Любити вбивцю свого батька… ?

Привіт, мої любі! Сьогодні я хочу зазирнути у найтемніші куточки душі моєї героїні Софії з роману «Моя грішна кров».

Ми часто читаємо про героїнь, які дізнаються страшну правду випадково. Але у Софії все інакше. Вона знала.

Вона впізнала ці холодні очі одразу. Це той самий чоловік, який сім років тому випустив кулю в її батька на її власних очах. Деміан — її особистий кат, її нічний кошмар. І водночас… єдина людина, яка стала її опорою у світі, де кожен хоче її знищити.

Уявіть цей внутрішній розлом: Вона знає, ХТО він. Вона пам’ятає кров на його руках. Але всупереч усьому:  логіці, пам’яті, клятвам помститися — вона відчуває до нього непереборний магнетизм. Вона довіряє своє тіло людині, яку мала б ненавидіти до останнього подиху.

Це не просто кохання. Це небезпечна гра на межі виживання. Що це? Спроба психіки знайти захист у найсильнішого хижака? Чи справжнє почуття, яке виявилося сильнішим за смерть і минуле?

Чи вірите ви, що кохання може прорости на такому кривавому грунті, якщо дівчина свідомо пішла на цей крок, знаючи правду від початку?