Прогуляємось? Куяльницький лиман та санаторій

2021-03-11 10:14:39 Міла Федорук

Прогуляємось? Куяльницький лиман та санаторій

Вітаю, шановні. 

Куяльницький лиман (укр. Куяльницький лиман; до 1917 року Андріївський лиман) – лиман в 3 км на північний захід від узбережжя Одеської затоки Чорного моря, в 8 км від центру Одеси. Площа лиману – 56-60 км, довжина – 28 км, найбільша ширина – 3 км. Середня глибина – близько 1 м. Відділений від моря піщаним пересипом шириною до 3 км. Солоність води в даний час – понад 300 проміле. У лиман впадає річка Великий Куяльник.

В районі Куяльницького лиману розташована найнижча точка України: мінус 5 метрів від рівня моря.

Назва, на думку ряду дослідників, пов’язане з високою концентрацією солі у воді лиману і походить від тюркського слова «куянлик» (густий) [1].

 

Води, скільки не йди все одно по коліна. Але вода тримає на плаву, завдяки своєму складу, тому навіть біля берегу можна спокійно підкласти матрацик під голову і куняти, погойдуючись на лагідних хвильках.

Запах. Це щось. Я довго думала, як літературними словами його описати. Люди, то тре нюхати і все J

Ще додам, що засмага біля лиману справді шоколадна і тримається довше ніж морська. Підсмажитись на сонці неможливо, бо як тільки воно підіймається над лиманом, концентрація солі та грязей збиває дихання. Тікаєш у тінь, хекаючи як стара собака. Це не жарт і якщо ваше серденько ніжне, не перевіряйте. До поліклініки звісно близенько, але не факт, не факт.

З грязями таж історія. Якщо без скарг на здоров’я, будь-ласка, відчувайте себе Шреком на повну ( область серця ні в якому разі не чіпати), якщо маєте хронічні захворювання, то обліплювати себе дарами природи, без попереднього походу до лікаря, небезпечно. П’ятки і лікті можна, а от тулуб, шию – ні.

Сіль з’являється десь у в середині липня і до вересня берег схожий на інопланетну місцину. (в наступному блозі додам фото).

Короче, ще довго можу вести розповідь, бо обожнюю його. Якщо коротко, приїжджайте на лиман. Він неймовірний!

Санаторій з інтернету:

Мої фото:

  

Грунтова дорога, що веде на вулицю Лиманна, місцерозташуванні цегляного будинку Золотарьових.

 

Два працюючих ( поки що) корпуси:

 

І головний герой роману – третій корпус, на даху якого Вова усвідомив, що краще завжди брехати. Початок історії…

  

Саму вулицю фотографувала, але… жодного нормального фото. До наступного блогу наклацаю )))

Ось таке знайомство з лиманом та однойменним санаторієм. 

І ласий шматочок з сьогоднішньої проди :

…Терпіння пече у грудях, він совається на диванчику:

– Катю, я все знаю. Регор розповів.

Її кисті рук затремтіли над столом, вуста хапають жадібно повітря:

– Що розповів?

Вова втомлено зітхнув:

– Що ти спілкуєшся з батьком. Катю, ти ж ненавидиш його дужче матері, – він підморгнув, – що раптом сталось?

–  Нічого не сталось.

– Це ти змусила батька виставити будинок на продаж? Валюта потрібна у новій родині, так?

Вона затихла, плечі нервово смикаються. Відпиває коктейль і теж неохоче ковтає його. Вова сидить наче на голках, слизькі холодні вугрі шмигають під шкірою. Він не розуміє її реакції і ледь стримуєтеся, аби не почати кидатись докорами:

– Катю?

– Ох, яка вже різниця… Ні, Вово. Я їздила не до батька, – випалила і ковтнула разом залишки коктейлю. Вова скривився, бо шлунок миттєво підпер під горло від здогадок.

– А до кого ж?

…

Запрошую до читання, а також на авторську сторінку.

До зустрічі у стрічці коментарів

Дякую, що зі мною!

 

Матеріали належать правовласникам та використані в ознайомчих цілях.

 

 

Оригінал статті на Букнет: Прогуляємось? Куяльницький лиман та санаторій