсах та майданчиках.   Має ІІ вищі освіти: Архітектурна- («Харківський Національний університет міського будівництва та господарства ім. архітектора Бекетова») м. Харків; Військова- («Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. «Героїв […]

Мамалыжка Кількість робіт: 5 Віктор Васильчук

Народився 29 лютого 1960 року в м. Коростень, що на Житомирщині, в сім’ї залізничника (батько Борис Іванович, почесний залізничник, учасник Другої світової війни, ветеран праці – 40 років електрогазоз-варником на вагонному депо) і робітниці (мама Розалія Кайтанівна, пенсіонерка, трудилася формувальницею на «Жовтневій кузні»). Українець. Громадянин України. Закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету. З 1982 р. працював […]

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Олена Скуловатова

Скуловатова Олена мешкає в селі Путрівка, на Київщині. Автор дитячих та дорослих творів, публіцистики та понад шістдесяти наукових праць з психології. Переможниця I літературного конкурсу імені Івана Дубинця (2021), фіналістка першого всеукраїнського літературного конкурсу "#Рак_боятися_не_можна", в номінації "Проза" (2020), переможниця Літературного інтернет-конкурсу "Незвичне, невідоме, небувале", номінація "Проза" (2020). ФБ: elena.skulovatova Інстаграм: skulovatovaelena Ютюб: https://www.youtube.com/channel/UC1vJaDHmbiF5DJzODfyp8gw Особистий […]

Жанна Хома

Жанна Василівна Хома – молода мама, вчителька, письменниця! Народилась Жанна Хома у місті Мукачеві 3 травня 1991 року. У 2008 році закінчила Мукачівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №20 ім. О.Духновича. В Ужгородському національному університеті здобула дві вищі освіти: філологічну та юридичну. Кілька років жила і працювала в США, куди потрапила за студентською програмою вивчення іноземної […]

Олена Рєпіна

Олена Рєпіна (народилася 7.11.1976 в смт Глибока Чернівецької області) – автор збірки поезій «Всміхнися, жінко», лауреат районної та обласної міжнародної премій ім. Ольги Кобилянської, член Національної спілки журналістів України. За освітою філолог, спеціальність «Українська мова та література». Понад 10 років віддала роботі зі студентами. За час своєї праці на педагогічній ниві спільно зі студентами та […]

AnRе Кількість робіт: 5 Олександр Козинець

Олександр Козинець Український письменник, логопед, викладач, хорист. Народився 24 серпня 1988 року в м. Лубнах на Полтавщині. Живе та працює в м. Києві. Кандидат педагогічних наук, викладач кафедри логопедії та логопсихології Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, логопед. Автор поетичної тетралогії «Сезони днів» (2019) (чотири збірки, в яких разом 366 віршів на кожну пору року); літературних проектів […]

Таня Друзь Кількість робіт: 5 Оля Федорончук

Cторінка на фейсбуку – https://www.facebook.com/olha.fedoronchuk

Віктор Крупка Кількість робіт: 7 Перейти до "Нові автори"