Місто дитячих спогадів: яким був Львів у часи німецької окупації

Місто дитячих спогадів: яким був Львів у часи німецької окупації

Роман Джозеф Швед, Ромцьо. Львів’янин між трьох окупацій, Київ, Pinzel, 2020.

 

Американська мрія. Для маленького львів’янина дуже проста, але в умовах війни і окупації надзвичайно складна – вижити. І щоб живими лишилися твої батьки. Ромцьо, головний герой книжки, не тільки здійснив цю мрію, але й опинився на її батьківщині. Читач побуває в окупованому Львові, у Дрездені, Відні, Бад Верісгофені, Зальцбурзі, Міттенвальді, Бремені, Нью-Йорку та Філадельфії. 

В уривку з книжки ми читаємо про те, яким Львів залишився у пам’яті українців, які вимушені були покинути свою батьківщину.

 

Таких вечорів в Америці було багато, то й Ромчика скарбниця «батька філософічних мудрощів» була широка й глибока. Одного вечора Ромчик спитав: «Татку, чому той комунізм, як Ти все кажеш, «є до дупи», що йому бракує?» Татко, всміхаючись, відповів: «Знаєш, Ромцю, може, краще кажи «до душі», замість «до дупи», щоб не образити якусь делікатну паню добродійку, але скажу тобі, чому я совʼєтів не люблю… Бо вони… вони… ці комуняки, уяви собі, нас всіх вигнали і виголодили… а потім почали нас вчити пісню: «Повстаньте, гнані і голодні, робітники усіх країв! Вставайте ж, хто в ярмі конає, бо рівність хоче других слів…» і так далі… Що за абсолютний булшит, що за брехня, який ідіотизм. Уяви собі, сину, вигнали, виголодили, і їм нагло хочеться ще якусь францувату пйосеньку співати?

 

Я думав, що поляки були варʼяти, але вони були тільки запеклі шовіністи, а ці голодранці, ці совʼєти, вони абсолютні садистичні звірі, на зіхер умово недорозвинені, взагалі не збалянсовані, у них не всі вдома, їх треба було післати до кульпарку лікуватися, напримір, у якогось психіятра, як Доктор Фройд, от була б з ними фрайда… була б у Фройда фрайда!» Батько уважав, що «комунізм пасує українцям, як горбатий до стіни», тільки не цитуйте Татка, він не хотів ображати горбатих, це лишень така «повідзонка». Ще була у Татуся улюблена приповідка, якою описував ситуацію, коли якийсь, на його думку, неадекватний фацет пхався до громадського корита «Марусю, – сказав Татко, коли мама питала його, що він думає про кандидата на відповідальний пост у громаді, – з нього буде такий ефективний голова нашого еміґрантського товариства, як з козі дупи тромба». Зрозуміли? Мабуть, пояснювати вам не треба? Ромцьо мешкав та виховувався у «філядельфійськім Львові», і хоч прожив 50 безпереривних років в «Гамериці», всі інтересні фрази, приповідки, манєри тощо були зі Львова, а Татко йому все підкреслював: «Не забувай, сину, ти з діда-прадіда уродженець міста Львова, а це значить, що ти маєш «громадянство» міста Львова!»

Ромця кортіло спитати Татка, як і де він може дістати якийсь пашпорт чи бодай «Ґрін Кард» міста Львова, але передумав. Таткові не подобалося, коли Ромцьо грав варʼята і був сиромудрий. Після лєкції Тата про громадянство міста Львова Ромко дістав «натхнення» (він часто був натхненний ріжними фантастичними моментами), тому одного дня після школи він витягнув свою американську Green Card та й почав собі уявляти, як би такий «Ґрін Кард» міста Львова міг виглядати. Тому що він дуже любив рисувати, він взяв аркуш паперу і почав собі базґрати той «make believe», уявний «Ґрін Кард».

 

Йому американська Green Card подобалася, але її дизайн був не то, що треба для Львова. Він пригадав собі, що одного вечора Тато розповідав, що Львів у давні бурхливі часи української історії називався розмаїто, як, напримір, за Австро-Угорщини він був ЛЄМБЕРҐ, за поляків він був ЛЬВУФ, за «рашенз» та СССР його звали ЛЬВОВ, але це все були тимчасові назви окупантів. Ромцьо знав, що він живе у місті Філядельфія, що його «birthplace», улюблене місто Мамці і Татка, було ЛЬВІВ. Він також знав, що він і його родина приїхали у 1949-му в U.S.A. і що вони, Шведи, почали мешкати у ФІЛЯДЕЛЬФІЇ, але серця лишилися у ЛЬВОВІ. Тому Ромцьо все казав родичам, що вони живуть у «філядельфійськім Львові». «Де починати і яку мову вживати», – поподумав наш малий 12-літний «шпіцифіндер». Думав-думав і рішив, що LEMBERG більш екзотичне, і так, на варʼята, написав німецькою. Питаєте – чому? Бо тому, що він дуже любив своїх Бабусь Розалію Задорожну та Розалію Швед, а вони були німецькомовні льотеренгійки, тому прийняв таке рішеня, і шлюс, фертіґ. В його уяві його тодішний дизайн «Львівської Ґрін Карти» подобався, і він сховав його у свою шкільну течку між свої «шпарґали», але всі його дитячі «манелі», через часті переносини Шведів до більших помешкань, десь по дорозі загубилися, тому ілюстрація «Ґрін Карти» в книжці авторства ілюстратора.

