Нове оповідання “Цілитель”

2021-01-04 16:23:50 vitaly.dulenko

Нове оповідання “Цілитель”

Давненько ж я нічого не викладав!.. Треба виправлятися.

***

— Давай, погнали!

Вітька кинувся вперед, а ми за ним.

— Куди так бігти? — хекав Артем. — Ще поки зберуться.

Ми поспішали на майдан біля районного будинку культури, який усі називали Білий дім через колір цегли. Звідти лунав гомін юрби, що зібралася подивитися на чудо — виступ справжнього цілителя, брата Еудора. Його тонке обличчя з пронизливими темними очима дивилося на мешканців з барвистих об’яв, що обліпили усе містечко. «Зніму прокляття, вилікую хвороби, приверну успіх та відверну невдачу у вашому житті», — обіцяли величезні літери.

Уже чималий натовп зібрався біля спеціально збудованої сцени. Чоловіки курили та спльовували, розтираючи плювки черевиками. Жінки перекладали із руки на руку сумки та перемовлялися, поглядаючи на дітей, що нишпорили юрбою.

Початок виступу призначили на сьому годину вечора. Хоча над деревами вже виднівся блідий місяць, та сонце ще не зайшло, і було світло і тепло.

— Бач, ще не почалося, — відсапувався Артем, спершись руками об коліна.

— Бачу, — відрізав Вітька.

Ми просвердлилися крізь натовп ближче до постаменту. Грубо обтесані дошки пахли свіжою деревиною. На сцену занесли стійку з мікрофоном, який використовували під час урочистих святкувань. По краях сцени височіли здоровенні, в мій зріст, чорні динаміки.

Початок затягувався. Над майданом лунали розмови, сміх, лайка. Народ почав нетерпляче підганяти організаторів.

— Починайте! — вигукнув якийсь чолов’яга, і всі засміялися.

— Чого так довго? — протягнув Артем, найменший у нашій компанії. Його руда голова ледь стриміла над сценою, неспокійно оглядаючись навколо.

— Та що там чекати? — Вітька презирливо скривися, оголивши вибитого в бійці зуба.

— Так цікаво ж, — встряв я. — Раптом чудо побачимо.

— Яке чудо? Надувайлівка, як вона є.

Суперечку перервав незнайомий чоловік, одягнений у білу хламиду. Він підійшов до мікрофона, промимрив щось нерозбірливе й пішов у інший бік. Назустріч йому піднявся високий, як баскетболіст, чоловік з об’яви. Він, щоправда, мав не таке тонке обличчя, як на зображеннях, але очі були такими ж пронизливими й темними. Здавалося, що то дві діри, у яких живе щось дике та нестримне, що так і рветься на поверхню.

Читайте продовження тут https://booknet.com/uk/reader/clitel-b302359

Оригінал статті на Букнет: Нове оповідання “Цілитель”