От тепер можна казати, що я не жалію Каміля…

Хто там переживав за долю головного героя книги “Новий наложник шейха”? Оце якраз та глава, де можна переживати…

А ще для тих, кому я обіцяла, що в тексті будуть тільки ніжності і жодних “гострих” моментів:

Ця розмова відбувалась тоді, коли другої частини ще в плані не було…

Отже:

Уздовж аркад уже зібралися всі мешканці гарему. Наложники в тонких шатах, охоронці, служники — й усі дивилися на нього.

Каміль відчув на собі десятки чужих поглядів, від байдужих до зацікавлено-задоволених. У центрі подвір’я височів одинокий стовп, до якого його й вели.

— Щ-що?.. Що це? Навіщо? — питав Каміль, судомно хапаючи повітря.

Ситуація з кожною секундою подобалась йому все менше…

Біля стовпа вони зупинились.

— Знімай сорочку! — пролунало поруч.

А ШІ передавав привіт і просив мене писати нормальні книги, які можна спокійно ілюструвати, а поки маємо що маємо:

Приємного читання! ❤

Ваша Чарівна Мрія