Нерозділене кохання як джерело натхнення. Уривок

2021-01-20 19:07:27 Холод Влада

Нерозділене кохання як джерело натхнення. Уривок

Уривок з того, що написала буквально щойно. Щось сумно мені. Прямо дуже. Не знаю… На мене часто впливають події в романах, але цього разу все якось сильніше чи що… Не знаю чого. 

 

Ще коли почув завдання, одразу знав, що буду перемальовувати саме «щастя». Тоді я не був повністю щирий з собою і намалював зовсім не те, що мав би.

Я думав про щастя, як щось зовсім абстрактне, коли насправді прекрасно знав, що саме для мене було б щастям.

Тому сьогодні я таки вирішив зробити це.

Я зайшов в майстерню. Тут нікого не було. Напевно більшість обрала собі малювати екстер’єр чи інтер’єр, щоб малювати «з натури». Це в якомусь сенсі було логічно, бо всіх нас вчили малювати саме з натури, таких уроків було найбільше.

І хоч я і вчився вдома, але проходив ту саму програму, що й вони. Авжеж, не без доповнень дідуся.

З самого дитинства мене вчили, що якщо в людини є талант, то гріх його не розвивати. Саме тому мій власний талант, який помітив дідусь, почали розвивати раніше, ніж будь що інше.

По суті, малювати я почав раніше, аніж говорити чи навіть нормально ходити.

Батьки залишили мене на дідуся з бабусею, а самі займалися тим, чим завжди… Бізнес. Їм ніколи не було особливого діла до мене.

Хоча мене це не надто переймало. Я відчував, що вони для мене по суті чужі люди. Близькими мені були тільки дідусь та бабуся.

Дідусь завжди був суворим, але справедливим. Він ніколи не підігравав мені, не хвалив просто так. Якщо я робив щось погано, то він казав мені про це прямо, та й зараз те ж саме. Особливо зараз, коли бабуся померла.

Насправді, я навіть думав не їхати в резиденцію і не залишати його самого, бо він був єдиною дорогою мені людиною. Але він наполіг, що я мушу їхати, раз виграв. Хитрий лис, подав всі документи за мене, а я ж тоді відмовлявся.

Він казав, що тут я хоч поспілкуюся з однолітками.

 Поспілкувався.

Кляті почуття зовсім вибили мене з колії. Ніколи не вірив в кохання, думав, що це щось накшалт байок, які так люблять дівчата. Мрії про щось велике і світле, вічне і добре. Як на мене, кохання це зовсім не така світла штука. Але в той самий час сьогодні я дозволю собі. Дозволю уявити, що було б якби…

Картина малювалася дуже легко. Чесно, раніше я завжди продумував усе до дрібниць, але зараз… Зараз я просто дозволив підсвідомості вести мене. І не важливо, якими будуть результати.

Мене взагалі ніколи не цікавило це перше місце. Перемагав я лише тому, що більшість завдань, більшість картин, які треба було намалювати, були реалістичної спрямованості.

Але на самому реалізмі виїжджати не хотілося. Я ніколи не славився тим, що мої картини викликали якісь почуття. Ні, вони подобалися людям через відмінну академічну техніку виконання і тому подібне, але навіть дідусь казав, що я малюю як робот…

Що в моїх картинах не відчувається підтексту. Сьогодні я намагатимусь вкласти в картину все. Всі кляті почуття, щоб замкнути їх в ній і більше ніколи не згадувати…

Бо вже зовсім скоро вона поїде і, скоріш за все, ми більше не побачимось. Ми не зможемо бути друзями, це очевидно для мене, та й для неї, напевно, теж.

Можливо, хоча б цією картиною, якщо не словами, я скажу їй…

***

Коли картина була завершена, я усміхнувся. Відчув, що, напевно, це була найкраща моя робота за все життя.

І навіть на душі стало легше. Здавалося, що я віддав якусь частинку себе цій картині. Вилив те, що було всередині, на полотно. Вириваючи по шматочку усе, що було… Повністю, щоб нічого не залишилося.

Я хотів нарешті відчути порожнечу, прямо як раніше. Але розумів, що дивлячись на неї, я тільки більше усвідомлював все те, що відчував.

І тепер не вдасться відмовитися. Будь-хто, хто побачить цю картину, відчує підтекст. Так, нарешті мені вдалося… Вдалося зробити це.

Я насправді був задоволений результатом. Коли подивився на час, то з подивом зрозумів, що біля мене стоять Марк і Марта і роздивляються мою роботу.

У Марти на очі навіть сльози навернулися.

— Що сталося? — тихо перепитав я дівчину.

Не могло ж це бути через мою картину….

— Картина, — тихо сказала дівчина. — Навіть не думала, що ти так вмієш… Не думала, що хоч хтось тут так вміє, — щиро сказала вона.

— Так, вона дійсно не залишить байдужим, — погодився Марк, який був похмуріший ніж зазвичай. — Думаю, всім зрозуміло, хто переможе і сьогодні, і у всій резиденції…

Я почув, як двері до майстерні відкрилися і до нас підходили інші. Три людини. Значить, всі.

І Таня також була там.

Сковтнув слину, а кляте серце забилося частіше. Я не знав, чи хотілось мені, щоб вона зрозуміла все, що я намагався сказати цією картиною…

 

Оригінал статті на Букнет: Нерозділене кохання як джерело натхнення. Уривок