Остання можливість…

2025-12-07 11:51:42 Софія Чайка

Вітаю, мої любі читачі!)

Зазвичай звертаюсь до вас увечері, але з теперішнім графіком та погодою вечір починається вранці) Тож сьогодні ви маєте останню нагоду придбати передплату за низькою ціною. Поступово ця історія добігає кінця, тож дуже скоро ми прощатимемося з улюбленими героями. 

У мене є до вас запитання. Казки любите?)

Не той чоловік

ФРАГМЕНТ

— Обережно, — промовив Мартин, підтримуючи Надю за талію.

Вони щойно повернулись з обіду, який несподівано перейшов у вечерю, і тепер намагались підійнятись на другий поверх, не вмикаючи світла на першому. Це була недалекоглядна ідея, бо навкруги панувала темрява, й рухатись доводилось практично напомацки. Проте рухатись таким чином виявилось весело.

Принаймні Надя періодично спотикалась і тихенько хихотіла, хоча й не пила нічого міцнішого за чай. Чомусь після розмови з Богданом їй стало простіше дивитись на Зосю й не дратуватись. У всякому разі не так сильно. Тож про ревнощі мова не йде. Взагалі.

Надя попрямувала догори першою, абсолютно не боячись, що впаде — бо позаду йшов Мартин. Він не дав би їй впасти за жодних обставин. Надя ні на мить в цьому не сумнівалась.

Вона вкотре перечепилась й цілком могла клюнути носом у дерев’яні сходинки, але Мартин знову її упіймав.

— Ти прямо сова, — зауважила вона весело. — Чи хто там бачить у темряві?

— Кішки, собаки, змії, жаби та… сови.

Останнє слово пролунало десь біля її вуха, обдаючи шию гарячим подихом. На якусь мить Надя завмерла, очікуючи на поцілунок. Це було неймовірно, але їй хотілося, щоб Мартин її поцілував. Проте цього не сталось, і Надя рушила далі.

Намагаючись не показати недоречне розчарування, вона промовила:

— Ти точно не жаба, і не змій. Щодо решти… Мартине?

— Агов?

— Визнаю тебе совою, — промовила вона урочисто, ніби посвячувала в лицарі.

— Сова чоловічого роду — це пугач, — видав Мартин, а в його зазвичай спокійному тоні відчувалась усмішка. Надю це потішило, і вона розсміялась голосніше.

— Ой ні! Пугач — це точно не про тебе, — вони нарешті опинились у спальні. Тут було трішки світліше, бо до віконечка в похилому даху зазирав круглий, наче паляниця, Місяць. — Тобі не пасує таке прізвисько. Ти — не такий.

— Тоді який? — раптом поцікавився Мартин.

Надя підійшла до ліжка — і розгубилась. Поки чоловік стояв за її спиною, Надя була сміливішою.

— Ну… — вона замислилась, намагаючись підібрати слова. — Ти — врівноважений, розумний, а ще надійний…

— Ти хочеш сказати — нудний, — вимовив Мартин і стягнув з себе светр. Потім футболку. Навіть в темноті було помітно, що Мартин дуже гармонійно складений, хоча й доволі худорлявий.

Надя зрозуміла, що він чекає на відповідь, і трусонула головою, намагаючись впорядкувати думки.

— Я такого не казала, не вигадуй. Ти зовсім не нудний. — З незрозумілою для неї причини Надя не могла відвести від чоловіка погляд і сподівалась, що в темноті він цього не помічає. — Тобі не холодно? — поцікавилась вона, коли пауза помітно затягнулась.

— Ні, — Мартин нарешті рушив з місця. — Я — в душ. Заодно вода в бойлері краще прогріється.

Він знову турбувався про неї.

— Так. Звісно! Я — за тобою. Тобто, після тебе…

Ці слова одразу примусили Надю згадати про Андрія і свій перший раз в душі. Яка ж вона була необережна…

Цікаво, якби не історія з Андрієм, чи звернула б вона увагу на Мартина? Адже він завжди був поруч. Чому вона його не бачила? Тобто, бачила, але не придивлялась. А Мартин, як виявилось, он який… А тепер він поїде за кордон, і вони майже не бачитимуться, бо й причин для цього не буде. Тобто, їх можна вигадати, але усі вони лише для замилювання очей рідним. Не може ж вона тепер сказати, що передумала й хоче справжнього сімейного життя. До того ж вона вагітна від іншого. А ще пообіцяла Мартину, що після весілля він буде вільний…

Надя завмерла, споглядаючи на Місяць.

