Сексуальні розчарування: оманлива вишуканість класичної еротики

Сексуальні розчарування: оманлива вишуканість класичної еротики

Досить часто класична еротична література за рівнем свого опису ніяк не вивищується над сучасною порнографією: ті самі нереалістичні сцени множинних жіночих оргазмів чи постійної готовності чоловіків до сексу. В минулі епохи люди не були мудрішими в питаннях любові. Овідієве «Мистецтво кохання» нагадує посібник пікапера, а класична БДСМ-книжка «Історія О» – мемуари черниці.

Оскільки 14 лютого – комерційний привід пригадати (й продати) весь корпус еротичної літератури, ми вирішили показати, про що говорять автори, коли згадують про секс. І нагадати, що класична еротична література – це не довідник із того, як треба займатися вишуканим сексом. 

 

«Камасутра» – це не про пози

У сучасному сприйнятті індійський трактат «Камасутра», як і історії про східні гареми, – це екзотизація сексу. Мовляв, десь там на сході вони знають істинні секрети еротичного задоволення, а у гаремних школах дівчат вчать дарувати чоловікам неземну насолоду. І «Камасутра» постає таким «підручником».

Перша річ, яку треба знати про «Камасутру» – вона не є збіркою вигадливих поз, ба більше, вона не є ілюстрованим текстом. «Камасутру» – це не інструкція з використання власного тіла для досягнення божественних насолод. Насправді «Камасутра» натякає, сексуальним є не великий член чи спроможність задовольнити чоловіка стоячи в місточку. Сексуальними є помиті вікна, вчасно викинуте сміття і гармонійний садочок біля дому – цим питанням в трактаті приділяється багато уваги. Загалом, «Камасутра» – це  швидше поради для приємного домашнього життя й теплих подружніх стосунків. 

 

І хай не буде образливо давнім римлянам, та проти «Камасутри» Овідієве «Мистецтво кохання» – це безсоромний посібник пікапера.

Секс як маленька незалежність

 

Наприкінці відомого роману Віктора Домонтовича «Дівчини з ведмедиком» головна героїня, Зина, знаходить для себе лише один варіант звільнення від тиску родини й культури. Вона віддається двірнику і розповідає усім про це. Це урочиста маніфестація позиції Зини. Через секс вона пориває свої зв’язки з родиною й оголошує свою незалежність. Мовляв, відчепіться, маман, я святкую свою сепарацію!

Секс у культурі – це досить яскравий спосіб заявити про свій бунт проти системи. Віддаючись чоловіку, героїня Домонтовича говорить своїй родині, що її тіло належить їй, а не їм. Що вона може робити з ним те, що є для них неприйнятним. Фактично секс, як і татуювання, пірсинг, макіяж, фарбування чи підстригання волосся, є способом привласнити собі своє ж тіло. Це спосіб вирватися з-під влади батьків, школи, чоловіка чи іншої владної інституції.

Секс і робітничий клас

Якщо особистий сексуальний вибір є оголошенням власної незалежності, то здебільшого еротична література розповідає про залежність і владні стосунки.

 

Головний отримувач сексуальних втіх в літературі – це людина, що має владу й гроші. Відвідувачі борделів і месьє, які можуть дозволити собі утриманку та інші будуарні радощі життя, – люди з достатком. І вони не шкодують засобів на власні збочення. Класична еротична література натякає, що, що розпутник – це сексуальний гурман, який витрачає на свої гурманства весь свій капітал. Тож автори подають нам вибагливий секс чи нових коханок і коханців як вишукані страви.

 

Що стосується іншого боку цієї схеми, бідних, але привабливих повій і коханок, то для них молодість, привабливість і сексуальність є товаром, який треба дорого й раціонально продавати.

 

Повії в оповідях де Сада ніколи не відмовляються від дивацьких чи огидних пропозицій – їх надто приваблює оплата такої праці.

 

Натомість кохання чи пристрасті повії – це романтичний сюжет, але цією романтичністю вимощений шлях до бідності. Згадаймо відомий англійський еротичний текст «Фанні Хілл. Мемуари дівчини для втіх» Джона Кліланда. На початку своєї кар’єри як повії й утриманки Фанні віддають непривабливому стариганю (що б під цією характеристикою не малося на увазі) за чималі гроші. Тоді як дівчина впродовж книжки воліє віддаватись привабливим сильним юнакам. Та проблема цих привабливих сильних юнаків в тому, що вони не можуть забезпечувати коханку грошима. Вони не вільні робити це через родинну політику. Або вони є незаможними й самі потребують фінансування.

 

У давньогрецькому тексті «Розмовах гетер» Лукіана мамці сварять своїх непрактичних дочок-гетер, коли ті ігнорують статних клієнтів, а натомість спускають всі свої сили й гроші на милих серцю коханців. 

 

Хоч ми сьогодні погодимося, що гетери в давній Греції мали набагато цікавіше й насиченіше життя, ніж у порядних матрон, – самі заробляли собі на життя, могли ходити на бенкетах чи спілкуватися з філософами, їхнє життя мало суттєвий недолік. Шлюб давав гарантії, що про жінку потурбуються в старості. Тоді як гетера, вийшовши на пенсію, могла розраховувати лише на власні заощадження. 

 

Проте цей ринок сексуальної праці створює оманливе враження, що всі чоловіки бажають багато надзвичайного сексу, а жінки безвідмовно їм його подають.

