Не лише спалення відьом: як про свій час говорить середньовічна література

Не лише спалення відьом: як про свій час говорить середньовічна література

Європейське Середньовіччя: літературний флорілеґіум. упорядник Борис Щавурський. – НК-Богдан, 2020 – 944 с.

Якби середньовіччя було персонажем сіткому – це був би незграбний бідолаха, який напився під час вечірки й натеревенив зайвого. Всі довкола неправильно його зрозуміли, перекрутили його слова й додали окремим фактам чорноти й похмурості. Згодом середньовіччя взагалі перестали гукати на здибанки, адже ніхто не хотів перебувати в одному приміщенні з дивакуватим чумним неуком.

Сьогодні прикметник «середньовічний» позначає масові страти науковців, переслідування відьом, помиї, що ллються з вікон, і тотальну антисанітарію. Щойно у суспільстві стається резонансна подія небаченої жорстокості або неосвіченості – звідусіль долинають крики й стогони на кшталт «та це справжнє середньовіччя!». Але чи справді середні віки такі страшні й темні. Відповідь на це питання може дати хрестоматія «Європейське середньовіччя: літературний флорілеґіум» від видавництва «Навчальна книга – Богдан», упорядником якої став поет і літературознавець Борис Щавурський.

 

У цю книжечку, вагою майже тисячу сторінок і понад три кілограми, уміщені уривки видатних творів з 15-ти країн, а також їхні латиномовні зразки. Твори подані фрагментарно, уривками, лише трохи окреслюючи особливості творчості того чи іншого автора, країни чи відтинку часу. Такий підхід, з одного боку, не дозволяє вам зробити фаховий аналіз окремого тексту, якщо ви літературознавець чи літературознавця, але з іншого – дає масштаб, який дає можливість розкрити широту різноманіття епохи й поговорити про неї в різних контекстах, наприклад, розвінчуючи певні поширені міфи про Середньовіччя. Розгляньмо найпоширеніші.

Християнські віки

Європейське Середньовіччя наскрізь прошите теоцентричним світоглядом, що не могло не вплинути на культуру цієї епохи. Досить брутальне витіснення християнством язичництва, звісно, було політичними процесом. Проте варто поглянути на цю релігію як на таку, що була революційною для свого часу, такою, що відповідає розвитку суспільних запитів і пропонує простіший погляд на будову Всесвіту, більш гуманні моральні закони. Та разом із тим у середньовічному європейському християнському світі все ж лишалося місце старій культурі, яку неможливо було витіснити з колективного мислення.

Зокрема досить примітним був вплив античності, яка не могла розчинитися за один момент, зважаючи на колосальну інтелектуальну й мистецьку спадщину. «Діяння римські» – текст І-шої половини XIV століття, що фактично є збіркою різної всячини – від анекдотів до невеличких романів, – що мають різні джерела: східні, античні, германські, ранньохристиянські тощо. Кожна оповідка має двоїсту структуру: власне, «оповідка», де викладений сюжет, і «мораль», де цей сюжет трактується з точки зору християнської етики. Іншими словами, cancel culture і толерантну інтерпретацію середньовічні уми здійснювали ще до того, як це стало мейнстримом. Тільки якщо сьогодні ми додаємо у твори мистецтва більше жіночих персонажів, виключаємо гумор про зґвалтування і «вирізаємо» тих осіб, що порушують нову мораль, то «Діяння римські» реінтерпретують сюжети світських чи історичних характерів з точки зору християнської етики, але зберігаючи первинний сюжет.

 

Потужний язичницький культурний пласт репрезентує зокрема ірландська й скандинавська літератури. Наприклад, ірландське християнське Середньовіччя немислиме без природи й традиції друїдів, що відображається, до прикладу, в трактуванні Трійці святим Патриком за допомогою образу конюшини. А якщо у вас не так багато сентиментів до рослинного світу, то ірландці все одно мають те, що підкупить навіть найбільших гейтерів Середньовіччя – котів. Вірш «Чернець та його кіт» – надзвичайно зворушлива анонімна поезія, що оповідає про життя монаха, який живе у келії зі своїм улюбленцем і займається справою свого життя – читанням. Бо що ще треба для щастя, як не книжечки й котики?

