Леся Українка: геть від Москви

Леся Українка: геть від Москви

Хоча народилася Леся Українка на теренах Російської імперії, де переважно й жила, однак до російської культури, а також до російської дійсності ставилася прохолодно. Якщо проаналізувати її твори, то бачимо, що зверталася вона переважно до європейських літературних та історичних сюжетів. Її героями були стародавні греки й римляни, Трістан та Ізольда, Дон-Жуан, шотландський король Роберт Брюс та ін. Є в неї навіть поема «Віла-посестра», у якій поетеса віртуозно використала мотиви сербського фольклору. Звісно, є в її творах звернення й до української історії та українських реалій. А ось російську історію та російську дійсність Леся Українка намагається обминати. Якщо їй доводилося писати про Росію, то, радше, вона це робила в плані негативному. Наприклад, таке негативне ставлення бачимо у драматичній поемі «Бояриня». Переважно її дія відбувається на теренах Московії, куди їде служити головний герой, українець Степан, котрий став боярином. На чужину він узяв із собою дружину Оксану, яка походила з козацького старшинського роду. Дія драматичної поеми відбувається в непрості для України часи Руїни. Про це пише day.kyiv.ua.

Головна героїня не може прийняти московських реалій, де панує деспотизм. Вона каже своєму чоловікові, що тут — наче в неволі татарській: 

А що ж? Хіба я тут,

не як татарка, 

сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш 

під ноги слатися своєму пану, 

мов ханові? Скрізь палі, канчуки… 

холопів продають…

Чим не татари? 

Зрештою, Оксана не витримує московської неволі й помирає. По-своєму ця смерть виглядає символічно: вільна українка не може жити в деспотичній Московії. 

Не випадково в Радянському Союзі драматична поема «Бояриня», починаючи з 1930-х років і аж до часів перебудови, фактично, була під забороною. Цей твір не видавався, не ставився на сцені. Не ввійшов він і до академічного видання творів Лесі Українки. 

У письменниці є й інші твори антиросійського характеру. Наприклад, памфлет, написаний французькою мовою, — «Маленька поема у прозі, присвячена поетам і артистам, котрі мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі». У цьому творі Леся Українка засуджує діячів французької культури, які брали участь в офіційних церемоніях на честь російського царя Миколи ІІ під час його перебування у Франції 1896 року. 

Є у Лесі Українки незавершена стаття «Джон Мільтон», присвячена видатному англійському поетові XVII ст., авторові відомої поеми «Втрачений рай». У цій розвідці письменниці йдеться про соціально-політичні та культурні обставини, у яких довелося діяти Джону Мільтону. Причому Леся Українка спеціально порівнює ці обставини більш ніж двохсотлітньої давнини з реаліями Російської імперії наприкінці ХІХ ст. Зокрема, вона пише: «Колись давно в Англії і в других країнах палили не тільки вчені книжки, а навіть самих учених людей, у нас людей не палять, та зате часто «печуть без вогню». Або, наприклад, таке: «Воля зібрання була вже досить велика за часів Мільтона, та все-таки не повна, а в Росії її й досі немає». Чи таке: «У часи Мільтона в Англії була особиста неволя, але й на десяту долю не така люта, як тепер у нас». Подібних порівнянь у згаданій статті можна знайти дуже багато. 

Звісно, Леся Українка знала російську культуру, була обізнана з літературним життям. Скажімо, за радянських часів літературознавці особливо наголошували на тому, що Леся Українка перебувала під впливом роману Миколи Чернишевського «Що робити?» Так, цей твір вона читала і присвятила йому чимало уваги у своїй літературно-критичній розвідці «Утопія в белетристиці». Але ставилася вона до цього твору доволі критично. 

Леся Українка не заперечує, що роман «Що робити?» користувався чималою популярністю у середовищі передової російської молоді. Навіть відзначає, що «мало хто з новіших белетристів дорівнює Чернишевському поважністю, щирістю у провадженні своєї ідеї, чистотою своїх замірів, завзятістю переконання». Однак письменниця вказує на слабкі сторони твору. А вони є. Вона пише: «Не можна сказати, щоб у романі «Что делать?» не було зовсім щирих белетристичних елементів, але в тім-то й сила, що вони стоять зовсім нарізно від елементів ідейних цього твору. Найкращі в романі описи й діалоги ілюструють просто дрібний міщанський побут не гірше, але й не ліпше, ніж у більшості письменників-реалістів середньої руки, але «нові ідеї» дуже слабо зв’язані з цією частиною твору Чернишевського, а до нашої теми вже й зовсім ніяк не відносяться. У міру того, як у романі виступають на передній план «нові» люди, пластичність подробиць зникає, яскравість барв блідне, діалоги тратять рухливість, коментарі «від автора» займають усе більше місця, і важкої праці коштує теперішнього читача побороти це оповідання про «нових людей» до кінця». Чи не єдиний виняток серед «нових людей», які можуть привабити в романі читача, — це постать Рахметова, який, зазначає письменниця, «натякає нам на щось справді оригінальне і нове, хоч, може, й нетипічне, виїмкове…» 

