Мистецька школа Василя Гуріна: діалог із часом

Мистецька школа Василя Гуріна: діалог із часом

Нотатки з нагоди виставки робіт видатного українського художника Василя Гуріна (на знімку) в Національному музеї «Київська картинна галерея» (14—27 листопада 2020 року).

Музейна експозиція стала своєрідним діалогом митця із часом, а ми через неї занурилися не тільки в ретроспективу — його життя (18 березня 1939-го — 10 вересня 2018-го), а й створену ним Київську мистецьку школу і навіть епоху. Про це пише golos.com.ua.

Він родом зі степового Криму і, звісно, цей величний край є любов’ю всього життя. Кажу «є», бо талант, його скарб, справжнє надбання в безмежній кількості етюдів, гірських, морських, степових, міських, сільських пейзажів, вихлюпнувся у сонці, його роботи світяться яскравим загадковим світлом і нині. І цією любов’ю Василь Гурін наділяє всіх нас, сущих на землі. Тож першим творчим звітом, вінцем навчання в майстерні Миколи Писанка в Сімферопольському художньому училищі стала картина «На винограднику», залита сонцем, створена юним талановитим художником, який дуже любив писати кримську натуру і пізнавав її змалечку. А під пильним оком учителя і наставника, також уродженця українського півдня Миколи Писанка, який був і художником, і теоретиком мистецтва, засвоїв його глибинну науку образотворчості, плинності живої природи, світла і повітря… Він виклав її у праці «Рух, простір і час в образотворчому мистецтві» ще у 1960-х роках, та вона побачила світ тільки 1995-го.

І великою мірою завдяки тому, що цю науку Василь Гурін, педагог і наставник, підніс як джерело розуміння змісту і пластики образотворчого мистецтва. Тож школа і епоха Василя Гуріна беруть свій початок з отих кримських джерел. Вони сповнювалися новими і новими знаннями, досвідом, збагачувалися працею, творчими пошуками. Широка творча натура завзятого юнака, який 1959-го вступив до Київського художнього інституту, всотувала все нове, що посилала йому доля. І передусім це навчання у таких видатних українських митців-живописців, як Карпо Трохименко та Василь Забашта. Талановитий учень перейняв виразну колористичну культуру робіт своїх наставників та набув власного творчого почерку. Адже наші вчителі продовжуються в нас, учнях, так само і ми, учні, акумулюючи надані нам знання і досвід, трансформуючи, синтезуючи весь цей «конгломерат», продовжуємося своєрідним генетичним кодом школи і ділимося ним з прийдешніми поколіннями.

Та, як на мене, мистецька школа Василя Гуріна полягає не тільки в застосуванні новаторських технічних і технологічних засобів образотворення, а й, власне, у самих виплеканих ним образах.

Воєнні та повоєнні роки, що виринали з дитячої пам’яті, зі скупих маминих оповідок про страхіття війни і ціну перемоги, проросли на його полотнах пекучим болем переживань. Починаючи з «Першої весни», дипломної роботи в худінституті, і впродовж усього свого творчого життя.

…Занурений у тяжкі думи солдат на милицях, дівчинка, личко якої осяяне внутрішньою радістю, трепетно тримає букетик первоцвітів, ідуть безкраїми червоно-смарагдовими, такі я бачив у Криму, маковими пагорбами… Це перша для них повоєнна весна, коли її батько, слава Тобі Господи, повернувся з фронту живим, і вона ось із ним, щаслива дитина війни… Батько Василя з війни не повернувся… Це біль усього його життя. І червоні маки як символ пам’яті жертв Другої світової війни. Факт, що з козацьких часів люди вірили: ця квітка виростала там, де гинули козаки, боронячи рідну землю… Та в Україні червоний мак 2014-го вперше став офіційним символом пам’яті жертв і річниці завершення Другої світової війни в Європі. Ось такими глибинними роздумами сповнює нас, сьогоднішніх глядачів, «Перша весна» (1966-й. 174х130. п. о.) — дипломна робота Василя Гуріна.

Того самого 1966 року Василь Гурін продовжив освіту в творчій майстерні академіка Академії мистецтв СРСР, видатного українського живописця Сергія Григор’єва. Ці кілька років і школа знакового митця також збагатили молодого художника.

Нині, коли колеги Василя Івановича, як от народний художник України Василь Перевальський, згадують, що його, такого вдатного молодого художника, помітили і взяли працювати на кафедру живопису в інститут (1969-го), розумієш, що насправді інакше й не могло бути.

За 20 років він очолив кафедру живопису і композиції і до останніх днів свого життя працював зі студентами.

Керівник навчально-творчої майстерні станкового живопису, заслужений діяч мистецтв, народний художник України, дійсний член Національної академії мистецтв України, перший заступник голови Спілки художників (1991—1997), голова Київської організації НСХУ (1997—2005) — такими є віхи його творчого і громадського життя.

Народний художник України Василь Перевальский згадує, на конференції 2019 року «Гуріну спомин»: «Він пройшов усі шляхи, які проходило мистецтво українське, російське, колишнє радянське. Що характерно, він ніколи не брав таких тем лобових, політичних, але весь час він знаходив якісь внутрішні свої спонукання, щоб відгукнутися на теми, якими світ жив, які були на вівтарі епохи».

Тож у творах радянського періоду Василя Гуріна спостерігаємо індивідуальний авторський почерк, який виокремлює його як не схожого на інших художників свого часу. Йому і в системі координат ідеології соцреалізму вдавалося створювати алегоричні символічні образи.

У творчому доробку Василя Івановича були картини, в яких бачимо справжню сутність переживань митця, крик його душі, набат. Наприклад, робота «У ЦУМі» (1969-й. 95х140. п. о.). Молода продавчиня стоїть за прилавком на тлі працюючих чорно-білих телевізорів, на екранах яких — двоє дітей і біль, сльози, горе. Картина кричить, і глядач неодмінно чує ці голоси відчаю… А в чорноті провалля непрацюючого кінескопа таким собі акцентом узятий вимпел ударника праці, кімнатна антена… Так художник передав нам відчай часу.

Практично в усіх сюжетних полотнах, приміром, «Матері чекають. Роки 1945, 1946» (1974-й. 200х150 п. о.), «А льон цвіте…» (1977-й. 200х190. п. о.), триптих «Пам’ять», «Чорнобиль. Попередження» та інших художник активує наші тривоги. І водночас він учив, що «картини мають нести добро в будь-яких виявах», бо, казав, «негативу забагато навколо нас».

Та і сам Василь Гурін був сповнений добром і в своїх роботах, присвячених образу матері («Це твоя віра, твій Господь Бог, який ніколи тобі не зраджував і йому — також»), і в ставленні до колег, студентів, усього навколишнього світу.

Скажімо, коли на хвилі карколомних змін нависла небезпека руйнації Спілки художників, тодішній голова Володимир Чепелик і його заступник Василь Гурін зайняли чітку позицію збереження спілчанського майна, хоч би як важко це було.

Завдяки їхнім зусиллям сучасна мистецька молодь і донині отримує майстерні для творчої роботи. «Ці майстерні будували наші діди і батьки по духу, класики українського мистецтва — продати щось не маємо морального права; наше завдання їх зберегти, бо це наші традиції», — казав Василь Іванович.

Він допомагав художникам у суто житейських ситуаціях. Усі знали, що завжди знайде час і вислухати, і поспілкуватися, і почастуватися, і зарадити. Про це згадують і наступник Василя Гуріна, в. о. завідувача кафедри живопису і композиції Олесь Соловей, завідувач кафедри рисунка Олександр Білянський. Усі ми почувалися так, що життєві чи творчі проблеми завжди можна було розв’язати. Це додавало впевненості.

А щодо творчості, то орієнтував «на поєднання кращих методологічних досягнень образотворення з можливостями вільного індивідуального вислову, уникаючи і зашкарублого педантизму, і волюнтаристського дилетантизму».

Аналізуючи його творчий доробок упродовж років незалежності України, бачимо, що його епоху багатофігурних картин замикає написана 1992-го робота «День Перемоги. Ветеран» (120х120. п. о.). Весела компанія безтурботних юнаків і дівчат відпочиває-святкує у кафешці на тлі вечірнього салюту. А десь збоку в смутку наодинці стоїть, опершись на столик зі склянкою, мабуть, не води, старий. І салют його не зачіпає, і темінь навкруги. Отакі настрої і думки… Як небо і земля.

Та, аналізуючи дипломні твори численних випускників його майстерні, зауважуємо, що, мабуть, проекцію своїх композиційних амбіцій переклав на своїх студентів.

Ми згадуємо, як він переживав кожні ескізи та розробки до дипломних картин, як мучився, що ж підказати студентові, щоб зберегти його індивідуальність, він проживав разом зі своїми учнями довготривале народження кожного твору впродовж року, а інколи декількох років, спостерігаючи індивідуальні характеристики студентів ще з третього курсу навчання, але приглядаючись із першого.

«Існують дві форми навчання: перша — від серця і чуття, друга — від наукового, раціонального. На основі школи необхідно робити самостійні формальні експерименти. Мистецтво є те, що зроблено на професійній основі», — такими були настанови нашого вчителя.

Поступово, гортаючи його персональні альбоми творів за 2009-й, 2006-й і 1986-й, публікації, в інших виданнях (переважно в «Образотворчому мистецтві»), та згадуючи персональні виставки, неодмінно помічаєш, що у своїй особистій творчості він став тяжіти до невеликих етюдів сходу сонця.

«Етюди Василя Гуріна дають уявлення про настрій художника-поета, художника, який був великим ліриком, романтиком, людиною, закоханою в людей, у світ, в усіх нас з вами, у спілку, в академію», — каже про Гуріна доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Олександр Федорук.

А Василь Перевальский ось так передає феномен Гуріна: «Подивіться, він ніде не форсує колір, у нього запас величезний, щоб набирати і набирати активність кольору. Та сонце, завжди дивувався, як Гурін пише сонце сірою фарбою. А тепер дивлюся, на виставці Гуріна, разом з усіма іншими роботами — воно світиться».

І справді світиться, відколи він у Криму вихлюпнув його на полотно…

Олександр ХРАПАЧОВ, старший викладач кафедри живопису  і композиції НАОМА.

Чільна світлина — В. Гурін, «Ранкова тиша», 2005 рік, 35х40, картон, олія.

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Мистецька школа Василя Гуріна: діалог із часом

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Новинка!!! Знижка!!! Подарунки!!!!!

Мої любі,у мене стартувала НОВИНКА!!!!

Мега гаряча!! Емоційна!! Буду дуже вдячна вам за вашу підтримку!!!!

Безневинна для Звіра

– Дівчина тепер моя! – Накриває мене своєю похмурою тінню.

– Прошу … не потрібно …, – намагаюся

У Львові вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні

16 липня у Львові біля Меморіалу Героїв Небесної Сотні вшанували пам’ять семи учасників Революції Гідності, Героїв Небесної Сотні, мешканців Львівщини, які народилися у червні та липні. Про це повідомля

Блаженний лик

(мініатюра рукопису книги “Відлуння”)

Вже скоро… прочиняються двері минущого і зникає грань цьогосвітньої присутності. Поринаючи у води кришталевих озер, які сповнюють ключі-джерела дивини творення однієї душі

Анонс новинки – “Пограємо?”

Любі читачі,

хочу сказати, що завтра (точніше – вже сьогодні вночі) вийде моя нова книжечка – 

❤️ “Пограємо?” ❤️

Лишу вам трохи інформації, щоб ви змогли вже ознайомитися з нею:

 

 

Анотація:
Він

Новини та Новинка!

Всіх вітаю! Незабаром буде закінчення історії Марі та Дена! Так-так! Не Алекса, бо він показав своє справжнє обличчя! Іноді лиходії не такі, якими ми бачимо відразу!

“Все одно вона вже вважає мене лиходієм.

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"