Зручний стільчик для наглядача

Те, чого позбавляють нас тексти де Сада чи історія Фанні Хілл – це приватності. В літературних борделях неодмінна є та сама дірочка для підглядання, крізь яку дівчата спостерігають за втіхами своїх колежанок. Звісно, для оповідачів еротичних текстів це життєвоважливе джерело історій. Але це також ще один отвір в жіночому чи чоловічому тілі, який залишається зґвалтованим – приватність.

 

Сексуальна культура – це культура наглядання. Неодмінно десь є шпаринка в стіні чи невидимий владний простір паноптикуму Мішеля Фуко, а разом із ними – наглядачі. А якщо немає їх, то є християнський Бог, для якого з небес ми всі, як на долоні.

 

За наявності фігури наглядачів є й правила, як, для чого і з ким можна займатися сексом. Тож як би ми не розраховували залишитися наодинці в момент своєї найбільшої відкритості й незахищеності, простір навколо нас натиканий оцими дірочками, з яких на нас дивляться. Дивляться й оцінюють чи засуджують.

Секс як засіб позбавлення волі

Книжки де Сада – це не література про вишукані садистські ігри. Ба більше, це не література про задоволення обох сторін. 

 

Все, що роблять герої де Сада – це позбавляють своїх жертв усіх прав на себе. Якщо розглянути де Садові «120 днів содому», то можна скласти наступну схему. Спочатку жертв викрадають. Тоді їх позбавляють цноти. Забороняють їм під страхом суворого покарання говорити про Бога чи молитися. Встановлюють низку інших суворих законів і приставляють наглядачок. Далі їх змушують випорожнятися в усіх на очах і всіляко взаємодіяти з цими фекаліями.

Коротше, в де Сада ґвалтовно знімають із жертв шари ніяковості й культурних норм. І ці жертви втрачають не лише права на себе, а й волю. Не дарма в де Сада стільки невинних, чистих і богобоязливих дівчат, які заливаються сльозами й благають не робити над ними наруги. Ґвалтівники перекроюють їх на свій лад. Вони роблять їх покірними й безмовними (а по можливості ще й розбещеними). Вони проїжджаються танками своїх підтоптаних фалосів по їхніх юних цнотливих тілах. І вони знищують ці юні тіла, змішуючи їх із багнюкою й перетворюючи на безумовні інстинкти. Передовсім на єдиний рятівний: «Не будь, завмри».

Чоловік як намісник бога на землі

Відомий БДСМний роман з 1950-х «Історія О» нагадує історію черниці, що замість служити богу віддала своє тіло й душу служінню Чоловіку. Чоловік у цьому тексті постає божеством християнського типу, авторитарним і місцями абсурдним. Хлопець героїні привозить її за місто, нічого не пояснює, нічого не обіцяє, позбавляє її прав, встановлює для неї жорсткі правила, наче в монастирі (з обітницею мовчання й проживанням у кімнаті, що нагадує келію). І далі констатує, що вона тепер буде сексуальною власністю всіх чоловіків у маєтку. І що вона має робити й терпіти все, бо він її любить і вимагає від неї такої відданості й жертовності. Коротше, хлопець О. вчиняє, як старозавітний бог, говорить купу абсурдних речей і обіцяє їй любов і змістовність, якщо вона приймає його абсурдний план. І вона вірує, бо абсурдно!

Героїня роману і справді відчуває щось типу божественного екстазу в позбуванні власного «Я». Щоб бути гідною Його любові, вона має розчинитися в ньому. Тобто стати мученицею й пройти весь свій хресний шлях до кінця. 

 

Щоб не сказав Зигмунд Фройд про ці божественні фантазії, та чоловік не є намісником бога на землі. Він не мусить нести на собі ані цей тягар, ані цей привілей.

 

Оригінал статті на Suspilne: Сексуальні розчарування: оманлива вишуканість класичної еротики

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Привітик від атора!

Привіт, мої любі!

Даю про себе знати, оскільки давненько від мене не було нічого чутно. Хочу сказати, що мені приємно інколи заглядати на сторінку і бачити нові зірочки, відгуки і, навіть, нагороди! Це все просто гріє мені

Дві книжки за ціною однієї! Знижка!!!

Привіт, мої друзі!

Завтра на вас чекає приємна знижка на дилогію

“ЗА КРОК ДО ЩАСТЯ”

Історія, яка надовго залишиться в ваших серцях!

Не пропустіть нагоди придбати шалено-емоційний роман за нижчою ціною!

Бажаю

Пані та панове! Нейронет!

Вітаю вас, любі мої! На Букнеті новий конкурс, а мене муха вкусила і не відпускала, доки не поставила фінальну крапку. Дякую їй, що не загризла. :))) Тепер справа за вами. Буду у захваті, якщо прочитаєте і додасте коментарі на

Так все ж таки серце чи розум?

Сьогодні о 20°° у “Вдрузк або Я не хотіла”

  — Навіщо ти сюди прибігла?! Ну?! Скажи мені?!

 — Я вже сказала!

  — Ні, не треба мені заливати про Опру! Прошу, не бреши! Навіщо ти сюди прибігла?!

  Я

Знижка 20%!!!

Друзі, сьогодні діє дуже вигідна знижка 20% на мій роман “Мій коханий злочинець”

Діма став свідком злочину, а закон замість того, щоб допомогти, відвернувся від нього.
Тепер йому потрібно ховатися не тільки від

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"