 

Мама ввійшла у вітальню, щоб пригадати Ромкові, що вже девʼята година і що завтра рано треба в школу, тому сказала: «Ну, ти вже скінчив рисувати ті басалиґи? Скоренько пішов до лазнички, обмий ґембу і зуби, і вйо до ліжка».

 

Ромко пішов у лазничку, як Мама підказала, щоб помитися, потім взяв свою шкільну течку і нишком-тишком, шоб не збудити сестричку Христинку, зайшов у свою спальню. Йому не перешкоджало, що Доня, як вони всі називали Христю, мала своє ліжечко у його кімнаті. Доня була тихенький дворічний «байфус», як Тато часом називав її, тому Ромко цю ситуацію поки що толєрував, уважно розстелив своє ліжко і пірнув під ковдру.

 

Йому заснути якось не вдавалося, він ще далі думав про цю «Ґрін Карту» і почав фантазувати: а що, якби вдалося приїхати до Львова… І його буйна Уява почала з ним розмовляти про його Lemberg Trip: Ромко їде до Львова… ні-ні… він пливе шифою… ні-ні… суне рейками потяга, wait a minute, чейже нинька 1952-й рік, мабуть, він полетить літаком, тепер всі літають, навіть через широкий Океан. Ромка Уява була дуже моцна і після обдумання всіх варіянтів полетіла з Ромком літаком. Він нагло опинився у Львові… а тут Уяву зустріли маленькі проблеми. Вона, ця Уява, їздила з Ромком ріжно – то потягом, то автобусом, то кораблем, але ніколи літаком. Але Уява вигадує то, що не знає, і вона почала фантазувати. Прилетіла Уява з Ромком у Львів, висіли з літака і ввійшли у будинок, там його зустріли якісь митники, але у Ромка не було баґажу і його швидко перепустили. І Уява почала серйозно літати по залі і побачила людей в мундирах, так званий «Пашпорт Контроль». Ромко показав їм свій «Ґрін Кард», вони дивилися здивовано на документ, показували його один одному, хотіли його щось важне запитати, але їм нічо не вийшло, бо Ромко та його Уява якраз міцно заснули.

 

У Львові Татко працював в НТШ, де він складав сторінки для Української Енцикльопедії, а у Філядельфії він працював у друкарні ґазети «Америка». Він був лінотипіст і складав усе, що треба було кирилицею, для цього україномовного часопису. Ромцьо читав і писав кирилицею з дуже раннього віку, бо Татко ще у Львові показував йому, як кожна буква пишеться і як ті букви разом творять слова.

Роман Михаїл, Ромця Батько, був старокрайовий лінотипіст і навчив Ромчика поважати всі ті букви і слова, що вони творять у книжках, в яких вони збираються. Татко навіть вчив, як правильно відкрити книжку, як перегортати в книжці сторінки, і казав з підвищеним тоном голосу: «РОМАНЕ (коли Татко до Ромця казав «РОМАНЕ», це означало, що він, Ромцьо, має запамʼятати це, що він зараз чує, «до гробової дошки», хоч Ромцьо не був певний, що це за гробова дошка), ніколи… never-ever… – він знову повторив: – …абсолютно ніколи не загинай кутик сторінки, щоби памʼятати, де вчора скінчив читати: це неправильно, нехлюйно і некультурно, чейже це неповага до друкованого слова». Навіть коли з Ромця виріс Роман, він ніколи, запевняю, absolutely ніколи не загинав куточок сторінки! Навіть у книжках авторів, що їхнього друкованого слова він не поважав.

 

Про перші чотири роки свого життя Ромцьо памʼятав зовсім мало, ці перші роки він знав лишень з оповідань його Мамці, Татка і від його Бабці Розалії Швед та Бабці Розалії Задорожної, не думайте, що це помилка, ні, обидві Бабці були Розалії, і обидві були з Льотеренгії (Alsace Lorraine – маленька територія між Францією та Німеччиною), і обидві шварґотали по-німецьки та трошки розмовляли ломаною польською. Панєнські призвища теж були «не козацькі», а саме Міллер і Дітхен, як у нормальних льотеренгійців. Татко працював в НТШ, де він на лінотипі складав Українську Енцикльопедію, а Мамця і обидві Бабці возили (вигулювали) Ромчика по Львові, не всі разом, ні, ні, вони очевидно чергувалися.

