Меню

Неймовірний алмаз – “Джон Вуд” Дар’ї Новицької

Неймовірний алмаз – “Джон Вуд” Дар’ї Новицької

Неймовірний алмаз – “Джон Вуд” Дар’ї Новицької

Детектив – складний, напевно один з найбільш прагматичних жанрів. Це витвір мистецтва, що в обов’язковому порядку демонструє складність людського відношення до інших, природи чи всього людства. Я обожнюю детективи, особливо яскраві протистояння інтересів. Ну, знаєте – вбивця та слідчий, зрадник та слідчий, ґвалтівник та жертва. В таких роботах автор демонструє весь спектр здібностей в прописуванні якісних образів. Всі розуміють, що детектив, в першу чергу, це робота, що будується на діалогах, взаємовідношенні між протагоністом та антагоністом. На днях мені потрапив до рук детектив в стилі 1930-х років «Джон Вуд» Дар’ї Новицької.

І знаєте, що тоді відбулось? З перших же рядків мене затягнула неймовірна атмосфера цього гангстерського світу. Сюжет розповідає про хлопця, що намагається створити власне діло, і при чому без допомоги впливового батька чи товаришів. Завдяки різкому прогресу автомобільної промисловості, створити якісний автосервіс було на території величезного мегаполісу непоганою ідеєю. І саме її розгледів головний герой. в соло реалізувати проект власної справи йому не вдається, що змушує шукати партнерів, помічників. Він розумів, що скоро обов’язково зіткнеться з наглими на огидними рейдерами (ну буду їх так називати, це умовний кримінальний світ, якому кожен бізнесмен зобов’язаний «платити дань»). Завдяки впливу батька, він виріс самовпевненим, гострим на язик та занадто зухвалим. На жаль, реалії, які йому зустрічаються в цій справі виявляться не такими легкими, як говорилось зі слів батька. До того ж з’являється шикарна жінка, що захоплює його серце, і вона теж має певне відношення до цього тіньового світу столиці Англії. Сюжет прекрасний, є де розгулятися. В першу чергу мені сподобалося факт відсутності зайвих діалогів. Майже всі розмови, зустрічі, конфлікти розкривають персонажів, або углибляють атмосферу. Сподобалися роздуми головного героя, щодо криси, яка знаходиться близько, та зливає важливу інформацію бандитам в класичних козирках та плащах до землі.

Персонажі виявилися набагато кращими, ніж спочатку очікуєш. Джон Віктор Вуд спочатку нам показується, як сильний, готовий до складнощів чоловік, але згодом починає м’якшати, проявляти людяність. Особливо запам’яталась сцена в барі, коли він після кількох стопочок віскі ледь не почав плакати. Біллі та Раймонд – його вірні соратники, друзі, що не дозволили головному герою остаточно розпрощатися з бізнесом. Вони теж викликають позитивні емоції, особливо Раймонд, що виступає в цій трійці за раціональне мислення. Здається, що ці троє повинні з самого початку біти одним персонажем. Ну таке відчуття, що автор хотів одного Джона наділити таким спектром чеснот, але хтось йому на вушко прошептав, що тоді детектив не вийде цікавим. Добре, що цього не сталося, адже отримати ідеального головного героя, який всі може, зі всіма проблемами справляється, не хотілося. Елізабет? Чесно кажучи, я її так і не розкусив до самого останнього слова. Дивна жіночка! Спочатку здавалося, що вона спеціально вганяла в депресію головного героя, її наміри не були такими прозорими. Дівчина мала певні власні мотиви довести до критичного стану Джона. І їх розкривають, це добре, коли показується повна історія Елізабет, то починаю розуміти – в книзі нема ні одного персонажа, що діє без мотивації.

Атмосфера витримана, вона така тяжка, задимлена сигаретним димом та міцним алкоголем. Нескладно відчути на собі всі ті небезпеки та смертельні конфлікти, які відбувалися з головними героями. Правда з моментами, щодо бійок трохи переборщили, в цей період акценти на самозарядні револьвери ставилися, але це не критично. В цілому атмосфера сподобалась, дійсно змушує відчувати на власному тілі чи то удар кастетом, чи то прискорене дихання трійки друзів. Я б виділив лише головного героя. Дивно, але атмосфера частково розпадається, коли він починає говорити. Суть в тому, що його думки, розмови та погляди занадто прогресивні. Вони гармонічно знаходилися б в нашому часі, в сеттінгі 30-х років вони трішечки вибивалися та порушували гармонію. Навіть в перших розділах, де він розмовляє з батьком, та намагається вмовити його не допомагати із власною справою. Незважаючи на всі слова гордості, важко повірити, що головний герой, що завжди жив в багатій сім’ї, відмовиться від допомоги батька під час створення власного бізнесу. Це спрацювало б, якщо його рідня піднялась з низів, і сам Джон бачив цей прогрес. Але ж ні – сигаретна компанія Вальтера побудувалась до моменту, коли троє його спадкоємців стали сформованими особистостями.

Динамічна історія становлення нової крупної шишки в Лондоні легко порівнюється з американськими гірками, де є затяжні сцени, що трохи провисають. Але після них відбувається несамовитий та стрімкий спуск до низів із найвищої точки. Деякі читачі можуть не встигнути приготуватися до подібного.

Мова колоритна, багато фраз запам’ятовуються. Особливо до душі припала фраза Джона сестрі: Давай, не все відразу, добре мила?» Типу пікап-майстер, так зараз же це називають.

Висновок! «Джон Вуд» – складна детективна історія, що старається досягти ідеалу. Видно, що автор працював над роботою довго та старанно. Особливими достоїнствами можу назвати якісні знання 30-х років, чудових персонажів та відсутність концентрованого лиходія, замість якого виступають люди з власними цілями, мотивами та законами. Відкрита кінцівка підказує, що до при бажанні автора, Джон може із пасією потрапити в нові пригоді, але тепер в Парижі. Другорядні герої не втрачають власної індивідуальності, я запам’ятав і брата з сестрою, навіть красуні з бару, де Джон запивав свою хвилинку слабкості вбилися в пам’ять. На фоні цього, читача від читання можуть відбити такі недоліки – порівняно довга зав’язка (було б краще, перші три розділи укомплектувати в один), повільний розгін, що змінюється занадто стрімкими динамічними подіями, немов автор намагався створити твіст, який не потрібен. Також, мене трохи розчарував той факт, що після подій всі залишилися живими. Драматична складова тримається лише на особистій розлуці Джона та Елізебет. Хотілося б, щоб хтось серед трійки головних героїв загинув. На цю роль прекрасно підійшов би Раймонд. Ну знаєте, такий собі голос розуму в їх банді – було б прекрасним кроком, розлучити його з Біллі та Джоном.

Дивно, що така цікава історія не змогла охопити більшу аудиторію? Скоріш за все це пов’язане з вибором місця всіх подій. Я можу помилятися, але більшість читачів Букнет віддають перевагу роботам, сюжет яких буде розвиватися в Україні. Це так, думки в голос. Оцінка? Детектив заслуговує більше аніж зараз має, зірочка заслужена без всяких там «але».

Оригінал статті на Букнет: Неймовірний алмаз – “Джон Вуд” Дар’ї Новицької

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення