Меню

Початок у книзі (примітки читача)

Букнет Початок у книзі (примітки читача)

Початок у книзі (примітки читача)

Кожен, хто в книжковому магазині з хвилюванням перебирав на полицях різні видання знає, що вибрати книгу відповідну до власного смаку дуже непросто. Інша річ – якщо знаєш автора. Або, наприклад, ти націлений на якийсь конкретний жанр. Хоча помилки, звичайно ж, можливі.

Розмовляючи з любителями літератури я не раз переконувався, що початкові рядки (зачини) книги грають досить значну роль.

Письменник повинен володіти даром чаклуна, щоб словесною в’яззю, неповторною атмосферою зачарувати, затягти читача.

Іноді вдалі зачини книг відкладалися в пам’яті. Таких дуже багато, але можна навести кілька характерних прикладів.

У мене під рукою Василь Шкляр і його містичний роман «Кров кажана». І ось його початок.

 

«Того дня я принесла із лісу гада, а вночі загинув мій чоловік…

Не знаю, чи то була отруйна змія, чи вуж, адже водяні вужі не мають жовтих “вушок”, але досі тіло береться сиротами, коли згадаю, як, повернувшись додому, ще в холі розстібнула на сумці блискавку і вгледіла скручену там гадюку».

 

Не знаю, чи є читач, який після такого вступу спокійно захлопне книжку. Хіба, можливо той, хто на дух не пересить змій і всіляких гадів. Але письменник в своєму тексті передвіщає загадку, яку буде силитися відгадати читач.

 

А ось зачин роману Дмитра Бикова.

 

«Є будинки, в яких ніхто не був щасливий. Такий будинок сам собі не радий. Стоїть він на міській околиці, в кінці кривої вулиці, перегородивши її і означаючи собою глухий кут. Тут кінець міста, початок хаосу. Всякий, хто заблукав сюди, хоче вийти геть звідси. Такий будинок стоїть осторонь від життя, в складці часу, збудований похмурою, темною людиною, яка вчинила ганебну помилку в саму мить народження і яка усвідомлює, що виправити її неможливо». («Остромов, або учень чародія»).

 

І знову перед нами вельми загадковий текст. Уявляються такі собі старовинні будинки на глухих вуличках десь на задвірках. Хто їх будував? Чому в цих будинках ніхто ніколи не був щасливий? Чому вони знаходяться в якийсь «складці часу»?

 

Письменники минулих століть по-різному починали свої книги. Вони теж намагалися закинути гачок з наживкою для читача, щоб він ковтнув. Хтось закидав ліниво, недбало. Мовляв, а, ладно, я вже і так знаменитий, мене всі знають, читають, проковтнуть і це. Але багато – з прицілом захопити з перших же рядків роману, або дати максимум інформації, необхідної читачеві для затравки.

 

Джеймс Фенімор Купер часто починав з пейзажної замальовки. Пейзажом відкриваються його знамениті «Піонери». Європейський читач, не розпещений екзотикою нового континенту, читав далі текст в усі очі.

 

Так само розпочинає свою розповідь Панас Мирний в романі «Хіба ревуть воли…» З дитинства пам’ятаю картину природи з розділу «Польова царівна». І зустріч парубка з гарною дівчиною. Пейзаж не може не зачарувати.

 

Надворі весна вповні…Скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіп’ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре — погляд так і тоне… З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля…А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок, — тремтить, переливається, застигав в повітрі…»

 

Далі – зустріч з чарівною дівчиною. Хто вона? Чи судилося їм бути разом? Чи покохають вони один одного? Ці питання виникають перед читачем.

 

Шотландський письменник Роберт Луїс Стівенсон довірливо сповіщає читачів, як народилося сама розповідь, яка покладена в основу роману «Острів Скарбів». І цим він привертає читача.

 

«Сквайр Трелоні, доктор Лівсі й решта джентльменів попросили мене розповісти докладно все, що я знаю про Острів Скарбів, усю історію від початку до кінця, не приховуючи нічого, крім розміщення острова, та й то лише тому, що не всі ще скарби звідти вивезли. Отож року Божого 17… я беруся за перо й повертаюся думками до тих часів, коли у мого батька був трактир “Адмірал Бенбоу” і коли під нашим дахом оселився засмаглий старий моряк з рубцем від шаблі на щоці».

