«Неймовірні детективи» Нестайка знову шукають Ципу

«Неймовірні детективи» Нестайка знову шукають Ципу

Неймовірні детективи. Частина 2. Ципа зникає вдруге / В. З. Нестайко. — Харків : Видавництво «Ранок», 2020. — 288 с.

Двоє друзів, Женя та Вітасик, знову опиняться в гущавині детективних загадок. Чи вдасться хлопцям і цього разу вибратися з халепи? Чи не забракне їм відваги та кмітливості? Книжка «Неймовірні детективи» це поєднання відразу двох творів класика української літератури Всеволода Нестайка під однією обкладинкою.

У день народження письменника читаємо уривок з детективу «Ципа зникає вдруге», у якому ми дізнаємося, хто такий капітан Пилипей, яка дивовижна пригода з ним сталася, а також про те, до чого тут капітан Попенко.

РОЗДIЛ I

Перша поява Ципи.

 

Випадок з капітаном Пилипеєм.

 

Пошуки починаються.

 

Почалася ця дивовижна історія з випадку настільки ж несподіваного, наскільки й комічного. Шестикласники Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, ховаючись за парапетом набережної, спостерігали за кормою трипалубного красеня-теплохода «Квітка-Основ’яненко». Там стояв капітан Семен Іванович Пилипей і про щось розмовляв із матросом Платошею. Капітан був високий, стрункий, статурний, у сліпучому кремовому кітелі і неймовірно прекрасному кашкеті з таким самим кремовим верхом, чорним околишем, золотим крабом і золотими позументами на чорному лакованому козирку.

 

Матрос Платоша у засмальцьованій тільняшці й лиснючих кльошах поряд із капітаном мав вигляд, наче гидке каченя поряд із білим лебедем. Хлопці боляче це переживали, бо матрос Платоша був, можна сказати, їхнім другом — вони упродовж трьох останніх днів ловили разом рибу з десятого причалу, де майже ніколи не швартувалися кораблі. Сьогодні Платоша обіцяв пустити їх на свій теплохід, поки до посадки ще було кілька годин і обстановка дозволяла. Тому хлопці з нетерпінням чекали, коли ж капітан нарешті добалакає й піде.

 

Капітан добалакав, але не пішов. Навпаки, пішов Платоша. Певне, капітан кудись його послав.

 

А сам капітан витяг люльку, натовк її тютюном і запалив. Звідти війнув вітерець, і до хлопців долинули пряно-медові солодкі пахощі. Хлопці перезирнулися й заздро зітхнули.

 

Й хіба можна було не зітхнути заздро, дивлячись на втілення мрій усього хлоп’ячого народу земної кулі.

 

І тут на кормі за спиною отого втілення раптом з’явився хлопчик. Женя й Вітасик із таким захопленням дивилися на капітана, що навіть не встежили, як і звідки хлопчик з’явився. Побачили його вже тоді, коли він підходив до капітана ззаду. Хлопчик був такого ж віку,

 

як і вони, мабуть, теж шестикласник. Худий, гостроносий, капловухий, із рудим настовбурченим чубчиком. Він обійшов капітана, глянув на нього ззаду і сказав:

 

— Пилипей? Здоров! Привіт тобі від Вороного!

 

Женя й Вітасик почули слово в слово те, що він сказав. Хоча коли капітан говорив з Платошею, не чули анічогісінько. Теж річ дивна…

 

Але те, що відбулося потім, було просто фантастично. Капітан вирячився на хлопчика з таким жахом, який буває тільки в кіно. Щелепа його одвисла, очі мало не вилізли на лоб.

 

— Ципа? — прохрипів капітан.

 

Женя й Вітасик теж це почули дуже чітко.

 

— Я! — весело сказав хлопчик.

 

— Ні! Ні! Ні! — капітан у паніці швидко позадкував, перечепився об фальшборт, який був йому трохи вище колін, і, змахнувши руками…шубовснув у воду.

