Меню

Про “Міські легенди” і досвід упертого читання

Букнет Про “Міські легенди” і досвід упертого читання

Про “Міські легенди” і досвід упертого читання

Сьогодні я дочитала останнє оповідання з конкурсу “Міські легенди”.

Якби я почула таке від когось іншого, я, мабуть, теж би сказала щось на кшталт “Get a life, girl”. Але, на диво, це зайняло не так уже й багато часу: маршрутка зранку, маршрутка ввечeрі, нудне сидіння під якимось кабінетом на роботі, час у потязі до Львова, оповіданнячко за кавою, оповіданнячко на ніч. Іноді – великі паузи. Іноді – 5-6 на день, бо відпустка, а квитки аж на суботу.

Ну, словом. 

Я не думала, що доповзу до останнього твору, але доповзла, і десь за 15 лотів до кінця усвідомила, що тепер у мене є чималий фактичний матеріал для дослідження українськомовної літератури в мережі, то чого б і ні. Можна розглядати цей матеріал з погляду географії учасників, можна – з жанрового, можна – у ракурсі відтворених і переосмислених сюжетних патернів масової культури, комунікації автора з читачем, інтерпретації теми війни в фантастичному ключі тощо. 

(Можна використати як чималу базу для дослідження типових лексичних та граматичних помилок.)

Але зараз я хочу просто сказати, які твори найбільше сподобалися мені особисто. Не в ключі “якби я була видавцем”, а просто так. Я не знаю, як би я обирала, якби була видавцем, бо тут можуть бути різні цілі – і добірки будуть різні. Адже “міцних”, зграбно написаних творів дійсно чимало. То які ми беремо, формуючи збірку? На кого ми орієнтуємося? Лише на дорослих і платоспроможних? Тоді, мабуть, нам не потрібні твори про підлітків. Більшою мірою на жінок чи чоловіків? Якого саме віку? Чи ми ставимо собі мету охопити якомога більше міст? Чи нас влаштують твори, які описують події в абсолютному переможці, – “якомусь українському місті”? Пріоритет у творів, які розгортаються сюжет навколо певної міської легенди в класичному розумінні – чи це неважливо й формальна прив’язка “це було в Жаботині” годиться? Ми розраховуємо лише на звичайного читача – чи вкинемо пару лотів для фахових філологів, щоб було про що написати в “Критиці” чи на “ЛітАкценті”? Який простір ми лишаємо на “роботу з редактором” – мінімальну правку чи перепахування потенційно цікавого тексту аж до повного переписування? Тримаємося в межах рейтингу R – чи детальний опис акту некрофілії нам норм?

Якщо намагатися враховувати ці чинники, гратися з підбіркою можна до ранку.

Тож скажу про свій топ-12. Добираючи твори, я керувалася лише особистими смаками. І ще одним критерієм: це ті тексти, подивившись на назви яких, я досі детально можу пригадати, про що вони були і що саме мене вразило. Погодьтеся, досить закономірний чинник для читача, який подужав 190 їх.

Отже, не саме в такому порядку, але “Побачення” так чи так лишається на першому місці:

1. “Побачення з велетнями”, Уляна Швидка – тут немає бурхливого розвитку подій, карколомних сюжетних поворотів чи страшних містичних явищ. Увесь твір – ніби макрометафора сучасного стилю життя в мегаполісі. Асоціативно нагадує початок кліпу “Come With Me Now” Kongos. Ну і, мабуть, мені просто дуже сподобалося, як написано – і те, як поєдналися “як” і “про що”. 

2. “Середня школа № 17”, Леонід Пекар – наче подивився ще раз “Факультет”, але в радянському колориті й тому набагато стрьомніший. Це був один з перших творів, які я прочитала ще на початку червня, – і враження не вивітрилося досі. 

3.”Київ-Нуар”, Михайло Чорнопиский – один з небагатьох творів із заявкою на детектив, який дійсно виправдовує цю заявку. Фінал і розгадка здалися мені дещо гротескними, але загалом оповідання, безперечно, варте уваги. 

4. “Авторський проект”, Alex Gadol – дев’яноста чорнуха аж пре з кожного рядка, і композиційно твір дуже виграшно скроєний. 

5. “Чудесний дар баби Зої”, Mr. Nice – попри певну, як на мене, затягнутість, цей твір вражає сміливістю автора розповідати про а) негламурних, б) немолодих, в) маргіналів, г) жінок. Без жодного слова про кохання. Біль, монастир, Кременець. 

6. “Будні відьмаків”, Witold Pajgert, Sonia Pajgert – у принципі, всі частини циклу про гусятинських відьмаків “міцні” й заслуговують на увагу, але ця мені сподобалася найбільше, бо здалася найоригінальнішою. Хоч насправді це дійсно фрагмент – один день з життя відьми, але не її очима. 

7. “Хапаючись за повітря”, О.Похмурий – у мене загалом були питання до розвитку сюжету, але гнітюче відчуття від твору дуже зрозуміле й болісне, герої не дуже розумні, не дуже щасливі – і всі навколо говорять російською, бо це Одеса, дєтка. Цей прийом мене підкорив.І ще – актуальна тема зіткнення людини-з-війни і мирного життя. 

8. “Погана прикмета”, Gala Gradiva – у цьому творі настільки смачно, тобто огидно, зображено побутові подробиці життя героя, від візуальних образів до запахів, що сюжету вже не треба бути непередбачуваним. Процесуальне задоволення від читання – через відразу й сприйняття потворного – величезне.