Невже вона справді про це подумала — про справжній шлюб з Мартином? Звідки ці дивні й невчасні думки? Адже між ними немає кохання, та й спільних планів на життя — теж.

— Цей шлюб… Він — неможливий, — промовила вона кудись у всесвіт й навіть зачекала, щоб той їй заперечив. Але ні — всесвіт мовчав. — Буде так, як буде.

Надя зітхнула й увімкнула обігрівач…

Пізніше, коли вони обоє вже намагались заснути, принаймні Надя — так точно, вона знову згадала про дитину, яка в ній зростала. Надя приклала долоню до живота й спробувала це уявити, адже з кожним днем маля ставало все більшим, нехай навіть і на трішечки.

У якусь мить Надя відчула в животі рух. Коротенький, але він примусив її завмерти. Це точно не могла рухатись дитина. Ще занадто рано.

— Мартине, ти спиш? — поцікавилась вона тихенько.

— Ні.

Він ліг на спину й поглянув в її бік.

— Ти випадково не знаєш, в який термін починає рухатись плід?

— Десь на сьомий-восьмий тиждень вагітності, — промовив Мартин, а схвильована Надя негайно розвернулась до нього.

— Так рано? Я чомусь думала, що це відбувається пізніше.

— Багато хто так думає, і правильно робить, бо в цей термін плід рухається дуже слабенько. Зазвичай вагітні відчувають рух між вісімнадцятим та двадцятим тижнем. Можуть, звісно, і раніше. Все індивідуально.

— Але під час ультразвукового обстеження рух буде видно, вірно?

— Можливо. Я не спеціаліст з діагностики вагітності.

— Мені все одно треба це зробити. Знаєш, я щойно зрозуміла, що хочу побачити свою дитину, нехай і під час ультразвукового обстеження, — рішуче заявила Надя.

— Гаразд. Підемо. Разом.

Надя знову лягла на спину. Разом — це добре. Спокійніше.

— Знаєш, я ніколи не міркувала про те, чи хочу дитину. А тепер зрозуміла, що хочу її — ось цю маленьку дівчинку всередині мене, — мрійливо промовила Надя.

— Дівчинку? — перепитав Мартин.

— Ага. Чомусь я вірю, що це буде дівчинка. А ти? Ти мріяв про дітей?

— Завжди хотів мати велику родину. Ну, як велику? Скільки вдасться. Коли народилась Соломія, мені було майже дев’ять, тож я добре пам’ятаю, як її принесли в наш дім. Оце піднесення, яке панувало тоді в нашій родині, забути важко. Виховання дітей, звісно ж, завдання не з легких, але ось ці маленькі янголята й трішки бісенята у сім’ї — справжнє щастя.

— Ти так про це говориш… Я прямо заздрю. В мене подібних спогадів немає.

— Скоро з’являться, — зауважив Мартин, а потім додав: — Я тут подумав і вирішив трішки затриматись з поїздкою за кордон.

Ого! Чому?

Проте Надя не наважилась про це запитати.

— А… коли ти мав туди прибути?

— На початок жовтня.

Тому він і поспішав одружитись…

— А тобі нічого не буде за затримку? Там не дуже суворо в цьому плані?

Мартин помовчав, перш ніж сказати:

— Нічого страшного не станеться. В крайньому разі поїду наступного року.

Що ж це означає? Мартин заради неї хоче відкласти омріяну поїздку, чи не поспішає, щоб не виникали запитання, чому він поїхав за кордон мало не після весілля? Але віддуватись за усе в будь-якому випадку доведеться їй, і Мартин це розуміє.

Надя вже й не знала, що подумати, і розпитувати остерігалась, адже перед весіллям вони ні про що подібне не домовлялись.

Раптом вона усвідомила, що замерзла, і не вигадала нічого кращого, як підсунутись Мартинові під бік. А він просто обійняв її й підтягнув до себе ще сильніше. Це виявилось приємно.

— Що ж тепер буде? — зітхнула Надя.

— Пропоную не віщувати. Буде, як буде, — глухо пробурмотів Мартин.

— Згодна, — промовила Надя й влаштувалась на його плечі зручніше. Вона й сама постійно так думала.

 

Бережіть себе!

Софія

Оригінал статті на Букнет: Остання можливість…