У «Літературному флорілеґіумі» велика увага приділяється скандинавській літературі та зокрема «Старшій Едді» й «Молодшій Едді» Сноррі Стурлусона – літературним пам’яткам XIII століття, які не зазнали великого впливу християнської етики. Особливо це помітно в «Старшій Едді», що своїм анонімним походженням більш повно демонструє світогляд давніх скандинавів і зокрема ісландців. Завдяки географічному розташуванню, вони могли собі дозволити довше триматися давніх вірувань. Звісно, нова мораль просочилася навіть на дикі віковічні землі у формі точкової інферналізації Хелю, не без цього. Проте цей пласт літератури на тлі інших європейських середньовічних зразків значно вибивається за своїм ідеологічним наповненням.

 

Але так сталося не з усією скандинавською літературою. Шведська народна балада «Герр Маннеліґ», на відміну від «Старшої Едди», відображає потіжнішу експансію християнства на північних теренах, що супроводжувалася інтенсивними конфліктами й розбратами. У баладі молодий християнин відкидає залицяння палко закоханої у нього тролиці, яка, ймовірно, є образом язичниці. Мовляв, «діло не в тобі, але насправді – в тобі». І цей сюжет яскраво демонструє розрізнення двох світів, неможливість співіснувати й навіть комунікувати. 

 

Нечуттєві віки

Середньовічна людина жила у двоїстому Всесвіті, у системі якого час від часу з’являлася «третя сторона». Наприклад, між Раєм і Пеклом у західноєвропейській культурі виникло Чистилище, що відповідало запитам соціуму, яке прагнуло мати можливість спекатися вічного скніння в гієні вогненній через ордалію – очисний вогонь. Та все-таки подвійна система Всесвіту, що складався з Раю та Пекла, була стабільною. А там, де є пара райського й пекельного, завжди наявна дуальність духовне-плотське, й оскільки духовне превалювало в ієрархії середньовічного світогляду, то тілу завжди перепадало на горіхи (буквально), оскільки воно заважало духовному шляху до пізнання Бога.

Розмови про духовне були своєрідним рівнем офіціозу, що встановлює межі «правильного», «об’єктивного». Та це не означає, що Середньовіччя стерильне у плані опису чуттєвого. Навіть навпаки. Йоган Гейзинга у праці «Осінь середньовіччя» наголошує на тому, що середньовічна людина – людина крайніх емоцій, яка дуже гостро сприймає світ, що зумовлювало патетику, піднесений тон літератури, яка часто духовне намагалася описати за допомогою тілесного. Зокрема уривок зі «Сповіді» Авґустин Блаженний містить надзвичайно емоційні й чуттєві образи: «до Тебе, Боже, Світло серця мого, «хлібе внутрішній уст душі моєї», Сило, що запліднюєш мій розум і лоно думки моєї».  

 

Жартівливі поезії західноєвропейських ваґантів XI-XIV століть (Гуґон, Архіпоет,Філіп Канцлер та інші), любовна поезія міннезанґерів XII-XIII століть (Дітмар фон Айст, Фрідріх фон Гузен, Вольфрам фон Ешенбах тощо), прованська куртуазна лірика XI-XIII стоіть  (Ґійом IX Трубадур, Маркабрюн, Джауфрк Рюдель тощо), лірика французьких труверів XII-XIII століть (Конон де Бетюн, Тібальт IV Шампанський, Рютбеф та інші) – це була лише невеличка частка світської літератури, що зверталася до людської чуттєвості, почуттів і емоцій, що були звернені не до Бога. Наприклад, творчість ваґантів (відома збірка «Carmina Burana», вірш Gaudeamus) концентрується на фривольних темах тілесного, радісного: «Нумо веселімося, / поки молоді ми! / Після юності хмільної, / після старості хмурної – / будемо в землі ми». «Корчемна пісня» – та і взагалі оповідає про гріховні азартні ігри та гулянки з алкоголем, підважуючи, кепкуючи над темою духовного: «без кінця п’ють і без краю / прагнучи душею раю».

