Різдво! І початок нової історії)))

    Мені було майже шістнадцять років,  але через переїзд зі Львова до Києва, мої батьки віддали мене до школи пізніше. Він йшов тихо. І чому саме це, мене напрягло. Ми дійшли до спорт залу.
–    Проходь. У нас у школі, дівчата займаються окремо від хлопців.  Тому дивись, – я направила рукою у сторону хлопчачої роздягальні, – тут хлопці. Ваше західне крило. До речі, – я зупинилася прямо перед його очима, – тобі варто почати хоча б щось говорити. Не люблю монологи.
–    Це тебе хлопець навчив? – спитав він так, наче ми давно знайомі.
–    По-перше, хлопця у мене немає – почала я.
–    А по-друге що? – він кидав мені виклик. Але завдяки брату, я знала як нахаб ставити на місце.
–    А по-друге, або слухаєш мене, – я зробила паузу, – або ж все дивишся сам. Зрозуміло?
–    Ти завжди така нервова? Я усю осінь спостерігав за тобою у вашому саду, ти така наче спокійна дівчинка. А зараз – він підійшов так близько, що я відчула його подих, – наче тебе хтось вкусив.
–    Артеме, тримай своє при собі.

https://booknet.ua/book/shchodennik-dlya-kolishnogo-b446340