Пост підтримки!

Сьогодні п’ятий день… п’ятий день, як я наважилась зробити крок у прірву, у невідому мені стихію письменництва та самвидава зі своїм першим твором. 

Колись я писала вірші, вітання, тексти, але книги… Це було десь за межею. Щось, чого я точно не вмію і де в мене немає шансів. Але наступивши собі на горло, переступивши всі свої досі непропрацьовані комплекси та обмеження — я це зробила. 

Шістнадцять розділів, близько сорока сторінок побачили цей світ на данний момент. І досі відчуваю жах, але шляху назад вже немає. 

Тож… цей пост підтримки самої до себе та усіх починаюсих авторів, які проходять всі п’ять стадій прийняття, кого долають сумніви чи думки опустити руки. ПИШІТЬ, ТВОРІТЬ, ВИДАВАЙТЕ, якщо цього прагне душа. Бо найголовніше — це власне задоволення та можливість вивільнити думки, а ваш читач вас знайде. Життя одне, тому слідкуйте за серцем. Бо це один з небагатьох способів “мати” світло у такі темні часи.

А ще це пост-подяка усім, хто прочитав, вподобав або додав мою книгу “Очі, в які я закохався” в бібліотеку. ДЯКУЮ! Ви — рушійна сила, натхнення та мотивація. Дякую за довіру до мене та до історії.

Без читача — не буде автора.