Повертаючи багатоголосся. Огляд книжок-фіналістів премії «Зустріч»

2025-10-01 07:00:00 Тетяна Петренко

Літературна премія «Зустріч» уже вп’яте готується відзначити книжку, що сприяє українсько-єврейському діалогу. 3 жовтня стане відоме ім’я переможця. А поки маємо змогу детальніше розглянути кожну з книжок, що потрапили до короткого списку премії. Цьогоріч це художня література, створена як сучасними авторками, так і авторами ХХ століття. Написані українською та їдишем, ці книжки повертають єврейську перспективу бачення ХХ століття, показують, як бачили одне одного українці та євреї, і повертають Україні притаманну їй мультикультурність.

Їцхок Лейбуш Перец. Хасидське

– переклад з їдишу Олександра Уралова, Софія Корн. – Київ: Дух і Літера, 2025. – 320 с.

Якщо постать Шолом-Алейхема є впізнаваною в українському культурному контексті, а його «Тев’є-молочар» з’являється під різними обкладинками на книжковому ринку, то двом іншим батькам літератури мовою їдиш, Менделе Мойхеру-Сфоріму та Їцхоку Перецу, не так пощастило.

 

Оповідання Переца занурені у світ штетла з його фольклором і трагікомічним сприйняттям світу. Ці оповідання повертають нам розуміння того, що відбувалося на українських теренах сто років тому на території смуги осілості. Тальне, Бердичів і його передмістя, Васильків… Усі ці міста наповнені голосами євреїв, доповнюючи наші контурні карти пам’яті. У цих текстах присутнє те, що ми можемо схарактеризувати як суміш єврейської мудрості та дотепності. Оповіданням Переця властива притчевість – вони не повчають, проте весь час розмірковують про життя. У цих роздумах є діалог із кабалою, який перекладачі книжки маркують у примітках. Для читачів, занурених у цей контекст, Перец відкриває простір для діалогу. Для ширшого загалу ці оповідання радше нагадують фольклор: вони маскуються під народну мудрість, і можна собі уявити, як читачі переказували ці оповідки, відкидаючи з них шари хасидського інтертексту.

 

Водночас у цих текстах постає химерне очуднення. Персонажі вперше починають робити нетипову для свого середовища річ – замислюються над звичними речами й ставлять запитання про життя. Через цю рису вони видаються божевільними в очах соціуму. Проте в самому їхньому способі мислення вже проростають паростки поетизму й побутової мудрості. Книжка рясніє специфічними єврейськими святами, словами й обрядами, а разом із ними – численними примітками.

 

Свого часу оповідання Переца перекладав Микола Зеров. Наразі ж видання подає новий переклад, зроблений Олександрою Ураловою та Софією Корн.

Купити книжку

Соня Копинус. Білі кролики

– ВД Орландо, 2025. – 242 с.

«Білі кролики» – дебютний роман авторки, який змальовує дореволюційне життя з його романтичним, але тривожним флером, і єврейську Одесу.

 

«Білі кролики» написані у формі листів головної героїні Соні. Наразі оповідачка вдруге заміжня, чекає на дитину і живе в Афінах. Вона пише листи до друга, в яких проступає не стільки її сьогодення, скільки минуле. Листи для Соні стають способом заховатися в мушлю попереднього життя – набутися в зниклому світі старої Одеси, де героїня щасливо живе зі своїми батьками та переживає велике кохання до старшого на 17 років лікаря. Час, який описує героїня, – час єврейських погромів і початку кінця звичного світу. Оповідачка поступово переживає одне потрясіння за іншим. І оскільки на час погромів батько відправляє Соню з матір’ю до Риму, де Соня має вчитись малюванню, її не сильно зачіпає ця сторінка історії. У Римі дівчина більше переживає за своїх залицяльників і досить опосередковано знайомиться з новинами зі своєї країни. (Зрештою, скільки юних дівчат, яких вивезли з України під час повномасштабного вторгнення, більше цікавляться своїм тут і тепер, новими друзями, адаптацією до нового світу замість постійного читання тривожних новин). Але наслідки погромів Соня бачить на власні очі. Чим далі дівчина відділяється від свого затишного дитинства, тим більше потрясінь чекає на неї.

 

За способом написання цей роман – стилізація під епістолярій початку ХХ століття – може викликати перегуки з російською літературою того часу. Зрештою, за письмом Соні ми вгадуємо її російськомовність (вочевидь, заможна єврейка Одеси говорила російською), та й Толстого з Достоєвським як свою звичну лектуру вона згадує неодноразово.

Купити книжку

Століття присутності. Упорядниця Христина Семерин

Єврейський світ в українській короткій прозі 1880-х–1930-х

– Київ: Дух і Літера, 2024. – 680 с.

Євреї повсякчас були персонажами української літератури, і з часом цей образ змінювався. Певно, найвпізнаваніший образ єврея в літературі – це образ корчмара чи лихваря, на якого герої книжок постійно мають зуб. Антологія, яку впорядкувала Христина Семерин, дає змогу побачити також інші виміри єврейського життя в українських текстах кінця ХІХ – початку ХХ ст.