Критично ставилася Леся Українка й до зображення соціалістичного ідеалу в романі «Що робити?». Вона писала: «…Белетрист Чернишевський сам гаразд не тямив, скільки «старого» (навіть як на його часи) у тій піонерці практичного соціалізму Вірі Павлівні, що «нежится в своей постельке» і там же п’є чай наполовину з товстою сметанкою з рук закоханого чоловіка, тим часом як швачки в її «ідеальній» соціалістичній робітні давно вже гнуться над шитвом, заробляючи «справедливу» плату й дивіденди не лише собі, а й «закрійниці» Вірі Павлівні». 

Сам же «соціалістичний рай» у четвертому сні Віри Павлівни, на думку Лесі Українки, виглядає непереконливо. «За гріх Чернишевського яко белетриста, — пише вона, — відпокутував ідеал, покладений в основу «Что делать?». Навмисну механічність, схематичність подій і характерів, убожество психології, тенденційну матеріальність описів пізніші читачі здатні були — хто щиро, хто нещиро — ставити на карб самим формам прийдешнього життя: «Коли вірити, що такий буде справді «грядущий рай» і що він неминучий, то — горе тому, хто доживе до такого!» — казали вони». 

Леся Українка вважала, що соціалістичний ідеал у романі «Що робити?» виглядає як карикатура. І вона робить такий висновок: «Карикатура вийшла сама по собі, не з волі автора, а таки з його вини, бо він свідомо розминувся з художньою правдою, замінивши її публіцистичним розумуванням і теоретичною схемою при белетристичних ситуаціях, і тим несвідомо занапастив свій твір і скомпрометував свій замисел». 

Ці та інші характеристики роману «Що робити?» засвідчують, що цим твором Леся Українка не захоплювалася. Він не був для неї взірцем і аж ніяк не міг чинити вплив на письменницю — на противагу тому, що стверджували радянські літературознавці. 

Леся Українка знала твори й інших російських письменників: Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, Федора Достоєвського. Проте говорити про її захоплення російською літературою не доводиться. Її набагато більше приваблювала література західноєвропейська. 

У певному сенсі, Леся Українка ніби стала попередницею Миколи Хвильового, який у 1920-х рр. висунув гасло «Геть від Москви!» й закликав орієнтуватися на психологічну Європу — принаймні в плані культурному.

Петро Кралюк

Газета: №33, (2021)

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Леся Українка: геть від Москви

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Зустрілися два береги

Намагаюсь присвоїти статус “завершено” – нічого не виходить. Можна якось домовитись із адміністрацією, щоб це зробити?

Українські письменники візьмуть участь у Міжнародному фестивалі Аґнона

21-23 червня у Єрусалимі відбудеться Перший Міжнародний фестиваль, присвячений пам’яті Нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Аґнона. Програму фестивалю оприлюднили на сайті Book Forum.
Ф

У Польщі заснували Міжнародну премію за книжки на історичну тематику

У Польщі заснували Міжнародну премію імені Вітольда Пілецького. Заявки на її здобуття приймають до 27 червня, − про це повідомили на сайті Інституту Вітольда Пілецького.
Заснування щорі

Поетика падіння: куди зник герой коміксу «У м’яті»?

Борис Філоненко. Антон Рєзніков. Данил Штангеєв. У м’яті. – Київ: IST Publishing, 2020 – 64 с.
Якщо ви стежите за українським коміксовим ринком уже досить давно – маєте пам’ятати ті час

В Івано-Франківську відкрили виставку до 130-річчя Євгена Коновальця

14 червня, у день народження голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, голова обласної ради Олександр Сич підписав розпорядження Про нагородження ювілейною відзнакою «130 років Євгену Коновальцю». Такі меда

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"