Меню

“Скарби Примарних островів”. Анонс 23 розділу

Букнет “Скарби Примарних островів”. Анонс 23 розділу

“Скарби Примарних островів”. Анонс 23 розділу

…Темна вода мінилася, наче з дна здіймався морок, підсвічений пожежами. Місто на скелях штурмували з моря, над яким височіли могутні оборонні стіни, і з берега. Майже всі будинки палали, почалася паніка, а загарбник здачі не приймав.

Марен стояла на стіні, знесилено тримаючись за зубець. На її чорному одязі стигла кров – ворожа і власна, довге темне волосся сплуталося. Давня бачила і вогні у далекому ворожому таборі, і палаюче місто, куди входили війська завойовників. Крізь дим можна було роздивитися сіру форму більшості солдатів.

Давня закашлялась, вдихнувши диму, і похитнулася. Вона забагато чаклувала протягом довгої ночі і не менш довгого дня. Це місто не було для неї рідним, але тут мешкали ті, хто довірив їй свої життя, а в неї не вистачило сили, щоб врятувати їх. Ні в кого, хто відгукнувся на заклик правителів Бар-Данарі, не було достатньо могутності, щоб зупинити сіру навалу. І, стоячи на стіні переможеного міста, Марен захоплювалася ворожою силою.

Її помітили, у Марен полетіли чотири чорнопері стріли, та давня відбила їх мерехтливим крилом, похитнувшись. Вона ледь стояла на ногах, коли на стіну піднялися солдати в сірій формі.

Своє, таке тривале життя, варто продавати дорого. Марен дістала з-за широкого плетеного поясу два довгих кривих ножі. Давня відбивалася з останніх сил, вона глибоко зачепила кількох, але солдати наче не відчували болю. Один із них підкрався ззаду й ударив жінку. Марен упала, втративши свідомість.

Вона опритомніла у слабко освітленій камері, спробувала поворухнутися і зрозуміла, що її прикуто до стіни коротким ланцюгом. Рани, отримані під час бою, кривавили, знесилене тіло не могло їх загоїти.

– …І що мені до наказу міністра? Ви не пропустите радника Імператора? – невдоволено поцікавився насмішкуватий чоловічий голос.

Почулися кроки і дзвін ключів. До ґрат підійшов високий чорнявий чоловік у супроводі двох імперських солдатів. Його біле вбрання слабко світилось у напівмороці в’язниці.

– Відчинити, – холодно наказала Химера. – Звільнити її.

Солдати, не сперечаючись, виконали наказ, та Марен змогла встати, лише тримаючись за стіну. Радник Імператора дивився на неї з цікавістю.

– Я не сподівався зустріти у Бар-Данарі когось із давнього народу. Тобі тут не місце, – він простягав жінці руку. – Ходімо зі мною, Марен.

Оригінал статті на booknet.com: “Скарби Примарних островів”. Анонс 23 розділу

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення