Розділ 72 “Доставити кохання”

2021-01-04 12:46:56 Вадим Колоток

Розділ 72 “Доставити кохання”

Віктор перегортав якісь документи, коли до його кабінету ввійшов його заступник. Пилипенко поглянув на нього. З вигляду його обличчя можна було зрозуміти, що він має якусь нагальну проблему.

– Ми ж домовлялися з попередніми, що поступово викупимо торгову марку – голосно мовив Віктор.

– Вони сказали, що повернуть сплачені нами кошти.

– Ну тоді, Андрію Леонідовичу, раз така справа то давайте заключимо договір з новою фірмою – Пилипенко розмірковував над тим, що бренд, під яким вони вже півроку працювали, достатньо успішний і його потрібно зберегти.

– Але вони виставляють дуже немалу ціну за оренду марки –  Андрій Леонідович простягнув папірець керівникові.

Віктор уважно поглянув. Сума, яка пропонувалася була захмарною. Потрібно було щось вирішувати.

– Вікторе Сергійовичу. Я гадаю ми мусимо погодитися. В решті-решт бренд уже розкручено – запропонував заступник.

– Добре я подумаю – керівник почухав потилицю – можете бути вільними.

Коли заступник виходив з кабінету, то обернувся і промовив:

– Мало не забув. Вони дають на роздуми нам два дні. Післязавтра ми маємо підписати нову угоду або прибрати марку.

Віктор нічого не відповів. Він тільки ще раз поглянув на документ з сумою. «Це ж треба така справа» – подумав Пилипенко.

Ввечері, за вечеряю, Тетяна помітила, що її чоловік чомусь не в дусі. Вона запитала в нього, що трапилося. Той розповів про ситуацію на роботі.

– Навіть не знаю чим допомогти – сказала дружина Вікторові.

– Я думаю вигідніше погодитися на їх умови. Андрій Леонідович таки правий. Бренд то у нас розкручений, впізнаваний.

– Слухай в мене в університеті колись викладала одна викладачка з інтелектуального права. Казали, що вона дуже фаховий юрист. Здається за кордоном десь навчалася та практикувалася. Може вона нам допоможе.

Віктор недовірливо глянув на Тетяну. Він подумав, що навряд та  викладач зможе допомогти йому. Тим більше юрист, який працює в нього на фірмі запевнив, що нічого змінити не можна.

– Якщо не допоможе Наталія Вікторівна то ти нічого не втрачаєш – додала вона, бажаючи переконати його.

– Гаразд – махнув рукою Пилипенко – ти зможеш з нею домовитися про зустріч.

– Я думаю, що так – раділа Пилипенко – тільки зараз запитаю її номер у Віки. В неї здається, що був.

Тетяна набрала своїй знайомій. Та одразу не відповіла, але перетелефонувала за хвилину.

– Привіт Танюсік. Давно тебе не чула – мовила Віка.

– Привіт. Як справи? Не зайнята.

– Нормально. А що ти хотіла?

– Пам’ятаєш у нас викладала вчителька з інтелектуальної власності Наталія Вікторівна. Не можеш дати мені її номер.

– А навіщо вона тобі?

– Хотіла б про дещо проконсультуватися.

– Ну добре я подивлюся в контактах телефону і скину тобі на вайбер.

– Домовилися.

Через хвилину після завершення дзвінка, на вайбер, як і було обіцяно, прийшов номер. Тетяна набрала його. Наталія Вікторівна відповіла. Вислухавши проблему, вона погодилася зустрітися.

– Ну то що – запитав Віктор, коли дружина закінчила розмову.

– Сказала, що можемо прийти завтра об 10. З собою треба взяти договір, який підписувався з компанією в якої ви раніше орендували торгову марку – повідомила Тетяна.

– Я зрозумів – сказав її чоловік.

Наступного дня, рівно в зазначений час, Віктор з дружиною були в одній з аудиторій університету. Поряд з ними, вивчаючи договір, сиділа викладач з інтелектуального права.

– А ваша фірма – Наталія Вікторівна звернулася до Віктора – теоретично може заплатити вказану суму за оренду торгової марки новим орендодавцям.

– Сума хоч і захмарна, але наше підприємство в змозі її заплатити. А чому ви запитуєте?

– Бо якщо вам пропонують такі умови оренди, то вони роблять це якихось причин. Можливо вони в курсі, що ви будете в змозі оплатити за їхніми вимогами.

– Звідки їм це знати? Ми не публікуємо нашу звітність.

– Можливо хтось з своїх злив інформацію – припустила Тетяна.

– Навряд – сказав Пилипенко, але в нього виник сумнів. «А що якщо вона права» – міркував він.

– Ви хоча б подивилися хто засновник тієї фірми – мовила викладач, закриваючи договір, – стосовно ж договору то тут є один плюс. Компанія яка раніше здавала марку вам в оренду не повинна була продавати її іншим, попередньо не запропонувавши, зробити це вам. Я думаю змінити ситуацію можна тільки подавши до суду.

– Не зовсім зрозумів.

– Вони повинні були спершу запропонувати купити бренд вам. Тим більше ви, наскільки я розумію з угоди, ви виплачували частинами за саму торгову марку.

– Так. Ми хотіли, що б в результаті марка стала нашою – Віктор похитав головою на знак згоди – Питання а як перевірити хто є власником фірми, яка зараз володіє нею?

Його зацікавило це питання, адже і справді було дивним те, що та компанія запропонувала таку зависоку ціну. ЇЇ менеджмент певно на щось сподівався пропонуючи таке.

– Це легко – відповіла Наталія Вікторівна і пояснила як знаходити інформацію в реєстрі юридичних осіб.

Пилипенко одразу зробив запит. Результат пошуку, який висвітлився на екрані, приголомшив його. Кінцевим бініфеціаром підприємства значився – Бараболя Андрій Леонідович.

 

Друзі. Якщо вам сподобався цей фрагмент, то перпеходьте за посиланням https://booknet.com/uk/reader/dostaviti-kohannya-b281385?c=2951051 і додавайте книгу до бібліотеки.

Я з нетерпінням чекаю на ваш коментарчик, який надихає мене на творчість.

І не забувайте ставити лайки. І вам не важко і мені  приємно. 

 

Оригінал статті на Букнет: Розділ 72 “Доставити кохання”