Рубрика “Спойлери без спойлерів”

Роман Сірий півмісяць чітко і впевнено прямує до фіналу. І хочеться згадати, як все починалось. Просто відчути контраст того, що відбувається зараз✍️ І візуал до сцени✨

— Шлюбний контракт уже готовий до підпису. Розпоряджатися власним життям ти можеш, як і раніше, лише з кількома змінами, — спокійно відповів він, ковтнувши напою зі склянки. — Щодо шлюбної ночі… 

Його погляд пройшов уздовж моїх плечей, ніби вперше бачив мене на власні очі. Губи розтягнулися в пустотливу півусмішку, але в ній не було тепла: це був погляд мисливця, що націлився на загнаного звіра.

— Добре, — мій голос став сталевим. Я випила вміст склянки залпом, відчувши, як алкоголь п’янкою хвилею проникає до кожної клітини. — Якщо ти так хочеш, я вся твоя.

Я зняла туфлі біля барної стійки. Прибрала волосся з плечей, оголивши ключиці, й почала опускати бретелі. На корсеті була блискавка, яку самотужки не розстебнути, тож я повернулася до Кая, відкриваючи слабке місце спини й нервово вдихнувши.

— Якщо хочеш, щоб я роздяглася повністю — допоможи. Чи ми можемо обійтись без прелюдій і зробити все швидко? 

Я знала: мій сарказм і «уколи» не приведуть ситуацію до кращого, але вже не могла стриматися. Найкращий захист — напад.

Кай без єдиного слова підійшов зі спини й допоміг звільнитися від корсета. Сукня розсипалася на підлозі, залишаючи мене в одних трусиках, голу й босу. Він різко повернув мене до себе, і я автоматично прикрила груди руками.

— Пам’ятаю, був час, коли ти не соромилася мене, — промовив він тихо. Його очі потемніли, заіскрилися. Від цього погляду по тілу бігли мурахи. Хоч я й ненавиділа Кая за те, що він зробив, тіло шалено бажало його. 

І він абсолютно точно бачить твою праведну боротьбу за владу з власним тілом.

— Пам’ятаю, був час, коли ти не був мудаком. — Я глянула йому викликом з тієї ж відстані, не знижуючи рук з грудей. — Але часи змінилися. Змінився й ти.

Кай зробив крок уперед, так близько, що моя рука на грудях доторкнулася до його торсу. Довелося відступити до барної стійки, поки холод мармуру на моїй спині не збив подих.

— Ти права. Хочу, щоб ти це запам’ятала, — прошепотів він, торкнувшись долонею моєї щоки. — Я вже не той хлопчисько, якого ти знала. — Його рука опустилася на мою шию, злегка стискаючи сонну артерію. В очах горіла ніч, в якій можна було губитись століттями. — Але ти все ж та сама дівчина, яка була призначена мені.

Він різко відвернувся й піднявся на другий поверх, не оглядаючись.

Я стояла сама в порожній залі, гола й беззахисна, відчуваючи приниження й водночас полегшення. Незважаючи на сором, я раділа, що сьогодні не доведеться лягати завтра в ліжко з людиною, яку не знаю.

Шкода, що тобі доведеться пізнати нового Кая.

Не зважаючи на лють, мене охопив дивний спокій. Можливо мармур кухонного острова остудив мене фізично. Або ж я вичерпала ліміт своїх емоцій на сьогодні. 

Але я переступила через свою сукню і рушила до гостьової спальні на першому поверсі, сподіваючись знайти все необхідне: одяг, рушник, косметичку — хоча б краплю нормальності серед хаосу.

P.S. До речі, тут одна з перших пасхалок, які натякають на секрети☺️