 

Ця антологія зібрала тексти, в яких закарбувався втрачений для нас світ євреїв, що становили добру третину населення багатьох містечок. Якщо за втраченим світом австро-угорських «золотих часів» ми, здається, вже відсумували, то, можливо, час побачити ще один пласт власного зниклого світу.

 

Оскільки в часовому зрізі ці тексти збігаються з оповіданнями Переца, стає видно, наскільки цей світ відрізнявся зсередини й зовні. Для українських авторів світ штетлу – такий самий екзотичний, як світ гуцулів для Коцюбинського чи світ кримських татар. У той час як оповідання Переца пересипані цитатами зі священних книг, відсилками до обрядів і свят, українські тексти значно економніші у вжитку специфічної єврейської обрядовості.

 

Ця антологія є цінною, бо вона показує українську цікавість до єврейського світу. На відміну від імперського підходу, це не спосіб зрівняти культури. Це радше обережна цікавість до іншого, з яким живеш поруч, співчуття й зачудування. З більш відомих текстів тут є оповідання Івана Франка – він звертався до образів євреїв і у своїх бориславських оповіданнях, і в хрестоматійних «Перехресних стежках». Є також оповідання Михайла Коцюбинського «Він іде!» – хрестоматійний український текст про жах єврейських погромів. Але поряд із ними тут подані прекрасні образки Модеста Левицького, мало знаного українськими читачами автора. Левицький був лікарем, товаришував з Косачами та Чикаленком. У своїй лікарській практиці він мав змогу бачити закрите єврейське життя й змальовувати його у своїй прозі.

 

Тож для читачів ця антологія не лише відкриває єврейське життя крізь оптику класиків, а й дає шанс познайомитися з новими для себе авторами української прози.

Купити книжку

Елі Шехтман. Ґойрл. Кільця на душі

– переклад Альма Шин – Апріорі, 2023. – 448 с.

Елі Шехтман народився на початку ХХ століття на території теперішньої Житомирської області. Він належить до тих євреїв з України, яким вдалося вижити в часи Голокосту і сталінських чисток та описати у своїх книжках світ зниклого сьогодні життя у штетлі й митарства, крізь які проходили євреї ХХ століття.

 

Роман побудований у формі спогадів старого письменника про своє життя — від дитинства на Поділлі й до переїзду в Ізраїль. У своїй оповіді автор рухається не зовсім лінійно, а ніби шар за шаром знімає з себе спогади. З єврейської перспективи його героя відкривається споглядання політичних змін — величезна радість від звістки про повалення царя, надія, що дружина Володимира Винниченка, голови Директорії УНР, є єврейкою, що здавалося втішним сигналом для єврейського народу, і прихід антисемітизму.

 

У сучасному контексті, коли зростає інтерес до перепрочитання історії ХХ століття крізь призму родинних історій і без імперського нальоту, ця книжка є і цікавою, і корисною. Тільки після повномасштабного вторгнення ми починаємо всерйоз перепрочитувати революційний початок ХХ століття та відлущувати з підручників історії шари пропаганди. Тож чути голоси «наших інших», для яких Україна була домом, є нашим обов’язком. Без цих фрагментів історії й без книжок про єврейський досвід ХХ століття в Україні наше бачення минулого лишається фрагментарним і замуленим.

Купити книжку

Мія Марченко, Катерина Пекур. Діти вогненного часу

– Readberry, 2024. – 640 с.

Ця книжка найбільше вибивається з ряду короткого списку «Зустрічі», оскільки вона найглибше занурена в сучасність. Це фентезійний роман, побудований у двох площинах. Історична реальність – початок повномасштабного вторгнення, яке зігнало тисячі людей на київський вокзал у пошуках шляхів втечі від війни. Фентезійна площина – еклектичний, примарний Київ, населений усілякими фантастичними створіннями. Це Київ, у якому змішалися всі його історичні шари. Тут ми бачимо представників різних національностей і професій, істот, що говорять мовами різних декад і століть.

 

Як і інший відомий фентезійний роман про Київ – «Лазарус» Світлани Тараторіної – «Діти вогненного часу» працюють із багатонаціональним Києвом. Тож у цьому романі присутні також євреї, завдяки яким головні герої, зокрема, отримують власного голема. Та й сам Авіхая, майстер-големник, який фігурує в історії, виявляється пов’язаним із головною героїнею. Як плату за голема він просить її переповісти історію, і дівчина згадує про листівки, що лежать удома, в яких — о химерний збіг! — є абревіатура з імен дітей Авіхая. Тож як би дівчинка після цієї зустрічі не тікала від големника, в неї лишатиметься щось, що майстер жадає понад усе.

 

Як повторюється в цьому фентезі, елементи світу Завокзалля існують доти, доки є пам’ять про них. Тож поки ми не припиняємо переглядати старі фото євреїв, згадувати, де був Євбаз, пам’ятати, які риси мав єврейський Поділ, доти цей світ існуватиме. Принаймні — у загадковому світі Завокзаллі.

Купити книжку

 

Цей матеріал створений за підтримки премії «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія»™. Спонсором премії є канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE) за підтримки ГО «Форум видавців». UJE діє з 2008 року задля зміцнення та поглиблення стосунків між двома народами.

Оригінал статті на Suspilne: Повертаючи багатоголосся. Огляд книжок-фіналістів премії «Зустріч»