 

Проте чуттєвістю не гребували й представники високої полиці. Світський візантійський поет Георгій Пісіда зокрема у «Паплюженні долі» порівнює Долю із танечницею, тобто із танцівницею: «Срамниця мліє, крутиться, ламається, / Підморгуючи млосно і принадливо».

 

Поезія та біографія ірландської королеви Ґормлайт відзначені глибоким і чуттєвим переживанням. Коли жінці наснився її покійний коханий, король Ньялла Чорне Коліно, вона ринулася за ним; у сновидному стані вона впала на балку свого ліжка й нахромилася на тисовий кілок, що пронизав її груди аж до серця. Через це Ґормлайт важко хворіла й перенесла цю травму на поетичну метафору, яку можна побачити у «Віршах королеви Ґормлайт»: «З криком я з ложа злетіла, / втримати Ньялла хотіла. / Тисовий кіл там стояв, він моє ліжко тримав. / Впала грудьми я на кіл – / серце розбив він навпіл».

Лицарські віки

На протиставлення до церковної літератури як панівної за Середньовіччя, також побутує думка про Середньовіччя як суто епоху лицарських і куртуазних романів. Насправді тут варто відмітити, що клерикальність і лицарство – це не так протилежні сили, як два боки однієї медалі, що, знову-таки, відображає подвійну структуру середньовічного Всесвіту. Все дуже просто. Український медієвіст Вілен Горський наголосив, що навпроти святості завжди стоїть лицарство, яке є своєрідним перенесенням небесних ознак на землю.

Тож якщо в Царстві Божому є Архістратиг Михаїл, то на землі є відважний лицар, воїн, який боронить межі мирського царства. До слова, у «Літературному флорілеґіумі» ця ідея відображена майстерно, адже в розділі, присвяченому давньоруській літературі, поряд бачимо «Слово про похід Ігорів» і «Житіє преподобного Олексія, чоловіка Божого», де житіє відображає сюжет про воїна духовного, а «Слово про Ігорів похід» – про воїна земного.

Темні віки

Так сталося, що під впливом масової культури й «наклепів» просвітників, Середньовіччя стало синонімом дикунства, неосвіченості й антисанітарії. Наприклад, усіх без розбору науковців, нібито, спалювали як єретиків, заміщаючи науку теологією, поки на допомогу всьому людству не прийшло відродження і всіх не врятувало своєю красою, гармонією та гуманізмом. Проте завжди варто тримати на олівці, що Джордано Бруно був спалений римською інквізицією у 1600-му році, коли вже вступив у силу світогляд нового часу. Той самий «Молот відьом» був уперше опублікований наприкінці XV століття, а масове практичне застосування теорії відбувалося аж у XVI і XVII століттях. Якось аж незручно, еге ж? Звісно, тут ніхто не заперечує, що представники Середньовіччя час від часу, то тут, то там, звинувачували людей у єресі, проте варто пам’ятати, що люди завжди любили ув’язнювати, катувати й знищувати інших людей і в XII, і в XX соліттях., не говорячи вже про практики самосуду.

Наука й теологія за середніх віків і справді стояли дуже близько, адже освітні центри здебільшого розташовувалися при монастирях і великих храмах, де зокрема й тиражувалися великі церковні книжки, а пізнє Середньовіччя, завдяки зусиллям Івана Федорова і Йоганна Ґуттенберґа,  примітне бумом книгодрукарства. Миколай Коперник був каноником, а Микола Кузанський – теологом і католицьким кардиналом, ченці Києво-Печерської лаври широко застосовували медичні практики, а виникнення першого європейського університету в Болоньї датується XII століттям. Ці та інші фактори не могли не впливати на розвиток наукової, науково-популярної літератури, яка хоч і у специфічний спосіб, але демонструвала різноманіття світу. До прикладу, латиномовна оповідка зі збірки «Діяння римські» «Про різномаїття світу і його дивовижі» описує різні народи в такий спосіб, який ми сьогодні могли б назвати сюрреалістичним.

 

За Плінієм, у Скіфії живуть люди з такими довгими вухами, що вони ними вкриваються; у Лівії є безголові жінки з очима й вустами на грудях, а десь можна зустріти песиголовців, рогатих людей із козячими ногами, людей без носа або прудких ефіопців з однією ногою.

 

Віктор Заславський у передмові до «Літературного флорілеґіуму» згадує про «Шостиднев» Йоана, екзарха Болгарського та «Ізборник Святослава» 1073 року, що розповідали про будову Всесвіту. Також у Середньовічній літературі був популярний жанр подорожей, зокрема «Ходіння» Ігумена Даниїла, де автор описав свою мандрівку до Палестини. У ХІІ столітті математичну науку розвивав у своїх працях давньоруський релігійний діяч і науковець Кирик, а фізіологія й біологія репрезентовані в популярних на Русі збірниках «Фізіологи», «Шостиднев», «Палея» тощо.

Візантійська традиція продукувала тваринний епос («Фізіолог» (міфічне природознавство), «Пулолог» (оповідання про птахів), «Житіє шановного Осла» тощо), що мав повчальну, дидактичну мету. Зокрема текст «Як звірі хотіли та згоди дійти» оповідає про встановлення поділу звірів на травоїдних і хижаків. Англійська літературна традиція ж примітна збірником «Лікування», де маємо закляття «Проти раптового болю» або ж «Замовляння дев’яти трав», що знову-таки відсилає до поганських медичних практик, за які церква могла насваритися пальчиком і сказати «ай-я-яй».

 

Сьогодні, коли вечірки заборонені, а вечори досі довгі, холодні й темні, у нас є можливість переглянути своє ставлення до дивака на ім’я Середньовіччя, щоб наступного разу бути більш приязним до нього. Так, він одягнений яскраво й не завжди до місця. Так, він надто емоційний, старомодний і набожний. Проте він може здивувати образністю, фантазією та широтою й багатством жанрового та образного вираження, яке Борис Щавурський як упорядник зумів передати у «Літературному флорілеґіумі».

Купити книжку на сайті видавництва.

 

 

Оригінал статті на Suspilne: Не лише спалення відьом: як про свій час говорить середньовічна література

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Новенька пара обкладинок. Тиць))

Доброго вечора усім!)

Нещодавно мала змогу створити парочку ось таких ось естетичних одежинок. Можливо, комусь щось припаде до душі:) Якщо впала в око котрась – не соромтесь – пишіть у коментах, а там якось я зв’яжусь з

Наша ВІйна

Ситуація гранично проста, як би хто не намагався викручуватися, мов вуж на сковорідці, говорячи про “перше”, “друге” чи “десяте”.

Портал відверто заявив про свою проросійську та антиукраїнську політику і

Кілька слів і від мене

Я довго думала, чи писати мені цей блог, чи ні. Підозрюю, що після його прочитання можуть у мій бік полетіти “тапки”. Проте ось Влада написала в коментарях до флешмобу, що саме він став поштовхом до такої критичної ситуації,

Фінал історії !!! Візуалізація.

Фінал  «Тільки не він»  !!!

Дорогі читачі, книгу завершено!

Щиро запрошую усіх, хто любить читати залпом, цілу історію.

 

 

 

Подорожуємо разом героями…

 

Невеличка цитата з цієї романтичної

нова книга “З повагою до адміністрації”

До вашої уваги мій новий роман про кохання.

ось тутечки

Перейти до блогу

Нові автори

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng

Tadeй Кількість робіт: 8 Ruslan Barkalov Кількість робіт: 7 AnRе Кількість робіт: 5 Володимир Віхляєв

Віхляєв Володимир Вікторович народився 23 червня 1986 року в смт. Приазовське Приазовського району Запорізької області. Проживає в місті Запоріжжя. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національної асоціації адвокатів України, Спілки адвокатів України, Науково-експертної ради Асоціації адвокатів України. Академік Міжнародної літературно-мистецької академії України Магістр права та менеджменту […]

Перейти до "Нові автори"