Може статися з ким завгодно, тільки не зі мною

Друзі, привітайте мене з поповненням у списку фобій. Тепер там є пункт номер 103 – зникнення моєї писанини раптово і безповоротно.

Я завжди думала, що це може статися з кожним, але тільки не зі мною, бо ж я зберігаю навіть непотрібні уривки тексту й старі чорновики. Плюс регулярно роблю резервні копії на Гугл диск..

Я втратила всі свої напрацьовки до дуже важливого для мене твору. Вирішила трохи доповнити і завершити своє етнічне фентезі «Сиди тихо» і згадала, що у мене лишилося купа досить непоганих вирізаних епізодів; шматків тексту, які було б актуально використати саме зараз; різних ідей і штук з української міфології.

Шукаю – а їх просто немає. Абсолютно нічого, що стосувалося б цього твору. Ні чорновиків, ні фрагментів, ні заміток з етнографічних збірок. А все інше, як на зло, на місці. І старі непотрібні “проби пера”, які писала ще підлітком, і чорновики до них, і невдалі початки невдалих творів.

Сто разів передивлялася свої матеріали і резервні копії в надії, що буде якась магія – його не було, не було, а тут взяло і з’явилося. Або що воно є, а я просто неуважно подивилася перші тридцять разів.. Але ніт.

Тож, можна вважати, бойове хрещення автора я пройшла. Почуваюся абсолютно спустошеною