 

Женя й Вітасик тільки побачили, як неймовірно прекрасний капітанський кашкет, наче чайка, злетів із його голови, плавно опустився на воду і загойдався на хвилях.

 

— Людина за бортом! — дзвінко закричав Ципа, схопив рятівний круг і кинув у воду.

 

І майже тієї ж миті згори, з верхньої палуби кинувся у воду матрос у кльошах і в тільняшці. Ще коли він летів у повітрі, хлопці зрозуміли, що то був Платоша. На набережній уже юрмилися цікаві і, перехилившись через парапет, збуджено вигукували: 

 

— Га?

 

— Де?

 

— Хто?

 

— Що?

 

— Потонув!

 

— Скинули!

 

— Та ні! Щось украв і тікає!

 

— Держи!

 

— Лови!

 

— Хапай!

 

— Он-он! Виринув!

 

І звідки вони тільки беруться, ті цікаві?

 

Щойно нікого не було — мить! — і вже цілий натовп.

Капітан, мокрий як хлющ, одфоркуючись, вилазив на гранітні сходи.

 

За ним, переможно тримаючи в руках капітанський кашкет, вигулькнув із води Платоша.

 

— Семене Івановичу! Що таке? Як же це ви? — Платоша намагався говорити співчутливо, але губи мимохіть розтягалися у посмішку.

 

— Та хай йому біс! Перечепився… ненароком…Тьху! — ніяково одмахувався капітан і нервово крутив головою.

 

Хлопці теж роззирнулися.

 

Та ні на кормі, ні серед людей на набережній Ципи не було. Ципа зник.

 

Платоша, закинувши назад голову, замахав нагору до цікавих, що позвішувалися з парапету:

 

— Ну чого? Чого? Розходьтеся! Видовище влаштували! Цирк вам, чи що? Чуєте — перечепився капітан ненароком. Виробнича травма. Розходьтеся! Ну! От безсовісні! Ідіть-ідіть!

 

Та натовп розходитися не поспішав.

 

— Ха-ха! Капітан!

 

— Шубовснув! Ха-ха-ха!

 

— Оце капітан!

 

— З власного корабля падає!

 

— Ха-ха-ха!

 

Безжальний народ цікаві. Особливо у натовпі, в гурті. Батька рідного не пожаліють — засміють.

 

І тільки тоді, як Платоша з капітаном сховалися на кораблі, люди почали розходитися. Та й то неквапом, жваво обговорюючи кумедну подію.

Чи їм робити нічого? Чи вони ніде не працюють? Наче немає в них ні обов’язків, ні інтересів ніяких. Тільки й блукають по місту, чекаючи, поки щось десь станеться, щоб одразу збігтися і загаласувати збуджено…

 

Набережна вже порожніла, а Женя й Вітасик усе ще не йшли, сподіваючись, що Платоша вийде до них, як обіцяв. І таки дочекалися.

 

Платоша збіг по трапу сухий, чистенький, молодецький — у новій тільняшці і напрасованих, видно святкових, кльошах.

 

Підбіг до хлопців:

 

— Братва! Вибачайте, сьогодні нічого не вийде… Ви ж, мабуть, бачили… — і усміхнувся багатозначно.

 

— Бачили,— одночасно сказали обидва.

 

І тут же розказали все, що бачили й чули.

 

— Ципа? Гм… Інтересно! — Платоша підняв брови і схилив голову набік.— Мені теж здалося, наче на корму шмигнув якийсь хлопець, як я вийшов. А капітан запевняє, що на кормі нікого не було, що він просто прикурюючи позадкував, перечепився об фальшборт… Інтересно!

 

— А що за людина ваш капітан? — спитав Женя Кисіль.

 

— Питаєте! Молоток! — Платоша підніс догори великий палець.— Вища кляса!

 

— Не боягуз? — спитав Вітасик Дорошенко.

