Нове оповідання “Тунельний працівник”
2021-02-10 08:19:13 vitaly.dulenko

Нове оповідання “Тунельний працівник”

Хто скучив за страшними історіями, ось вам свіженьке — “Тунельний працівник”.

* * *

— Заповніть заяву, — працівниця відділу кадрів міського метрополітену протягнула Давиду аркуш. — Також мені потрібен паспорт, ідентифікаційний код, шкільний диплом, трудова та медична книжки.
«Довідка з ЖЕК та аналіз сечі», — продовжив подумки студент, копирсаючись у рюкзаку.
Працівницю звали Анжела Владленівна. Вона неквапливо передивлялася документи, які дав їй Давид, потім також неквапливо робила ксерокопії.
У цей час Давид Загорський, студент третього курсу, майбутній психолог і теперішній шукач підробітку, заповнював заяву ручкою, що погано писала. Перед ним лежав затертий примірник, весь до пари кабінету: старі, ще радянські меблі, рипучий паркет, вкритий вицвілим лінолеумом, що загинався на краях. Кондиціонера не було, і ледь помітний вітерець, що проникав крізь відчинені вікна, не справлявся із липневою спекою. Біля столу торохтів і крутився з боку в бік вентилятор, розганяючи гаряче повітря.
— Ви ознайомилися з умовами роботи? — суворо запитала Анжела Владленівна, коли почалася співбесіда. — Виключно нічні зміни, п’ять ночей підряд. Премія, компенсація шкідливих умов праці та нічні. Усе зрозуміло?
Давид кивнув.
Анжела Владленівна продовжила.
— До ваших обов’язків входить ремонт і реконструкція тунельних споруд. Промивати мармур від сольових нашаровувань. Очищувати з’єднання від корозії та бруду.
Вона почекала секунду й пояснила:
— Треба працювати ганчіркою та пилососом.
І із сумнівом глипнула на студента.
— Зрозуміло, — не повів бровою той. Робота марудна, але ж робота.
— Яка у вас освіта?
— Неповна вища.
— Спеціальність?
— Психологія.
Працівниця зневажливо пхикнула.
«Уявляю психолога, що лазить тунелями метро, копирсаючись у бруді», — прочитав у її очах Давид. Але йому було все одно. Криза, компанії банкрутують, а про заробіток для студентів годі й говорити. Він перебивався випадковими халтурами: вантажив цеглу, роздавав листівки, копав землю. Грошей вистачало на їжу та дрібні радощі, але прийшов час платити за гуртожиток. Звернутися до батьків по допомогу він не міг, бо знав, що тим самим зараз скрутно, тож викручувався, як міг.