Меню

Примітивні роздуми про високе…

Букнет Примітивні роздуми про високе…

Примітивні роздуми про високе…

Всім піс!

  Зараз я хотів би написати, що хочу допомогти таким людям, але якщо бути чесним то таке питання часто їсть і самого автора 🙂 і тут я би не став себе так відмежовувати.

   Я прекрасно розумію всіх, хто пише правильні речі, типу потрібно удосконалювати себе, чекати на своїх читачів, але всі ми люди, а більше того, люди з творчим хистом, вони більш чуттєві і тонко можуть уловити тенденції, особливо якщо в них критичний розум, тоді не так важко екстраполювати тенденції, щоб зробити прості висновки про доцільність продовження такого роду діяльності. Тим більше, якщо кожен з нас звик бачити прямий зв’язок між роботою і результатом, тому більш ніж логічно, що для того, щоб дізнатися що є популярним, потрібно банально подивитися на лідерів рейтингу і зрозуміти чи побачити, що саме там приваблює читача. 

  В кращому випадку, ми дійно бачимо твір з хорошою динамікою, яка бере за живе і тоді розімємо куди потрібно рухатися. В гіршому, до наших рук попадає щось таке, що ніколи не хотілося б читати, або і навіть за окрему плату перечитувати. От тут всіх і “криє”. Загострене відчуття несправедливості може одразу позбавити мотивації, так як відсутність логіки в циклі праця – результат, убиває всі надії на персепктиву.

  Напевно, найгірше, що може статися із творінням – це не негативна критика. І навіть не відвертий хейт. Найгірше – це коли воно залишиться непоміченим. Взагалі.

  Але щоб більше зрозуміти саму суть такого явища, потрібно менш поверхнево оцінювати все пабачене. Скажу так, знаю, що на перший погляд речі очевидні, не настільки прості, як нам може здатися. Це як хейт жанру СЛР. Приходять нові автори і зовсім казяться від переглядів і підписників “старих акул” з зовсім таки не затійливми сюжетами і персонажами. Але, чесно кажучи, майте совість! Кожен з таких авторів збирав свою публіку, трудився над постійми і вчасними випусками такого контенту і, я вважаю, заслужено отримує всі привілегії.

  Ще раз для любителів “правильно шляху” чи порадників “з висоти небесного досвіду”. От уявіть, є смертельний поєдинок. І тут один із опонентів впивається зубами в горло іншому, а той, з криком “Це було не по-джентельменськи!” віддає духа. Тепер, майте стримання в описах про взаємопідписку чи форуми взаємного читання, фу-фу-фу, летять помідори і інші тухлі овочі. Тут питання в іншому, потім ці ж люди дивляться на свої підписки і перегляди і десь чути такий голосний звук виття з боліт, як в творі про собаку Баскервілів. Тут напрошується питання, так ви ж самі цього хотіли?)

  Але то не про тих відсотків десять обраних, які в принципі знають, за чим прийшли. Та і вони лізуть всюди з порадами і СТРАШНО НЕГАТИВНО реагують на ідентичні поради для них. В мене є універсальна порада – не слухайте нічиїх порад 🙂 Спосіб більш ніж робочий. До прикладу, згадайте як насаджувалося те ж християнство. Або не так, уявіть собі село в якому всі неграмотні, а завтра їм потрібно буде вставати о п’ятій ранку і йти на обучення грамоті. Опір буде колосальним. До чого я, для того щоб оперувати певними фактами, потрібно перерости певні масштаби, а доти всі способи хороші (в літературних рамках). Звичайно, є певні аторитети-особистості, які стараються формувати правильні тренди і бачать свою місію в тому і честь їм за це хвала, але їх швидше одиниці. Вони вміють бачити об’єкт відособлено, але, як буває у суспільстві, неможливо це повністю зробити, так як хочеш чи ні а якість взаємостосунки виникають. От дали вам хороший відгук – все, якось не хочеться писати правду у відповідь про творчість інших. Так, суб’єктивну, так, не завжди справедливу. Мовчання – золото. Краще, коли пишеш сам хороший відгук і не бачиш примітивності власної праці 🙂

  Найгірше, що може з вами трапитися – це коли ви будете дійсно генієм. Чесно. Вас не те що, не зрозуміють, вас будуть боятися 🙂 Це буде щось на межі неадекватності)))

  (Але, як буває у всіх складних речах, це можна буде визначити лише по наслідках і років так за 100. І тут автор не старається писати картину з себе:) поки лише неадекватність нас об’єднує хоча через сто років подивимося)

   Найпарадоксальнішим у всій цій історії є те, що кожен з нас є насправді унікальним. Чесно. І в кожного дійсно є своя історія. І нечесно говорити, що хтось має заслуговувати чогось більшого. Але це безглуздий і моральний та ні в якому разі не правильний підхід. От так.

  Підсумовуючи все оце нагромадження, що важко об’єднати в щось структурне і логічне, завершу. Потрібно вчитися поважати себе і свій час. Потрібно полюбити сам процес.

  Винести на розгляд чи в популярні тренди можна будь-що. А от скільки воно там протримається і куди воно може привести це вже геть інше питання. Хоча і тут не факт. Головне – працювати. Систематично. З часом все має прийти… І робити переви. Життя – це не тільки твори.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оригінал статті на litnet.com: Примітивні роздуми про високе…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення