Меню

Рубрика “Книги, які зачепили” | Джоджо Мойєс

Букнет Рубрика “Книги, які зачепили” | Джоджо Мойєс

Рубрика “Книги, які зачепили” | Джоджо Мойєс

До чого цей запис? Та просто захотілося “поговорити”. Це чи не єдине доступне мені місце, де є шанс знайти людей, яким буде цікаво про книги “слухати” ☺

Нарешті дочитала роман Джоджо Мойєс “Та сама я”. Це остання книга з трилогії, якій передували “До зустрічі з тобою” та “Після тебе” (Хоча хто його знає, якось я так само почала читати трилогію, а тоді бум! – і авторка написала не три, а цілих шість книг).

Втім, повернемося в момент, з якого все почалося – роман “До зустрічі з тобою”. Певно, мало знайдеться людей, які не чули принаймні про фільм, знятий за цією книгою. 

Перед нами постають два кардинально різні персонажі:

Луїза Кларк, дівчина з непримітним сірим життям, працює в кафе і має хлопця-спортсмена, якого ніби як (так, саме “ніби як”) кохає. Вона ніде не бувала, не робила нічого особливо цікавого чи божевільного, і її це влаштовує. Вдома на неї чекає велика родина – батьки, сестра з племінником та дідусь, якого доглядає мама, тому її найбільша мрія – урвати бодай малесенький шматочок тиші у цьому вічно галасному будинку. 

Вона не вилазить з джинсів і светрів. Елегантно одягнутися, в її розумінні, – це погладити джинси.

Вільям Трейнор, бізнесмен, який звик жити на повну, не гаючи жодної дорогоцінної секунди життя. В нього є все – хороша робота, гроші, кохана дівчина. Та аварія позбавляє його всього. Відтепер він квадриплегік, який не може навіть поворухнутися. 

У вас всього одне життя. Ваш обов’язок – прожити його якомога повніше.

 

– Я ніколи не шкодую про те, що робив. Тому що тепер, застрягши в кріслі, можу подорожувати лише за своїми спогадами.

Одного дня Лу звільняють з обожнюваної роботи в кафе. Її єдиний шанс на заробіток – стати доглядальницею Віла. Дівчина погоджується, та виявляється, що допомога інвалідові далеко не основна її задача. Його батьки найняли Лу, аби та спробувала відмовити сина від його рішення… померти. Віл, людина, яка звикла жити на повну, не зміг змиритися з існуванням в ролі квадриплегіка, тому вже знайшов, де йому допоможуть – Dignitas, місце де законно здійснюють ефтаназію.

Лу з завзяттям береться за завдання, поставлене перед нею. Спілкується з іншими квадриплегіками, читає купу статтей, продумує цілий план, який включає всеможливі розваги й поїздки, які мають довести Вілові, що він все ще може відчувати смак життя. 

Відбувається зіткнення двох протилежностей. Мине час, перш ніж ці двоє закохаються одне в одного…

Ви позбавляєте себе всіляких вражень, тому що говорите собі, ніби щось “не для вас”.

– Але це і правда не для мене.

– Звідки Ви знаєте? Ви нічого не робили, ніде не були. Звідки вам мати хоч найменше уявлення, що для вас, а що ні?

 

– Я з’ясував, що приносить мені радість, і з’ясував, чим хочу займатися, а після навчився заняття, яке забезпечувало і те й інше.

– По-вашому, це так просто.

– Це просто, – підтвердив він. – Тільки вимагає важкої праці. А люди не люблять працювати.

Зворушлива історія кохання, скажете ви. Я власне теж так подумала, коли ознайомилася з сюжетом. Однак, ця книга (вірніше, книги) – дещо більше. Це історія про те, як справжні почуття пробуджують людину, підштовхують до дій, роблять її кращою. Змушують жити, а не існувати, в кінці кінців. 

Кохання допомогло Лу відкрити себе справжню і прийняти такою, як є, зрозуміти нарешті, що вона хоче більшого, і почати втілювати в життя мрії, які вона раніше не осмілювалася усвідомлювати. Власне, саме цим вона і займається дві наступні книги. Розповісти про це не можу (забагато спойлерів доведеться зробити), тому ось кілька нейтральних цитаток з них:

Таке життя. Ми не знаємо, що нас чекає за найближчим поворотом, ось чому ми не повинні втрачати свій шанс. І по-моєму, життя дає тобі саме таку можливість – схопити удачу за хвіст.

 

Це нормально – бути сумним. Або розгубленим. Або сердитим.Нормально відчувати весь спектр емоцій, можливо не завжди зрозумілий іншим. І нерідко протягом тривалого часу. Кожен з нас повинен пройти свій власний шлях. І ми не маємо права нікого засуджувати.

 

Адже існує так багато версій нас самих, які ми можемо обрати власноруч. Колись я вірила у те, що мені судилося пережити найбільш пересічне життя. Але я навчилася деяких речей після зустрічі з чоловіком, який відмовився прийняти нову версію себе самого, і зі старою леді, яка примудрилася змінитися тоді, коли більшість людей уже, напевно, здалися б.

 

 

P.S. Хочу додати, що в двох наступних книгах розвиваються й інші персонажі, з якими нас познайомили ще на початку, і з’являються нові, не менш цікаві. Це ніби маленькі історії в основній історії з ракурсу головної героїні. 

P.P.S.  Дивилася й фільм “До зустрічі з тобою”. Трохи розчарована. Ніби й за змістом все, але от не вистачає чогось і все тут. Хоча акторів, як на мене, вдало підібрали.

Оригінал статті на litnet.com: Рубрика “Книги, які зачепили” | Джоджо Мойєс

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення