Маленька історія, яка придумалась в новорічну ніч)

2021-01-01 06:52:02 Тіа Кузь

Маленька історія, яка придумалась в новорічну ніч)

Привіт! Ти хочеш знати як в мене справи? Серйозно? Чи це чергова дань традиціям? Я запитала як справи в тебе, а ти маєш за правилами ввічливості запитати як в мене?

Але якщо тобі цікаво… Я розкажу. Розкажу чому болить моя душа. І чому я так пізно лягаю спати. І чому не пишу книги, чому я так нещадно забила на свою мрію та улюблене хобі.

Навіть не знаю з чого почати. Це так дивно… Ніколи не розкривала нікому свою душу? Запитаєш чому? Не знаю… Друзі, рідні, батьки… В мене є ці люди, але чи можу я довірити їм свої страхи, свої сльози та переживання?

Звісно ти скажеш, що можу. А я боюсь, боюсь почути осуд, боюсь що мене не зрозуміють та й багато інших боюсь.

Так, треба переступати через свої страхи, але мені легше пригнути з висоти, навіть якщо лише від однієї думки трусяться коліна.

Але це все лірика, перейдемо до життя?

Так от, ти питаєш як в мене справи? А як можуть бути справи в людини, чия душа розривається навпіл?

Що робити коли ти по житті суцільний оптиміст, любиш світ, людей та життя, але тут приходять проблеми, хворіють близькі, а потім одна дорога душа покидає цей світ? Ти скажеш напевно не впадати в депресію?

А я відповім, що там і не була. Звісно, кілька тижнів носила траур, згадувала, плакала. Це ж моя рідна людина.

А життя то продовжується. Оптиміст в моїй душі протестує, він кличе мене радіти життю, насолоджуватися кожною хвилиною, сміятися до сліз. А мозок каже: «Ти що геть дурна? Май повагу, яка музика? Який сміх?! Що за радість на твоєму обличчі!”

А ще мені вже життя казали, що потрібно вчитися, мають бути гарні оцінки в школі, в інституті, обов’язково має бути хороша робота з хорошою зарплатою. І звісно ідеальна сім’я, бо що ж скажуть люди? Одягайся гарно, говори не поспішаючи, користуйся косметикою, знімай ці жахливі кеди та одягни туфлі, будь дівчинкою, менше говори по телефону, ці друзі на тебе погано впливають і ще багато інших шпильок. Хоча завжди хотілось почути, що мене люблять такою як є…

А я знайшла куди лежить моя душа! Твердо йшла до своєї мети. Хоча брешу, місцями і не йшла, але тим не менше я купила собі фотоапарат, про який мріяла все життя, щоб почути, що потрібно приділяти більше часу навчанню, а не різним дурницям. І знайшла себе, коли почала записувати сотні історій які виникають в моїй голові. Знаєш скільки в мене ідей? Життя не вистачить, щоб записати.

Але що далі? Не покину ж я університет, роботу заради мрії, яка не факт, що забезпечить мені життя? А може й покину…

А ще улюблений мозоль. Знаєш який? Стосунки і зовнішність. Так, не дивуйся, в моїй голові це тісно пов’язано. А все чому? Комплекси. Таке просте слово, а створює стільки проблем…

Не пам’ятаю коли, але одного разу я почала усвідомлювати, що відображення в дзеркалі мені не подобається, а через деякий час виявилось, що не тільки мені. Однокласники гарно зробили свою роботу, залили цементом різні думки в мою голову.

І лише через багато років я почала усвідомлювати істину. Якщо я люблю себе, своє відображення, навіть кожну зморшку на обличчі, то і інші полюблять, а хто ні, тому земля асфальтом.

Не знаю чому розповіла тобі це все… Ти не подумай, я щаслива! Справді! Я маю більше, ніж більшість людей на цій планеті. Мої батьки, друзі, більшість родичів живі та здорові. Я маю що їсти та що одягнути. Мені подобається те, чим займаюся, університет, хобі та багато іншого. В моїх руках достатньо грошей, щоб купити все, що мені потрібно.

Але щось не вистачає… Навіть не знаю… Може гармонії? Гармонії в житті? Хоча я не впевнена, що вона буває в цьому житті.

А ти що скажеш? Після всього, що вислухав? Я божевільна?

Ах так, я ще обіцяла розповісти чому пізно лягаю спати. Все просто, все до банального просто, коли я закриваю очі починаю думати… Про те що не зробила або що зробила не так. І починаю себе гризти, не роби такого, ніколи не роби.

Варто писати книгу?)

Оригінал статті на Букнет: Маленька історія, яка придумалась в новорічну ніч)