Музей довоєнного світу. Нова збірка есеїв Тараса Прохаська «Бурчак»

Музей довоєнного світу. Нова збірка есеїв Тараса Прохаська «Бурчак»

Тарас Прохасько. Бурчак. — Чернівці: Meridian Czernowitz, 2023. — 128 с.

 

Як би не чекали деякі читачі на довгу прозу Тараса Прохаська, та він знову видав збірку есеїв. Нова книжка письменника називається «Бурчак» і відсилає до образу молодого вина, яке ще бродить. Споживати цей новий літературний напій доводиться обережно. Адже за попередні роки Прохасько, як і деякі інші письменники з Галичини, зіштовхувався з кенселингом від читацької спільноти через свої необдумані висловлювання про війну. Чи є крамола в новій книзі автора «НепрОстих»? Пропонуємо розібратися.

Музей довоєнного світу

У своїх попередніх текстах Тарас Прохасько не раз розповідав, як важливо йому зберегти старий світ, створивши своєрідний музей. Щоправда, раніше йшлося про період радянський і збереження в ньому уламків старого дорадянського світу з його автентичною й інтелігентною культурою. «Бурчак» несподівано робить те саме. Рятує старий затишний світ за мить до того, як його заллє воєнна реальність.

 

Музеєфікації в цій книзі присвячено чимало текстів, і місцями «Бурчак» кортить порівняти з музейним містом Помпеї, світ якого назавжди застиг під потоком лави. У текстовому музеї Прохаська зберігаються химерні експонати. Тут є текст про колекціонування шматків старої бруківки, які є своєрідними скам’янілостями минулого світу. У книзі неодноразово фіксуються звуки (старого колодязя чи голоси сусідів, з яких цілком можна записати музичну платівку). Так само музейними виявляються і спогади про батьків і родичів Тараса Прохаська. Вони припиняють бути особистою історією і стають музейною закам’янілістю, на основі якої можна вивчати культуру певного часу і регіону.

 

Ці тексти нагадують змазані фотографії, які схоплюють рух. На змазаних знімках-есеях Прохаська проступають різні люди й процеси. Досить часто це батьки й родичі письменника, що балансують у різні історичні періоди. Бабці-приятельки, що намагались потрапити в різноманітні цікаві локації безмежної радянської імперії, куди вони точно не потраплять після її падіння (як вони тільки відчували!). Чи Мімі, яка розповідає малому Прохаськові події Першої світової, свідкою яких вона була в дитинстві.

Образ музейного експоната і застиглої фотографії пасує цій есеїстиці. Тексти «Бурчака» написані після початку повномасштабного вторгнення, але в них нічого не виказує війну. Наче світ і справді поділився на «до» і «після». І Прохасько залишився музейним доглядачем довоєнного світу.

Перетворення щоденних дій на сиву давнину

Одного дня Грегор Замза прокинувся і зрозумів, що його щоденна рутина перетворилась на розділ зі шкільної читанки про народні обряди. Такими словами цілком можна схарактеризувати частину есеїв з «Бурчака». Річ у тім, що ця книжка не лише показує застиглий світ минулого. Вона пов’язує щоденні звички та ритуали з ширшими міфологічними чи біблійними контекстами.  

 

В есеї «Вони вже все знають» Прохасько описує традицію своєї матері підписувати всім Великодні листівки. Ця звичка — не про славнозвісну галицьку релігійність. І не про те, щоб поділитись важливими словами зі своєю родиною — слова на листівках були банальнішими нікуди. Важливим був акт підтримання зв’язку. Нагадати численним далеким родичам, що вони між собою сполучені й про них пам’ятають. А ще в тому, що так робила мамина мама. У цих звичних і, здавалося б, незмістовних діях жило прадавнє передавання благої вісті. І тому по смерті матері, яка в останні роки вже не підписувала листівки, а зідзвонювалась із родичами, Прохасько залишає її телефон увімкненим. Щоб ритуал не перервався. Щоб зв’язок з живими та мертвими й надалі існував.

 

Такою ж абсолютною постає в цій книзі й війна. Це не сучасна російсько-українська війна, а події часів Першої світової, тобто воєнні реалії очима бабці Прохаська. До певної міри так автор показує нам абсолютний час. Той, де війни просто йдуть незалежно від історичних обставин. І тоді російсько-українська війна є такою ж війною, як Перша чи Друга світова — міфологічною абсолютною Війною з великої літери.

Час війні і час миру

Одне з питань, яке вже виникало до Прохаська в попередні роки, це його висловлювання про східні терени України й війну. В одній з колонок у 2014 році письменник висловився, що «не знає, чи хотів би воювати на далекому сході своєї країни» і що його патріотизм «не настільки всеохопний». Ці рядки незлим тихим словом пригадують Прохаську і досі.

 

У новій книзі есеїв немає крамоли, адже сучасність тут настільки далеко, наскільки це лише можливо. В інтерв’ю автор пояснював, що «Бурчак» — це книжка пам’яті про попереднє життя, таке собі нагадування, для чого ми терпимо випробування війною. Схоже на те, що нова есеїстика Прохаська ховається від лавини реальності за абсолютними міфологічними структурами й магічним колом родини та родинних історій. Безперечно, завмирання як реакція психіки на сильний стрес має місце. Проте схильність до завмирання в минулому є не лише в «Бурчака» Прохаська.

 

Якщо подивитись на інші цьогорічні українські книжки, вони здебільшого застигають на точці повномасштабного вторгнення. Автори фіксують і відрефлексовують світ, у якому народились і пройшли становлення. «Дзвінка» Ніни Кур’яти, «Приазовська саванна» Олексія Вишника, «Толіки» Юлії Мак, «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової — це великий музей минулого, зали якого закономірно змінювалися за роками чи десятиліттями. Ось 90-ті чи нульові з їхніми касетами, жуйками, першим коханням і першим вуличним побиттям. А далі починається щось таке, про що письменники не знаходять слів, а читачі — сил це сприймати.

 

І ось ми тримаємось за келих «Бурчака», споживаючи кілька наступних есеїв, у яких звичний Прохасько звичним філософсько-ботанічним тоном вкотре розповідає свої родинні історії. Можливо, вони не несуть жодних одкровень і ніяк не відображають сучасність. Але ними можна зігрітись і відчути себе в затишному світі, у якому іще кілька митей не буде великої війни.

 

 

Оригінал статті на Suspilne: Музей довоєнного світу. Нова збірка есеїв Тараса Прохаська «Бурчак»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"