 

— Та ви що?! Як то кажуть, пройшов вогонь, воду й мідні труби. І пожежі на кораблі гасив, і тонув, і виринав, і з піратами бився… Всього було! Дай Боже вам бути такими боягузами, як він.

 

— А чого ж він так злякався? — здвигнув плечима Женя.

 

— То вам здалося. Не злякався, а просто…хто його зна…

 

— Обом одразу здалося? Так не буває,— сказав Вітасик.

 

— Ну… не знаю,— розгублено розвів руками Платоша. Потім подумав і сказав: — Хлопці! Треба було б того Ципу відшукати. Я б і сам цим зайнявся, але сьогодні ж увечері відпливаємо…Ви ж розумієте…

 

— А де його шукати? — непевно сказав Женя і перезирнувся з Вітасиком. Вітасик мовчки знизав плечима.

 

— Ну, ви артисти! — пхикнув Платоша.— Щоб не знайти Ципу? Це ж не якийсь Андрійко, чи Антоша, чи Павлуша, чи Вадик? Ципа! Не так багато Цип на світі. Як то кажуть, шукайте і знайдете.

 

— Ну… ми спробуємо… — Женя знову перезирнувся з Вітасиком.

 

— Спробуємо,— кивнув Вітасик.

РОЗДIЛ II

До справи підключається капітан міліції Попенко, а згодом дружина капітана міліції Горбатюка.

 

Капітан міліції Анатолій Петрович Попенко був завзятим рибалкою. За будь-якої вільної хвилини та слушної нагоди хапав вудочки та гнав на Дніпро.

 

Сьогодні в нього саме почалася відпустка, а дружина «відпускалася» лише через тиждень, і тільки тоді вони мали їхати у село до його батьків, де вже два місяці гостював їхній п’ятирічний Андрійко. І тому не дивно, що Анатолій Петрович схилявся з вудочками над водою на десятому причалі, коли сталася ота пригода з капітаном Пилипеєм. Вудочок у Анатолія Петровича було три, і, захоплений поплавцями, він не встеріг самої пригоди, що сталася біля третього причалу, де швартувався «Квітка-Основ’яненко», бачив лише натовп цікавих.

 

І вгледівши знайомих хлопців Женю Киселя й Вітасика Дорошенка, що заклопотані йшли звідти набережною, звичайно, не втримався і спитав:

 

— Привіт, хлопці! Що там таке сталося?

 

Хлопці наче зраділи, побачивши капітана Попенка, і, перебиваючи один одного, почали розказувати. Під кінець Женя Кисіль сказав:

 

— По-моєму, це варте уваги слідчих органів.

 

— Так-так,— кивнув Вітасик Дорошенко.

 

Після однієї дивовижної історії з таємничим голосом за спиною вони виявляли особливу пильність і всюди шукали кримінальної таємниці.

 

Попенко поблажливо усміхнувся:

 

— Ну, хлопці, не поспішайте. Так усіх на світі, без винятку, запідозрити можна. Тим більше ви кажете, що коли капітан говорив з матросом Платошею, ви нічого не чули. А як говорив той Ципа — то слово в слово. Не виключено, що вам щось учулося.

 

— Обом одне й те саме? — недовірливо скривився Женя.

 

— Не виключено. Вірні добрі друзі і думають, і почувають однаково… Раптова поява на кормі якогось хлопчика просто могла здивувати капітана, він позадкував від несподіванки, перечепився й шубовснув.

 

— А чого ж капітан запевняв Платошу, що ніякого хлопчика взагалі не було? — спитав Вітасик.

 

— Ну, як ви не розумієте! Незручно було йому, що він, капітан, начебто злякався якогось пацана і впав у воду. Реноме своє захищав.

 

— Що?

 

— Ну, честь мундира капітанського.

 

Хлопці зітхнули. Не хотілося їм розлучатися з думкою, що вони були свідками чогось дивного й загадкового.