9. “Бюро добрих послуг”, Vasilius Valentius – по-моєму, чудова ідея – і вправна стилізація. Початок може здатися дещо затягнутим, але, якщо налаштуватися на “репортажно-документальний” стиль нарації, то починає дуже подобатися. Це така, знаєте, трохи пєлєвінщина, але на тлі  численних історій про привидів, двійників, демонів – просто ковток води в спеку. 

10. “Відчуття наближення”, Роман Батькович – дуже атмосферний твір, запам’ятався стрьомністю глюкообразів і жорстокою соціальною сатирою. Вони ніби не дуже ліпляться один до одного, але загалом враження лишається цікаве. 

11. “Янголи”, Варвара Горобець – підкорив мене екологічною тематикою і прихованим висміюванням поетизації маскультівської “пластикової” тілесності, а також якоюсь такою простотою і ясністю, але не примітивністю наративної манери. І так, там в Одесі всі теж розмовляють російською. 

12. “Колодязь бажань”, Сергей Каменчук – твір про дівчину-підлітка, у якої багато проблем і все в житті дуже… ну, негламурно. Хоч позірно ніби не гірше, ніж у людей. Відчуття постійної тривоги, напруги, туги за нормальним життям – і майстерне розкриття теми “бійся своїх бажань”.

Це ті твори, які так чи так зачепили особисто мене: стилем, ідеєю, сюжетом, героями. Список з посиланнями подаю з надією, що хтось розділить зі мною радість читання. 

———-

Є, безперечно, ще інший список – творів, які мені просто сподобалися, чимось окремо, але не цілком або не “ух”, або так, знаєте, не серцю, а розуму. Його я теж подам, можливо, комусь згодиться, але без посилань та авторів, бо, зізнатися, ліньки шукати наново:

1. “звичайній кошмар” – можливо, не найвдаліші сюжет і композиція, але були там епізоди, де мені реально стало страшно. 

2. “Погана прикмета” (Віктор Полянко) – зачаровує своєрідною елегантністю страшилки з обов’язковим “бу” у фіналі.

3. “Мисливець за привидами” – такий бадьорий текст про ловеласа, от саме бадьорий, приємно було читати. 

4. “Вони сваряться” – не можу сказати, що саме сподобалося, але загальна атмосфера психозу місцями дуже переконливо виписана, заради неї варто читати. 

5. “Касьянова книга” – я з певним упередженням ставлюся до сюжетів про давні слов’янські артефакти бла-бла-бла, але це загалом дуже незле написана історія, і колорит 90-х розкішний. Він мені найбільше сподобався. 

6. “Місцевий” – мене особисто за серце не зачепило, але робота дуже “міцна” у своєму жанрі, написана твердою рукою. Про підлітків і смерть. 

7. “Тіньова сторона нормального” – місцями, як на мене, перебір з екзотикою, але є смішні моменти. Для любителів Одеси й рептилоїдів конспірології. 

8. “Запах” –  ладно й складно автор веде читача до розв’язки, твір атмосферний і вправно написаний, Чернівці – можливо, і не окремий герой, але прописані з любов’ю.  

9. “Мертві душі не гудуть” – нормальна така, “лобова” політична сатира, але, якщо сказати, кого чи що висміюють, буде спойлер. 

10. “Повернення” (Влад Ковтуненко) – “міцна” історія про “школу з секретом”, у героя в анамнезі – певна жесть. Є окремі зауваження до мовлення підлітків і сюжету, але загалом гарно читається. 

11. “Сни одного містечка” – цей твір не лякає, але певна стрьомність у ньому є. І чудова поетизація міського простору, його персоніфікація. А якщо тримати в голові, що поетизується Хмельницький… ну, словом, мене це вразило. 

12. “Закляття” – кожна окрема сцена дуже колоритна, разом, як на мене, трохи перебір, але загалом бадьорі побігеньки Костянтинівкою, і місцевої атмосфери трохи є, і написано вправно. 

13. “Долі” – сет історій з життя одного будинка очима будинка. Гарно написано, і персонажі є цікаві. 

14. “Дзеркальний” – цікава концепція абсолютно дзеркального світу, тобто фізично дзеркального, ліво замість право. Автор розписує ці моменти досить детально, видно, що самому подобається)

15. “Магія в Чорнобилі” – класний прийом ненадійного наратора, класна стилізація під дитячу оповідь. Герої та їхні історії мені сподобалися, загалом усе дуже добре. Тільки, суто на мій смак, зіжмаканий трошки фінал – і мало зони. Як про Чорнобиль, то можна би й трохи більше було. 

16. “Мертвий патруль” – містичний складник мені геть не зайшов, а от опис буднів патрульної поліції – просто тобі ягідка, упоітєльно)

17. “Море” – на перший погляд, та й на другий, відбувається “какая-то дичь”. Одна фігова ніч бармена – і одне з небагатьох оповідань “без пояснення”, якому це, на мій смак, справді личить.

Гортаючи свій список, я бачу, що за щось можна похвалити кожен чи майже кожен твір з конкурсу – і дедалі посилюється спокуса так і зробити, тому зупинюсь. 

Це був надзвичайно корисний читацький досвід, і, зрештою, я рада, що впряглася – і дотягла цей віз до фіналу. 

Бажаю всім учасникам, включно із собою, не так натхнення, як працездатності й сміливості, аби ставити собі цікаві завдання й відповідально та з любов’ю їх виконувати.) І, як би це сказати. Плекати мову пильно й ненастанно, полоть бур’ян, бла-бла – теж бажаю.

Таке. 

Оригінал статті на litnet.com: Про “Міські легенди” і досвід упертого читання

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення