Раїса Харитонова. «Запізніле розуміння щастя»

Раїса Харитонова. «Запізніле розуміння щастя»

“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023
 
 
***
У ботанічному столичному саду –
гортензії, троянди і концерти,
туристи, і бабусі, і студенти,
і музика.
А музика – безсмертна!
І скрипка Страдиварі – voi la! –
не грає – серце крає!
І паличка чарівна диригента,
як блискавка, над скрипками літає.
І чорний смокінг скрипаля,
що ластівка йому подарувала,
і Паганіні музика зухвала,
і захват публіки, і компліменти,
і вибухи аплодисментів –
як вибухи в Криму,
як кримський міст в диму,
як «Ода радості» безсмертна!
 
***
Ну от і розпогодилося. Київ –
як джміль невтомний гургуде у квітах.
Дощі побризкали й пішли на Трахтемирів,
де їх заждалось заповідне літо.
 
А нам так щемко захотілось щастя
(нехай без імені, без голосу, без… без…) –
отак, як із «тарзанки» в річку впасти!
І – жодного бемоля, лиш – дієз:
 
щоб ні сирен, ні вибухів, ні схлипів,
щоб діти – в літо, наче бджоли – в липи.
Сховати у долоні курячого бога
і, як з роботи – маму, чекати перемогу.
 
ПОЕТ
Він, як весна,
що закохується у все, що бачить,
і як літо,
що плекає оте, що запліднено нею.
Він, як осінь,
оплакує швидкоплинність,
і лютує, наче зима на свою фригідність.
Він, як вітер,
пасе лісосмугу, що видно йому з вікна,
й виряджається в сіре і біле,
в зелене і золоте.
Та душа його, як і вітер, завжди гола.
 
СКЛЕРОЗ
Уже не можу пригадати раю,
сорт яблука і яблучної драми.
Ким я була в самотності Адама?
Ребром, любов’ю, сяйвом
чи вибухом гормонів і уяви?
І як він називав мене –
Джульєтта, Есмеральда, Беатріче,
Єлена, Єва, Хлоя чи Марічка? –
не пам’ятаю.
Забувся рай,
забувся гріх,
забулись імена.
Коханого давно уже нема –
він обживає инший світ, суміжний –
а все здається, що мене він кличе
і в голосі його таке нестерпне щось,
таке… таке –
як перед смертю жаль і ніжність.
 
***
Усе як завжди, все – по замкненому колу:
день – ніч, біле – чорне…
Нова доба, але все ті ж герої,
які колись жили в епоху Босха:
і ніби знають же усі закони Бога,
але продовжують злягатися із чортом.
 
КАХОВСЬКЕ МОРЕ
З дна моря (мов блешня) – ні-ні –
та й зблисне церква.
Згадавши про Великий Луг
і величезні жертви,
ударить у німі, важкі і чорні дзвони.
На докір цей, на цей болючий спомин,
можливо, біла чаєчка озветься
і, може, заболить не тільки в мене серце.
Зелена хвиля мимоволі схлипне,
температура стрибоне у липня,
й криницям, досі чистим й гордим,
зсудомить, перехопить з жалю горло.
Важку молитву натще прошепочеш,
взиваючи до Бога: «Отче! Отче!»
Її підхопить гай і вітерець.
Та в Дніпр широкий, ніби гребінець,
замаскувавши пекло у прогрес,
встромив свої зубища ДніпроГЕС.
2021 р.
 
***
Вікно скресає. І розмружується ранок.
Вмикаєш телевізор –
війна і ковід. Сіль на рани.
Рай перетворено на пустку.
П’єш валер’янку. Перечитуючи Пруста,
із пам’яті витягуєш напівпорожні снасті,
й приходить запізніле розуміння щастя.
Рятуєшся від правди троєперстям,
а день невиспаний пасе тебе
спідлоба й проти шерсті.
Без страху мальви увіходять в зиму,
щоб подивитись в очі їй,
і лиш тоді загинуть.
Заціпенілий сад. Заплакане вікно.
Прозора муха, що від цопалки вціліла.
І чи то кров, чорнило, віск, вино(?)
на аркуш скрапує, на білий.
В четвертій стадії цього важкого року
душа вже знає все
і бачить те, чого не бачить око.
 
***
Стікс розлився і затопив Херсон.
Уже не човен –
флагман «Москва» орендує Харон.
Російське люфтваффе –
шляк би трафив! –
бомбить супермаркети й МАФи.
О четвертій ранку – «Кинджал»!
Істерика сирен, набату 9-й вал –
де шукати отой рятівний підвал?
Падай, дитино, ниц і лежи!
Діва Марія шепоче твоє ім’я?
Значить – живий…
 
***
На снігу блакитні тіні.
Іній, наче алюміній.
Ліс з ламких колючих ліній
всіх запрошує гостинно.
Тут стерильність по коліна,
тут казкове безгоміння.
Та…
мороз біжить по спині:
чий це мертвий погляд синій?
Чий це син (уже покійник)
послизнувсь на підлій міні?
 
***
Вже пролісок воскрес, неначе фенікс, вкотре.
Між кучерявих круч блищить Дніпра аорта.
На сонці у траві – дитяча рукавичка.
Ні мишки в ній нема, ні жабки, ні лисички.
На яворі шпаки співають собі жваво.
Але кричать й кричать тривожно сірі ґави.
Напевно, це вони шпаків попереджають,
що тут ведмідь гуляє, що тут нема вже раю
Що тут пролито кров. Немає вже сестрички.
У небі – гул ракет.
Порожня рукавичка.
 
***
Смерть милосердніша, ніж ворог,
ніж двоголовий птах…
По ґрунтових черствих дорогах –
чотирилапий жах,
чорногортанний плач і стогін,
і дядько – голіруч на танк.
Серед руїн живий лиш погріб
після нічних атак.
 
Безсоння довгі монологи,
у душах каламуть.
Лампадка світить в очі Богу
і не дає заснуть.
 
БОГОРІВНА?
Убиті «русскім міром» дітлахи,
і юні наречені, й женихи –
смерть обізналась!
Ну то й що?
Хоча й ридає світ на повні груди, –
Бог з вами, люди, – Лазаря не буде!
Ніхто не покарає смерть і не засудить,
Во славу їй – вінки і не один букет,
і букви золоті, і чорна стрічка.
Ісус від смерті Матір не вберіг,
й Почайну, нашу богохресну річку…
За «русскім міром» – усесвітнє Зло.
Бій за життя упертий – не наївний.
Ламайсь, ламайсь, Харонове весло!
Та смерть, напевно, з Богом таки рівна.
 
Вестмінстерська казка
Світ радіє сьогодні Вестмінстерській казці,
де старенький король у країні своїй
у короні важкій – не в кевларовій касці.
Але, що не кажіть, він – горішок міцний.
 
Брила ночі вляглася на Київ, на груди
за законом війни: в дві стіни.
Пси, коти ну і ми, страхопуди:
білі ванни нам – сховок, колиски й човни.
 
Букінгемський палац у душі.
Не зникає.
Ніч запалює зорі й святкові свічки.
І на мить забуваються сльози і рани.
Та онуки мої засинають під ранок,
й уві сні не розтиснувши кулачки.
 
ВЕСНА
Це дівчисько таке наївне,
таке радісне й щедре,
таке довірливе!
Граблі нічому не вчать.
Нащо виставляти усім напоказ голе серце?!
Його ж тогоріч –
забула? –
на продаж зрізали!
Для ненатлих воно, мовляв, ніяке не серце –
тюльпан.
Ось і дочка моя повернулася із побачення –
замість серця свого коханця
з оберемком її сердець…
 
ГРОЗА НА ДЕСНІ
Дівчатка, гідні пензля Ботічеллі,
ромашкам обривають пелюстки.
Пасуть їх жадним оком парубки.,
забувши про конспекти у портфелі.
 
Десна їм рада. Справді дуже рада:
он шоколадні ескімо у камишах!
І різнобарвний голосистий птах,
мов Солов’яненко, виспівує рулади.
 
Але підкралася нечутно чорна хмара
лягла на річку, як масний мазут,
бабахнув грім, мов вигукнув: «Бахмут!»
й зірвалась чорна злива, й заридала.
 
МОРТИДО
Якщо прищепити мортидо
миршавій миші,
вона збільшиться до щура
й жертиме інших.
І ростиме, ростиме…
(хто не мріяв про славу Наполеона,
хоч вона й не на мишу шита?)
Переросте Сталіна,
доросте до Самого…
Мортидо – як вірус: заразне і ненаситне.
Жере разом із сіялками й тракторами
нашу пшеницю і наше жито,
ячку, гречку, міста і містечка,
автобуси і автівки,
ноутбуки, швейні
і пральні машинки,
мости, ТЕС, ГЕС, АЕС,
велосипеди, санчата, лижі,
моря, річки, степ, ліси і гори…
спідню білизну,
виделки, ложки…
Одним словом – усе, що влізе.
Пандора ховається десь в окопах,
бо миша зі східного Рос-Мордора
мріє вкласти в прокрустове ложе
не тільки Вкраїну – Європу.
 
***
Він добрий. Він синичок любить.
Ще молодий та сивочубий.
Він – ветеран війни.
 
Висять у ванній на прищепках
усі його старі шкарпетки,
неначе кажани,
 
і мріють рушити в дорогу,
щоб з усіма – нога у ногу.
Замучила нудьга.
 
Та поруч ліжка – табуретка,
холодна кава, сигарети
й пластмасова нога.
 
***
Було село. Було.
Тепер – руїни.
Втішає вишня гілкою стіну єдину.
І сонце цілий день в цебро на ґанку
все сипле мідне листя, як в карнавку.
Ховається у ліжечку дитячім
голодний кіт й нявчить так, наче плаче.
Побіжно, мимохідь, між іншим
голубка співчуває і йому, і вишні.
Чогось вона отут літає все й літає.
Кого серед руїн села шукає?
Вхопилась лапками за гілку вишні цупко.
Чи, може, це душа, а не голубка?
 
ДЕПРЕСІЯ
Скільки можна дірявити стелю
осклілим безживним поглядом?
Замружся.
Замружуюсь – везувій пам’яті
вивергає лавину крові,
спалені танки, мости, автівки,
вирвані, наче зуби, дев’ятиповерхівки,
руїни і попіл від міста… –
безліміт звірства.
Наймана помічниця приходить щотижня.
Миє вікна,
щоб сонце пробилося в душу
(та не лікує воно знеособлене горе).
Напуває мене водою живою з криниці.
Ховає у шафу чашу терпіння і чашку,
яка не схотіла гадати на кавовій гущі.
Порцелянові наполохані гори
дзвенять під її руками у мийці.
Вигрібає недопалки із вазонів і кухлів
(не перебити ними запаху крові,
людського горілого тіла, ворожих трупів).
Щоночі війна сідає мені на груди
(крізь хребет – тисячовольтний холод)
й питається : «Кто ты?».
Жінка міняє постіль, вологу від горя,
від їдкого холодного поту
(а толку? –
від крові не відіпрати її ніколи).
Уламки – як сніг, як дощ –
і по війні сипатимуться вперто,
протезами будуть скрипіти,
вночі викликатимуть мертвих.
Серцю боляче з ними жити.
А Бог не дозволяє ні висмикнути,
ані померти.
 
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Раїса Харитонова. «Запізніле розуміння щастя»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"