 

Відмінний початок, що обіцяє цікаву розповідь від першої особи про якийсь таємничий острів і про моряка зі шрамом. Років в десять це мене дуже захопило. Ну і, звичайно ж, дуже зацікавила карта острова. Шкода, що зараз вона відтворюється не у всіх виданнях. А потрібно було б… Адже роман почався з піратської карти, намальованої Р. Л. Стівенсоном.

 

На мій погляд, майстром відмінних початків творів був письменник – романтик Олександр Грін.

 

«Існує старовинне ворожіння на дзеркалах: дивитися через дзеркало в інше дзеркало, поставлене напроти першого так, що вони дають взаємне відображення – сяючий нескінченний коридор, заставлений паралельними рядами свічок … Одного разу, – було це навесні, о пів на дванадцяту години вечора, – дівчина Джессі Тренган бавилася вищеописаним способом, сидячи одна у себе в спальні» ( роман « Джессі і Моргіана »).

 

Дуже витончений початок! Відразу перед очима постає картинка – дівчина біля дзеркала. Подальше читання обіцяє якісь таємниці, можливо – любов і ненависть, суперництво …

 

А буває, що автор хвилює вже однією назвою першого розділу! І вже ти заінтригований, відірватися від тексту неможливо! Те ж трапилося зі мною в далекому 1988 році в читальному залі дніпропетровської бібліотеки під час читання «Майстра і Маргарити» Михайла Булгакова.

 

«Розділ 1. Ніколи не розмовляйте з невідомими

 

У пору спекотливого весняного заходу сонця на Патріарших ставках з’явилося двоє громадян. Перший з них — приблизно сорокарічний, зодягнутий у сіреньку літню пару, — був малого зросту, темноволосий, вгодований, з лисиною, свого респектабельного капелюха пиріжком ніс у руці…»

 

Зверніть увагу вже на назву розділу, вона викликає відчуття таємниці.

 Далі дуже точно описуються ці громадяни, передано їх діалог, потім відбувається зустріч з якимось іноземним професором – не відірватися! Начебто нічого особливого, а загадка є!

 

Ще один сучасний письменник, один з кращих в Європі – Карлос Руїс Сафон (Іспанія). Скільки загадок, таємниць пригод, містять його романи «Тінь вітру», «Гра янгола».

А ось початок «Тіні вітру»:

 

«Я досі пам’ятаю той день, коли батько вперше привів мене на Кладовище забутих книжок…Ми крокували барселонськими вулицями, над якими нависало шатро ще попелястих небес, хоча над бульваром Святої Моніки вже розгортався мідний вінець світанку.

— Даніелю, ти маєш зберегти те, що сьогодні побачиш, у таємниці, — попередив мене батько. — Навіть від Томаса. Від усіх».

 

Тримаючи в руках таку книгу не можливо її кинути читати! Здається вона сама знайдена на таємничому Кладовищі забутих книг!

 

Чесно кажучи, я не дуже люблю, коли твори починаються зі звертання героя до когось, або з діалогу. Тим не менш, є кілька творів, де це дуже доречно.

Згадаємо класичний твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

 

«— А повернись-но, синку! Цур тобі, який ти чудний! Що це за попівські підрясники на вас? І отак би то всі в академії й ходять?

Такими словами зустрів старий Бульба двох синів своїх, що вчилися в київській бурсі й оце приїхали додому».

 

Тут тільки в одному абзаці – психологія героя, його світ. Це треба вміти, це справжня майстерність.

І ще один приклад. Тут діалог.

 

«- Ми піднімаємося?

     – Ні! Навпаки! Ми опускаємося!

     – Гірше того, містер Сайрес: ми падаємо!

     – Викинути баласт! »

 

 Це початок ще одного цікавого роману Жюля Верна «Таємничий острів».

 

У мене було ще заготовлено декілька захоплюючих початків книг, але … не можна осягнути неосяжне. Всього ж не перерахуєш, адже про те, що подобається можна розповідати годинами.

 

2019 рік.

2020 рік (доповнено і виправлено).

Оригінал статті на booknet.com: Початок у книзі (примітки читача)

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення