Мавка

Мавка

Мавка

Де ж ти поділася, капоснице дрібна? В хованки зі мною граєш? Гаразд, будуть тобі хованки. Раз, два, три…

Вона завмерла, затисла рота рукою, аби не пискнути. Важкі кроки — зовсім близько. Вона чула, як тріщить сухе гілля під його чоботами, як рвуться кущі, здригається земля. Чула, як плачуть поламані дерева.

“То вони тебе оплакують, дурепо!” – пожурила себе, можливо в останнє у житті.

Де ти, де ховаєшся? Чотири, п’ять, шість… Вийди до мене. Покажи своє личко!

Праворуч затріщав підлісок. Тоді запала тиша. Химерна, невагома. Чутно, як він дихає: гучно свистить, наче вітер гуляє в печері. Принюхався. Чує її дух. Ой, лишенько. Втрапила в халепу. 

А з чого все почалося? З маленького жартика над туристами. Ну що тут грішного? 

Заблукала родина у лісовій чаші, ну подалися вони до їх озера, стали між собою сваритися, а доньку маленьку залишили плакати під кущами. 

Дитятко все не стихало, знай собі рюмсає та й рюмсає. Схоже, боліло щось, а може душа дитині боліла. 

“Аби ти пропала” – вигукнула мати, сіпнула дитинча за коси. 

Чекали вони в деревах, чекали, слухали як чоловік з дружиною лаються, за щось дитину сварять, та й не витримали. 

Вирішили сестри з туристами розважитися, аби оті їхні крики припинити. Налякали трохи, ну може й не трохи… 

Чоловік та жінка чкурнули так, що п’яти світилися, а про доньку забули. А вона все плакала й не спинялася. Личко аж червоне стало, очі вологі та величезні, наче у совеня. Гарненьке дівча, смачне.

Чую твій сморід, бридке створіння… Сім, вісім, дев’ять…

Волохата лапа просунулась до неї,  товсті пальці мацали стовбур старого дуба. Вже вона не витримала, схлипнула, поповзла крізь папороть до безпеки.

Тікаєш, капосницю?

Її смикнули за косу, потягли назад і вгору. Вона закричала від болю. Ще мить і обличчя велета з’явилося з-за дерев. 

Він тримав її за косу, наче за ниточку, підніс до обличчя, став уважно розглядати зеленими очиськами. Кущисті брови насунулися аж до носа. 

Чугайстер був страшний, як сестри розповідали. Ні, ще страшніший. Страшний, наче смерть.

Дядько відпусти! Я ж нічого не зробила, клянуся, дядьку!

Сльози лилися по щоках, що в тої дитини покинутої.

Нічого. Справді, ти — нічого. Твої сестри зробили. Доки ти дивилася.

Мавка схлипнула, замружилася, аби не бачити суворого погляду духа. Він казав правду. Нічого вона не зробила, щоб врятувати дитинча. Проте, хотіла, дуже хотіла. 

“Нам тікати треба!” – гукала вона до людини: “Мої сестри тебе знайдуть і навернуть. Як мене колись, теж у цьому лісі знайшли. Я заблукала. До цього озера прийшла. Проклятого озера. Вони вийшли з дерев, були лагідні та привітні, запропонували мені приєднатися… Дурна я була, то погодилася. А воно того не варто! Чуєш, людино, вставай. Йти за мною, доки старша не повернулася!”

Та все марно, дитинча її не слухалося, а може просто не розуміло? Від жаху втратило розу. 

Сестри, як вигнали тих туристів, повернулися до озера, побачили малу. 

Та гучно рюмсала, та маму й татка кликала. Вони трохи пошепотілися. Тоді старша поміж сестер підійшла, посунула її убік, сама схилилася, витерла сльозки з очей дитинчати.

“Яка ти гарненька. Вибач, маленька, схожа, не потрібна ти твоїй мамі й таткові. Втекли вони. Залишили тебе нам. – Ясаміна посміхнулася так, що гострі зуби заблищали за червоними вустами. – Підеш до нас? Ми тебе любитимемо та ніколи не полишимо. Згодна? От і добре! Обіцяю, боляче буде лише на початку, а тоді ти вже нічого не відчуватимеш. Станеш гарною та безсмертною!”

Ясаміна схопила дитинча за коси, потягла до озера під схвальний сміх сестер. Вона теж дозволила. Коли Ясаміна топила нещасну, лише дивилася та мовчала. Вона лише стояла та спостерігала. Від жаху не мала сили пискнути.

Колись, дуже давно, Ясаміна знайшла її у лісі, та навернула так само. Спочатку топила в чорній воді, поки дівчинка не захлинулася, а тоді іклами роздерла спину. Ясаміна була старшою, тому обрала собі м’якіший шматочок — решта сестер доєдналися до частування. 

Лише вона мовчки стояла на берегу, з жахом дивилася як дитинча повільно втрачає життєву силу, душу та перетворюється на безсмертну мавку.

Ясаміна правду казала, болить лише спочатку. Боляче втрачати людське єство. Боляче, як з тебе виривають душу. А тоді вже нічого не болить. Ніколи.

Їх я вже знайшов. Знайшов і покарав, — прогримів Чугастейр. — Тепер твоя черга.

Чугайстер розкрив рота так широко, що той став, наче колодязь. Чорний, бездонний. Останнє, що мавка побачила у своєму житті. 

 

Оригінал статті на Букнет: Мавка

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"