 

Одного дня Мамця розказувала: «Ми, Ромчику, разом спацерували (ходили), «на валах», я ногами, а ти, синочку, у візочку, а «вали» – це була знана та оригінальна околиця міста Львова». Мамця продовжувала: «І я сіла на лавочку, щоб трішки (чудь-чудь) відпочити, а візочок з тобою поставила близько, коло лавки. Трошки пізніше одна пані, також з візочком та синочком, присіла коло мене, а візочок поставила біля твого. Тут ми говорили про дітей і про німців, що якраз окупували Львів, і їхні патролі ходили по місті і перевіряли мешканців документи».

 

Тут Ромцьо не витримав і спитав: «А що це за «вали»? Це щось зелене… як парк, чи що?»

 

Мамця з гордістю та сентиментом любила розказувати про Львів – це ж було місто її молодості. Вона вміла точно описати вулиці та будинки, трамваї та авта і знала, де були всі цвинтарі та парки.

 

І Мамця продовжувала: «Так Романе, «Ґубернаторські вали», а ми, львівʼяни, просто кажемо «вали», – це дуже гарний і популярний парк, він знаходиться між вулицями Підвальною і Винниченка, що йдуть паралєльно, і тягнеться з півдня на північ з боку Замкової гори». Мамця руками рисувала в повітрю паралєльні вулиці, щоб Ромцьові було легше уявити територію, що називається «вали». А Ромцьо, почувши слова «Замкова гора», спитав: «А чи був там… like a fort, замок… чи там були walls… чи вали means walls… чи наше слово «фортифікації» походить від слова «fort»?»

 

Ромчик завжди хотів чути всі деталі розповіді і мав 1001 запит у кожній розповіді, а Мамця швидко продовжувала, поки він ще щось не спитає: «Так, Романе (вона все казала «Романе», коли ставала нетерпеливою через забагато його запитів), це були фортифікації… мабуть, калька від слова «форт», але я не про це. Ми з тою паньою собі говорили про ріжне, а тут підходить нацистський патроль, і, розумієш, їх було шість «soldaten» (вояків), вони примарширували до нашої лавочки, попросили «Ausweis bitte», це питали нас німецькою «Покажіть документи». Я передала їм свій документ, а та жінка не мала ausweis, і патрульний сєржант їй сказав: kommen sie mit uns – ходіть з нами. Ця пані встала… і не повіриш… вона підійшла до візочків і спокійно бере твій, Ромчику, візочок, ніби це є її. Я відразу запротестувала, кажу патрольному сєржанту, що це мій візок. Один патрольний підійшов до візочків, глянув у пеленку у першому, потім у другому, побачив, що ти не обрізаний, і мені віддав твій візочок. Скажу тобі, я трошки злякалася цілою ситуацією». Ромчикові стало сумно, і він почав думати про ту паню і про хлопчика, що нацисти їх обох кудись взяли, і сказав Мамці: «Я надіюся, що та пані зі своїм сином пережили цей страшний час у світовій історії. Дай Бог, що вони десь щасливо живуть… може, десь тут, в Америці, я нині в вечір за них помолюся».

Купити книжку

Оригінал статті на Suspilne: Місто дитячих спогадів: яким був Львів у часи німецької окупації

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Знижка 20% – тільки до 24:00

Тільки 22.10.2021 діє знижка на бестселер, що захоплює увагу з першої до останньої сторінки й підтверджує, що кохання непереможне. ВСТИГНІТЬ ПРИДБАТИ ДЕШЕВШЕ!

https://booknet.com/uk/book/tretm-budesh-b355426

Анотація до книги “Третім будеш?”

Від

Низька ціна / Що почитати у прохолодні вечори

Вітаю, красуні))

Сьогодні діє знижка на еротичну книгу Іграшка

Ціна
45 33.75 UAH

Анотація до книги “Іграшка”

Іноді здається, що бути зачиненою у золотій клітці це найкраще, що може з тобою статись. Особливо тоді,

Знижка на емоційно-пристрасний цикл!

Вітаю мої любі!

Цей блог присвячений моїм історіям про двох братів: Ніколаса та Томаса. Їхні історія кохання дуже різні та водночас схожі: емоціями, переживаннями та боротьбою за своє щастя.

 І для запалу вашого інтересу,

Не вір мені більше

Привіт, мої любі читачі!

Пропоную звернути увагу на книгу

НЕ ВІР МЕНІ БІЛЬШЕ

від

Уляни Пас

Одного разу переді мною постав вибір: красивий, харизматичний музикант, котрий не знає слова “ні”, та одногрупник

Невеличкі зміни в викладці

Привітики мої любі!

Радію, що ви зі мною й сподіваюсь на ваше розуміння. Пробачте, але завтра не буде викладки продовження роману “Смак пристрасті”.  нова главу буде  в неділю,як завжди, о 9.00.

Пробачте за незручності,

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Перейти до "Нові автори"