Але Анатолій Петрович говорив логічно й переконливо. І таємничий Ципа буквально на очах перетворювався на звичайного пацана, який своєю несподіваною появою призвів до кумедного випадку з капітаном. І вже не були вони певні на сто відсотків, що справді чули оті дивні слова. Коли люди аж надто чекають таємниць, уява іноді підводить їх.

 

Хлопці ще раз зітхнули і попрощалися з капітаном Попенком.

 

Анатолій Петрович якусь годину постирчав над байдужими нерухомими поплавцями і змотав вудочки. Кльову не було.

 

Вдома, біля дверей ліфта, він зіткнувся із своїм другом і сусідою капітаном Горбатюком Степаном Івановичем, який повертався з роботи.

 

— О! Ну, як улов?

 

— Ні хвоста! — махнув рукою Попенко.

 

— То заходь до нас. Жінка якраз борщу наварила й ковбаси домашньої підсмажила. Нема кращої риби, як ковбаса. Ходімо! Тим більше за агентурними даними твоя обіду не готувала. Підганяє до відпустки звітність. Прийде пізно.

 

Попенко спробував відмовлятися («Та я вже поїв у кафе, не голодний, дякую»), але Горбатюк і слухати не захотів:

 

— Не бреши. В жодне кафе у такому вигляді, та ще з вудочками, не пускають. Без розмов!

 

І коли двері кабіни на їхньому останньому дванадцятому поверсі розчинилися, воля капітана Попенка була вже зламана.

 

— Ну гаразд, зараз переодягнусь і зайду.

 

Купити книжку на сайті видавництва.

 

Оригінал статті на Suspilne: «Неймовірні детективи» Нестайка знову шукають Ципу

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Чи треба багато слів, щоб сказати про це?

Зовсім-зовсім мініатюра “У НАТОВПІ…” Та чи потрібно багато слів?

Мініатюра бере участь у Весняному читацькому марафоні”.

Українська міфологія не словянська

Сьогодні хочу поговорити про таке поняття, як українська міфологія. Я, як письменник  в жанрі фентезі, дуже  часто звертаюсь саме до образів української міфології. Але якщо запитати сучасника, а що ж він знає про цей

Новинка! “Я буду боротись за нас”

Доброго дня, мої любі! 

Хочу запросити вас до читання моєї нової книги у жанрі сучасний любовний роман 

Я буду боротись за нас 

Це історія Тимура Воронова, відомого вам з книги Я буду мріяти про нас.

Цю історію

Василь Чернявський запрошує на книжковий концерт «ДРАМАТИЧНІ КОМІКСИ»

6 березня о 14:00 у книгарні «Сяйво книги» відбудеться творчий вечір письменника, композитора, актора, шоумена, сценариста, телеведучого, учасника Молодіжної літературної платформи «Кабінет молодого авт

Лавреатку «Букера» змусили відмовитися від перекладу вірша Аманди Ґорман через колір шкіри

Нідерландська письменниця і наймолодша лавреатка Міжнародної Букерівської премії Маріке Лукас Ріневелд відмовилася від роботи над перекладом вірша поетеси Аманди Ґорман після критики то

Перейти до блогу

Нові автори

Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви. сторінка в Букнет: https://booknet.com/uk/anatoli-xlchenko-u5561052 Сторінка у мережі ФБ: https://www.facebook.com/presviter.anatoly/ Ютуб-канал: https://www.youtube.com/channel/UCaAjutYWJOdPdHaNCJU28ng

Tadeй Кількість робіт: 8 Ruslan Barkalov Кількість робіт: 7 AnRе Кількість робіт: 5 Володимир Віхляєв

Віхляєв Володимир Вікторович народився 23 червня 1986 року в смт. Приазовське Приазовського району Запорізької області. Проживає в місті Запоріжжя. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національної асоціації адвокатів України, Спілки адвокатів України, Науково-експертної ради Асоціації адвокатів України. Академік Міжнародної літературно-мистецької академії України Магістр права та менеджменту […]

Перейти до "Нові автори"